(Закінчення з січневого числа)
Якщо ж ідеться про екуменічний діялог, то це є така форма шукання богословської єдности, не для того, щоб один приєднувався до другого, але знаходили спільну мову. В дальшому Владика Максим на основі розуміння православного митрополита Хозостома розказав, як православний світ розуміє діялог. У минулому такого діялогу не було, бо його не бажали і від нього втікали, а сьогодні він є конечний під багатьма і різними аспектами. Нові обставини й інша ситуація заставляють шукати спільної мови. Згадана спільна комісія, яка вкінці погодилась на участь Владики Мирослава, робить гарні поступи. Тепер застановляються над тим, щоби разом святкувати великодні свята. Одні й другі стараються шукати того, що з’єднує. На закінчення Владика Максим сказав, що сьогодні весь світ бажає і змагає до єдности. Після надзвичайної і багато інформативної доповіді Владики Максима учасники ставили питання: Богдан Чолій, Мотря Фаринич, о. Роман Набережний, пані Божик, о. д-р Микола Комар, Олесь Пришляк, Галина Мельник й інші. На поставлені питання Владика Максим дав вичерпні відповіді. Доповіддю і дискусією провадив ред. Роман Данилевич.
Другу доповідь на тему: «Українська канадська молодь та екуменізм», яку мав виголосити проф. Роман Єренюк, не відбулась, бо доповідач був перешкоджений. На це місце була прочитана цінна доповідь з перед двадцяти років, яку написав відомий український націоналіст, публіцист, сьогодні вже покійний, ред. Жданович-Штуль. Уведення до доповіді зробив Мирослав Лабунька, а доповідь прочитав інж. Василь Колодчин. Порушені думки у доповіді все ще були і залишились актуальними на сьогодні.
Чергового доповідача о. д-ра Петра Біланюка представив д-р Михайло Марунчак. Доповідач говорив на тему: «Догматичні розходження між Католицькою та Православною Церквами». Доповідач заторкнув дуже складну церковну проблематику та вказав серйозні різниці між католиками та православними. Доповідь була виголошена на високому богословському рівні. Якщо взяти аргументацію доповіді о. П. Біланюка і ті всі різниці, то трудно собі уявити будьякий діялог між православними і католиками. З другої сторони доповідь Владики Максима ішла дещо в іншому, можливому і реальному напрямі до діялогу. До речі, всі виголошені доповіді будуть згодом повністю друковані у журналі «Патріярхат», так що читачі матимуть нагоду безпосередньо запізнатись з цими думками.
Останню доповідь, якою керував проф. Богдан Боцюрків, виголосив о. мґр Василь Іващук на тему: «Головні причини віддалі між українцями православними і католиками». Доповідач розгорнув широку на цьому полі картину і старався вказувати на фактичні причини з одної і другої сторони. Доповідь о. Василя Іващука була глибоко продумана, дбайливо опрацьована і серед учасників знайшла широкий і щирий відгук. Він закінчив свою доповідь наступними своїми думками і пропозиціями:
- Проголосити ядро цього екуменічного зібрання сталим Українським екуменічним центром;
- Постаратись, щоб обидві наші митрополії визнали нашу екуменічну організацію, як допоміжний орган наших Церков у зміцненні християнського світогляду нашого народу, поглибленні його релігійного життя та вихованні кадрів, які зможуть колись в житті також бути вжитими для віднови життя наших Церков на рідних землях після розвалу більшовизму;
- Представникам Українського екуменічного центру об’їхати всі більші центри нашого поселення в Канаді й США для виголошення екуменічних доповідей та покликання стейтових (обласних) Екуменічних осередків;
- Приступити вже у найближчому часі до організації при окремих наших громадах міжконфесійних концертів релігійної музики, особливо концертів українських колядок перед Різдвом та концертів воскресної музики перед Великоднем. Доходи з цих концертів призначити на фонд Українського екуменічного центру;
- Приступити до систематичного збирання фонду Українського екуменічного центру, який буде складатись з членських вкладок, добровільних пожертв, з доходів розпродажу екуменічної літератури та доходів екуменічних імпрез;
- Приступити до видавання екуменічного бюлетеня, а пізніше до видавання українського екуменічного журнала, що його буде редагувати світська людина;
- Зорганізувати українське екуменічне допомогове бюро для несення допомоги нашим найбіднішим громадянам в Арґентіні, Бразілії, Парагваю і Уругваю.
Розвинути ці таланти в дусі чистої науки Святої Євангелії та наших позитивних традицій, щоб поставити їх у повноті на службу нашим Церквам.
Доповідь о. Іващука викликала велике заінтересування. До ним висунених думок займали слово д-р Михайло Марунчак, о. православної Церкви Бублик, о. Роман Набережний, М. Галів, Ломага й інші. Дискутанти погоджувались з думками доповідача та висували ще додаткові аргументи, які підсилювали висунені думки доповідача.
Окремо привітав симпозіюм пастир євангельсько-баптистських з’єднань Боровський. Заключення симпозіюму зробив голова УПСО д-р Богдан Лончина і подякував доповідачам та учасникам за участь і попросив українського православного священика провести молитву.
Закінчення конгресу
Перед закінченням конгресу звітували поодинокі комісії і в тому резолюційна. Перед тим Владика Максим поінформував учасників конгресу, що українські Церкви, православна, католицька і євангельсько-баптистські, під час спільних нарад погодились на спільні святкування 1000-річчя хрещення Руси-України, в цьому дусі має бути відправлений спільний Молебень і видані деякі молитви та Євангеліє. Після цього були прочитані резолюції. У резолюції на релігійні теми крім інших загальних були наступні точки: «Четвертий Світовий Конгрес Вільних Українців схвалює всі пляни і підготування для спільного відзначення усіма українськими віровизнаннями 1000-річчя християнства в Україні й піддержує потребу українського екуменічного руху».
Четвертий Конгрес Вільних Українців звертається до Його Святости Папи Івана Павла II з гарячим проханням:
- Визнати Патріярхат Української Католицької Церкви згідно з внеском Патріярха Йосифа з 11 жовтня 1963 р. на Вселенському
Соборі Ватиканському II; - Дати українцям католикам у Польщі власного єпископа і зберігати українські церкви і пам’ятники;
- Полагодити конфлікт вітки Української Католицької Церкви у Великій Брітанії для добра душ її вірних. Зачитані резолюції були приняті оплесками і постанням з місць.
На закінчення конгресу відбувся багатолюдний бенкет. Якщо брати до уваги полуденки, що відбувались під час конгресу і порівняти їх з бенкетом, то полуденки були майстерно переведені, тоді коли бенкет мав багато недоліків. Господарі бенкету не спромоглися розсадити наших церковних ієрархів і гостей, не згадуючи інших моментів. На жаль, під час бенкету не все було так, як повинно було бути. Найважливіше було те, що в цілому конгрес СКВУ закінчився в дусі згоди, що буде визначальним у дальшій праці керівних органів СКВУ.
У неділю, 4 грудня відбулась багаточисленна демонстрація у 50-річчя голодомору в Україні, під час якої був відправлений спільний Молебень наших Церков на чолі з Блаженнішим Митрополитом Мстиславом.
На маніфестації виступали збірні українські хори Торонто, оркестра, як також збірний ансамбль молодих українських бандуристів з США і Канади, яким диригував Григорій Китастий. На маніфестації також виступали визначні канадські політичні діячі, з яких слід назвати федерального посла і лідера опозиції Браєна Малруні. Також виступав перший український посол Брітанського Парляменту Степан Терлецький. Вдумливе слово сказав новообраний голова СКВУ Петро Саварин. Маніфестація була добра, але її програма була дещо переобтяжена. На жаль, у більшості українські імпрези все мають трудність з часом. Варто ці питання мати на увазі. На це звертаємо увагу на те, щоби цих самих недоліків не повторяти у майбутньому. Слід підкреслити, що під час всіх нарад конгресу перемагала здорова думка, і це є потішаючим і надійним фактом. Перед новими керівними органами СКВУ є потенціяльні можливості, треба сподіватись, вони їх зуміють належно використати.
