Другою по величині після Римо-Католицької Церкви в Польщі є саме Польська Автокефальна Православна Церква. Начисляє вона 800,000 вірних, розміщених у 5 єпархіях. Обслуговує 5 єпископів під проводом варшавського митрополита, 400 священиків, 8 монахів і 12 монахинь. В своєму посіданні Церква має 350 церков та каплиць, а 12 нових будуються. Монахи приміщені у 2 манастирях, в Яблочнім та Грабарці на Холмщині та Поліссі. Друкується місячник «Церковний вісник» та квартальник «Вісті ПАПЦ» як теж «Православний календар» в трьох мовах: польській, російській, українській та в лемківському діялекті. ( Інформації взяті з журналу «Політика» за 30.6.1984).
На чолі ПАПЦ стоїть Варшавсько-Бєльський архиєпископ і митрополит Василь та єпископи: Білостоцько-Ґданський Сава (Грициняк), Лудсько-Познанський Симеон (Романчук), Вроцлавсько-Щецінський Ярема (Архімюк) і Новосадецько-Перемишльський Адам (Дубець).
В інтерв’ю, данім репортерові «Політики», митр. Василь заявив, що ПАПЦ своїм корінням пов’язана з Польщею. Це Церква автохтонна, що її коріння сягають в часи Кирила і Методія, коли ще Київська Русь жила в поганстві…
Дальше митрополит нав’язує до історії і стверджує, що коли Казимир Великий зайняв руські землі, то місцевим людям заґарантував свободу віри та зрівняв в правах православну Церкву, створивши для неї окрему митрополію в Галичі. Проте, Владислав Яґелло упривілеював римо-католиків, а православну катедру в Перемишлі знищив, з залишків каміння збудував латинську катедру. Згодом Владислав Варненчик поновно зрівняв у правах обидві Церкви, але рівночасно тоді почались спроби пов’язати православну Церкву унією з Римом…
Коли створилася відновлена Польща у 1918 році, то в її межах було кругло біля 4 мільйонів православних. Уряд розпочав старання про автокефалію для православних, замешкалих у Польщі. Цим заходам спротивився московський патріярх Тіхон і частина місцевих єпископів. Польський уряд інтернував неслухняних єпископів, наказав висвятити нових, які такого спротиву не ставили, й за 12,000 фунтів купив в Константинопільського патріярха автокефалію для Православної Церкви у Польщі у 1924 р. Та це не поправило зовсім ситуації православних у Польщі. Католицизм був упривілейованою вірою, а православні далі були переслідувані. Збурено собор у Варшаві, церкви у Влоцлавку та Полоцьку, а нищення церков на Холмщині та Підляшші прибрало застрашаючих розмірів.
Після 1945 року в межах Польщі залишилась з п’яти дієцезій лише одна. З 10 єпископів — ледве 3, з 18 манастирів — лише один… Почалась віднова відбудови Православної Церкви,бо більшість вірних була розпорошена на «Відзисканих Землях».
У 1948 році, в місяці червні, в Москві затверджено статут автокефалії для Польської Автокефальної Православної Церкви. В минулому році створено нову єпархію, Новосандецько-Перемишльську та призначено єпископом Адама Дубця (лемка з походження). Він покищо урядує в Сяноку. Цікаві й варті уваги деякі його заяви, складені кореспондентові «Політики».
«Католицька Церква привласнює собі права до греко-католиків. Ми однак маємо першенство, бо вийшли вони з нашого коріння… Католики протестували проти створення нової єпархії (Новосандецько-Перемишльської), а коли на свою інтронізацію єп. Адам запросив латинських єпископів з Перемишля — Токарчука і з Тарнова — Аблєвіча, то обидва збойкотували його запрошення…
На Підкарпатті ситуація є дещо дивна, бо хоча місцева людність прийняла до відома прихід православної церковної влади, то католицька ієрархія цього факту не прийняла до відома.
На Підкарпатті православні парафії малі та вбогі. Крім того, елемент греко-католицький в своїй свідомості є ще дуже сильний. Тому в Сяноці, де православна громада нараховує 300 вірних, в катедрі (бувшій греко-католицькій церкві) залишено лавки, проповідальницю, давні намісні образи, а навіть латинський хрест на бані церкви. Також священикам дозволено голити бороду, коли на Білосточчині священики обов’язково мають запускати бороду.
Ще одне цікаве ствердження єп. Адама. В Криниці греко-католики ходили до латинського костьола, бо на свої богослуження дозволу не одержали. Коли ж три роки тому православні створили свою парафію і приступили до будови своєї церкви, римо-католицький парох зразу дозволив на відправу Богослуження в східньому обряді для греко-католиків, щоб вони не пішли до православних..
* * *
Ось цікаві місця із репортажу «Молитва заклята в розмальованому дереві» (мова про ікони) Марка Генцлера. Що ж з того виходить. Наша Церква животіє лише з ласки польського римо-католицького костьолу, хоча кожночасний примас Польщі має доручення дбати про духову опіку над вірними греко-католицької Церкви. На жаль, греко-католицька Церква у Польщі позбавлена цілковито своїх церков, які були поконфісковані. Навіть з тих, переданих для вжитку для римо-католиків, наші люди користати не можуть, бо їм відмовляють дозволу на відправу своїх служб Божих. Отже римо-католицький клир лише толерує греко-католиків і не робить найменшого кроку, щоб уможливити нашій Церкві самостійне існування. Для уряду наша Церква не існує. При всяких домаганнях вірних уряд відсилає до примаса. І хоча римо-католицькі церковні кола бояться поширення православія, фаворизованого урядом, то воліють мати до діла з православними, залежними від Москви (автокефалія з рамени московської патріярхії!), чим з греко-католиками, пов’язаними з Римом.
Перемишльський єпископ, поляк Токарчук, бойкотує офіційне запрошення на інтронізацію православного єпископа в Сяноку. Рівночасно їде посвячувати насильно відібрану від православних бувшу греко-католицьку церкву в Полянах або дає дозвіл на побудову костьола в Двернику, знаючи, що будуватимуть його з матеріялів з розібраної греко-катол. Церкви в Лютовиськах. Ось приклад, як в практиці виглядає опіка поляків над греко-католицькою Церквою, знищеною урядом в Польщі. Ось приклад моралі «ревного» католика, який далі воює «огнєм і мєчем» проти всього, що носить познаки українства.
