Українська Католицька Єпархія Саскатуну відмічувала в 1976 р. своє 25-річчя існування. Ця ювілейна дата збіглася одночасно з 25-річчям праці екзарха цієї єпархії, єпископа Андрея Роборецького, який очолює цю єпархію від її заснування (7 квітня 1951). Українці цієї єпархії, а зокрема її вірні відмічували ці дати з великими почестями, статтями в пресі, бенкетами, академіями, доповідними підсумками тощо. Все це дуже ефективні вияви, але теж в більшості і дуже скоро проминальні.
Анна Марія Баран, передова діячка Ліґи Українських Католицьких Жінок Саскатуну й Канади, задумала дати цьому ювілеєві більш тривалу вартість, публікуючи з цього приводу свої довгими роками призбирані досліди над церквами цієї єпархії. Задум цей отримав благословення ієрарха єпархії та фінансову підтримку українських католицьких організацій Саскачевану в рік після ювілейних святкувань появилася імпозантна праця по вигляді і змісту п. з.: «Українські Католицькі Церкви Саскачевану». (Ukrainian Catholic Churches of Saskaschewan).
У вступі до цієї ювілейної книги авторка розкриває початки свого запалу в цій шляхотній праці. У 1955 p., відвідуючи відділи Ліґи Українських Католицьких Жінок в єпархії, пише вона, — «я намагалася побачити і наші польові церкви. На багатьох із них час витиснув замітний слід і вони стояли з похилими хрестами, інші знову у своїй побожній красі високо підносили ажурні хрести на раменах блискучих бань. Усі вони надавали безмежним степовим краєвидам особливої краси, а в моїй душі закріпили непереможне бажання утривалити окремим виданням наші піонерські і пізніші церкви Саскачевану та зберегти пам’ять про святих людей, що їх будували» (стор. 19).
До свого задуму авторка зуміла змобілізувати декілька таких самих ентузіястів, як вона сама, і почалася праця в роз’їздах, по провінції, роблення світлин, опитування піонерів, розшукування в реєстрах та записаних книгах. Багато дечого було недосконалого і треба було справляти. Рік за роком призбиралася маса світлин, документального матеріялу та статистичних даних, які знайшли своє оформлення і місце в цій, дійсно настільній книзі. Її крейдовий папір таблоїдної форми (9 х 111/2 цалі) дав можливість оформити в досконалій репродукції не тільки чорно-білі світлини, але також низку кольорових. Кожна церква має свою об’ємисту історію. Тексти і деякі сторінки прикрашені мистецькими заставками, запозичені з книг: Святої Євангелії, видання Києво-Печерської Лаври 1900 p., Тріодь Постная, видання Ставропігійського Інституту, Львів 1906 р. Згадаймо при цьому, що цю близько 400 сторінкову книгу прикрашує обкладинка нашого видатного мистця Якова Гніздовського і в цілості маємо дійсно репрезентативну книгу.
Дві карти провінції Саскачевану доповнюють цю книгу-альбом, бо зразу читач по заподаних числах віднаходить місце, де й яка церква і парафія знаходиться. Вартість книги ще й в тому, що вона повністю двомовна. Поруч українського тексту є тотожний текст в англійській мові. Цього справного перекладу довершила Христина Т Пастершанк. Отже, доступ до книги мають не тільки україномовні, але також англомовні читачі.
Усіх парафій, а зокрема церков, начисляє авторка на саскачеванських преріях 169, знова всіх українців в 1971 р. державна статистика подавала на 85.920, тоді, як українців в Канаді начислювано 580.660.
За 25 років існування єпархії постало 33 нові парафії, збудовано 51 церков, розбудовано три, а 7 пристосовано з куплених будинків. До цього додати 138 церков, які існували вже в 1951 p., коли була створена єпархія. Около пів сотні священиків працюють тут же, яких світлини теж поміщені.
Структурально авторка категоризує церкви так: на початку церкви були однонавові, з легко заокругленим або ломаним склепінням внутрі, оздоблені трьома, частіше двома банями на фронтових вежах церкви. В пізніших роках ми стрічаємо церкви, будовані у виді хреста з п’яти а то сьома банями. Будови вже більш вибагливі та виконувані добрими майстрами — будівничими. Найстаршою церквою, яка збереглася до наших часів являється церква в оселі Ярослав (1903). Українських церков з назвами українських осель в Саскачевані поважна кількість, вони такі: Антонівка, Бобулинці, Борщів, Бучач, Василів, Витків, Гори, Григорів, Дніпро, Доброводи, Кизів, Ковалівка, Красне, Кридор, Куликів, Ланівці, Олеша, Орлів, Січ, Сокаль, Станиславці, Чехів. Це назви походження поселенців з рідної батьківщини. Назви теж творились від родин, біля яких поставали парафії, чи церкви. Сюди належать такі назви; як «Біля Пархоми», «Біля Величка», «На воробцевім», «Біля Гаврилюків» та багато інших.
Гортаючи сторінки цієї непроминальної вартости книги, авторові цих рядків пригадались інтересні епізоди початків українського поселення в провінції Саскачевану. Вони датуються з 1897 p. І м і Грацій н і чинники Канади найперше поселювали українців в Алберті й Манітобі. В 1897 p., коли був великий наплив української іміграції в іміґраційному бюрі у Вінніпезі вирішено післати в травні транспорт згаданого року в околицю Йорктону, себто до Саскачевану, зглядно Асінебої. Українські поселенці запротестували, бо вони хотіли поселюватись коло своїх в Манітобі. Був пасивний опір, а коли урядовці стали уживати сили, прийшло до рукопашного бою. Це віднотувала місцева «Вінніпег Трібюн» під ось таким наголовком: «Galicians Excited» — Mayor’s Escape — An Old Galician Woman Threw Her Big Boot at His Head» (27 жовтня 1897).
Після довших персвазій українці виїхали в траспорт. Одна частина поселилась в Солткавтс а одна ще ближче Йорктону створила оселю Ярослав. Тут саме є й ця найстарша церква, про яку згадує авторка.
Не йшло легко українським поселенцям в Саскачевані і наступного року, коли творилася нова українська колонія у Фиш Крік (Fish Creek). В місяці травні а навіть і червні того року були в цій околиці великі приморозки і се, що було посіяне чи посаджене і зійшло, мороз знищив. В оселі повстав прямий бунт. Понад 30 родин рішились їхати до українських поселенців в Алберті. Затурбовані іміґраційні чинники повідомили Вінніпег й Оттаву. Уряд рішив післати сюди о. Нестора Дмитрова, який тоді став на працю іміґраційного урядника в Канаді, сповняючи при тому частинно душпастирські обов’язки. Поява о. Нестора Дмитрова мабуть успокоїла поселенців Фиш Кріку і Ростерну, бо не знаходимо дальших коментарів про цю нову «ребелію». Все таки Торонтонський Тловб» зареєстрував її під наступним наголовком: «Galician Immigrants Revolt and Mounted Police are Called on» (21 травня 1898).
З останньої події треба зробити заключення, що першим українським священиком, який бував в саскачеванських преріях враз з поселенцями, був о. Нестор Дмитрів. Знова священик Василь Жолдак, який приїхав до Канади в 1901 р. і бував в українських колоніях Саскачевану, про якого вже згадує А. М. Баран, був вже другим душпастирем.
З перспективи 80-річного українського поселення в цій провінції мусимо зробити одне заключення. Українські піонери витримали в цій провінції тоді, коли велике число американців, які поселились тут в 1880 роках, виеміґрували назад до ЗСА. Вивтікали до міст з прерій також англійські поселенці, які мали значні засоби державних кредитів. Найбільш витривалими виявились українські піонери. Це вони у великій скількості освоїли цілину Саскачевану. Чудовий пам’ятник поставила Анна Марія Баран своїм землякам в цій провінції своєю працею «Українські Католицькі Церкви Саскачевану», бо як констатує вона в своєму вступі: «Брак духовної опіки поглиблював важкі переживання наших переселенців. Живучи посеред лісів, невисихаючих мочарів, без необхідних доріг, без мешкальних приміщень і при відсутності навіть найскромніших засобів прохарчування, вони глибоко відчували духове осамітнення» (стор. 2). Саме в цьому осамітненні прийшла в допомогу молитва, церква і повседенна завзятість і праця.
Думаємо, що це багате ювілейне видання Анни М. Баран, яким вона вшанувла 25-річчя єпархії і єпарха в Саскачевані, є теж заслуженим пам’ятником піонерам тим, які 80 років тому й опісля які ставили в Саскачевані перші тверді основи під цю єпархію — творили парафії та будували церкви — це ті одиниці, на яких спочиває праця в кожній єпархії.
