Підчас останньої пресової конференції на летовищі в Н. Йорку один журналіст завважив, що саме в тих днях перебувала в Москві делегація Секретаряту для Єдности Християн, щоб відбути серії розмов з представниками тогож Патріярхату, про «Церкву у змінливім світі» – цей коресподент запитав Кардинала, чи з тих розмов Українці можуть очікувати які небудь користи. Відповідь Кардинала була така: «Ситуація Української Кат. Церкви є жалюгідна через політику зближення до Москви, яку розпочали деякі групи Римської Курії. Ця політика спричинила те, що Ватикан лишився мовчазним тоді коли треба б очікувати сильної оборони Укр. Кат. Церкви на рідній землі. Ці пацифісти старалися заспокоїти свою совість доказуючи, що Христос установив одну Церкву. Але Церква є одна в доґмі, а не у формі. Щоб поставити кожну справу на свойому місці треба сказати, що контроверзія між укр. єпископатами, а Ватиканом цілком не відноситься до догматичних різниць — йде тільки про питання чисто адміністративне. Живемо в періоді дуже тяжким в історії Церкви, може більше тяжким ніж коли-небудь, але наша справа є Божою справою і за Божою допомогою закінчимо те, що ми почали. Ми одержимо признання цілого світу, що наша Укр. Церква є патріярхальна!»
В 1963р.після 18-літнього тяжкого ув’язнення, український Примат прибув до Риму в одязі засланця. Десять літ пізніше повертається тут як Патріярх проголошений народом. Цей факт, між іншим, має велике значення в тім післясоборовім періоді, коли Божий люд консультували та вислухували, як інтегральну частину Церкви. Українські католики показали св. Отцеві, що вони прийняли Його заохоту і зробили скарбом Його слова. І вони тепер очікують з довірям, що Його вивищення буде поблагословлене і затверджене тим, задля кого стільки терпіли і боролися.
