Третього з’їзду закарпатських українців у діяспорі,
що були прийняті в Торонто 19-21 жовтня 1990 р.
У церковних справах
Апелюємо до обласних і міських органів влади на Закарпатті приспішити повну легалізацію Української Греко-католицької Церкви, повернути потрібні для її діяльности об’єкти, які раніше знаходилися в її посіданні. В краю конечно потрібний мир і співжиття між усіма релігійними спільнотами, особливо між греко-католиками й православними. Всі релігійні об’єднання мають право на вільне існування й виконування своєї місії, проте серед існуючих двох православних структур-організацій надаємо першість Українській Автокефальній Православній Церкві. Ієрархію Греко-католицької Церкви на Закарпатті закликуємо інтегруватися в єдину Українську Греко-католицьку Церкву в Україні на чолі з Митрополитом Львівським. Інакше ця Церква буде виставлена на небезпеку підпорядкування чужому центрові, а це може захитати багатьох вже здеклярованих та ще й значного числа потенційних українських греко-католиків. Ми занепокоєні словакізацією Греко-католицької Церкви на Пряшівщині, традиційно українсько-руській території. Закликаємо словакізаторів схаменутися, а наших земляків всіляко боротися проти шовіністичного наставлення агресивного словацького клиру.
Прикінцеві ствердження
Учасники Третього З’їзду Закарпатців в глибокій пошані схиляють голови перед світлої пам’яти замученим президентом Карпатської України отцем Августином Волошиним, батьком закарпатського відродження, та перед світлої пам’яти його близьким співробітником, головою сойму Карпатської України, проф. Августином Штефаном, чиї заслуги і життєвий чин ми відзначили на нашому з’їзді з великою вдячністю і пошаною. Пропонуємо закарпатським громадським і культурним чинникам в краю і діяспорі розпочати заходи розшуків мощів покійного президента А. Волошина, їх перенесення на рідну землю та переховання їх у столичному Ужгороді. Клонимо також голови перед борцями за волю, Карпатськими Січовиками, які полягли в нерівній боротьбі проти окупантів у березні 1939 р. та усіх тих, котрі в наступні роки згинули чи були репресовані угорськими й совєтськими окупантами. У цій довгій боротьбі закарпатські українці дали доказ своєї єдности з українським народом, самовизначилися демократично у виборах до Сойму Карпатської України в лютому 1939 р. та найбільш автентичною ціною — ціною крови і відданої праці для свого краю і всієї нашої Соборної України.
У цю відповідальну хвилину вітаємо наш соборний народ в Україні, що сьогодні будує краще завтра, передаємо сердечний привіт нашим краянам на Закарпатті і запевняємо, що ми завжди стояли і разом постоїмо з ними, щоб здобути усім нам напостійно нашу вільну соборну Україну, у якій і наше Закарпаття знайде свій дім і свою волю.
