(м.г.) Ось це коротке слово мама, що все першим виривається двозвуком з невинних уст немовлят ма-ма, є джерелом джерел, яке було у всі часи, дальше є і піде в неосяжні віки сповнене глибокого змісту, сповнене всіх людських почуттів, що є незмінним і незаступимим, бо за ним стоїть Божий твір — людина в лоні якої поставало, а згодом народжувалось, виростало і розвивалось людське життя — поставало людство. Це людина, що її на імення мама. В цій так простій, а заразом змістовій назві мама є щось такого, що не можна відмірити, немає середників, якими можна б установити її бездонну глибінь, усього того, чим вона є, що вона дає і що вона творить. Це своєрідна схоплена охопність неохопности, вічно жива, вічно нова, вічно творча й неповторна. Це слово мама не є символом, але наявною, сутньою в минулому, сучасному і во всі віки безконечною дійсністю. Вона — мати є матір’ю не тільки всього людства, але в її лоні почалось життя по волі Божій Сина Божого Ісуса Христа. Вона — Мати Марія, стала Матір’ю неба і землі. Небесна Мати, що немає кінця держить нас всіх під своїм щедрим омофором.
Тому зрозуміло чому Святіший Отець Пій IX говорив — «Давайте мені матерів, а при їх допомозі обновлю весь світ». Це глибоко вдумливі висловлені слова, в яких підкреслена ця охоплена неохопність материнської сили у всіх аспектах людського життя. Звідти випливає ця глибока пошана до наших матерів, це без порівнання значно більше і вагоміше за всякі голосні й крикливі, а зокрема на американському терені «вумен ліб» т. зв. рівноправність жінки.
Ми самі відчуваємо, що саме слово мама викликає в кожного з нас стільки різних милих, приємних і незабутніх вражінь, відпорошує нашу пам’ять, повертає нас до ранніх років нашого життя, воно нагадує всі наші починання, наші дерзання і наповняє нас теплотою чистої любови щастя і радости. Моя мама — наша мама, просто мама найдобріша, найлюбіша, ні, справді немає таких суперлятивних прикметників якими можна б найбільш сутньо схопити і підкреслити весь глибокий зміст, що міститься в слові мама. Це є ця наявна видимість невидимости.
Тому не випадково на пошану матері вибрано один день у році, а зокрема в місяці травні. Місяць травень, що є красою красот і тому він є Марійським, себто Божої Матері місяцем. Він все приходить після зими, після сніговій, морозів і зимових невигод, коли на весняному сонці тануть сніги і ледяні криги, земля й дерева вкриваються в пишні зелені киреї, а на широких ланах зацвітають пільні цвіти. В красі красот забуваються понурості темноти й холодів, тоді ми згадуємо і клякаємо у стіп Божої Матері та заносимо наші щирі молитви за нашу незаступиму і неповоротну маму, а в сам день, яким все є неділя приносимо її свої найщиріші побажання, обдаровуємо її китицями запашних пільних цвітів, щоби при цій нагоді виявити всю нашу вдячність та любов за те, що вона все для нас від народження зробила.
В день матері, немов на екрані пробігають перед нашими очима фільмові кадри маминих пестощів, маминих турбот, маминих сліз горя і сліз радости та взагалі маминої всюди присутності. Вона від нашого зарання наповнила нас своєю люблячою теплотою, тулила й пригортала до своїх грудей, клала свою струджену руку на нашу голівку і довго, довго гладила, пестила, співала колискових пісень, розказувала казки так довго, аж поки наші очі не затулились і ми попливли на хмаринках безжурного сну. Вона — мати все зривалась, прибігала так в день, як і в ночі на кожний звук, що виривавсь з наших уст. Вона раділа, коли ми ставали перший раз на свої ноги. За руку у церкву Богу молитись водила, щоби подякувати Всевишньому Господеві Богу і Небесній Матері Божій, за все добро, що нам щедро посилає, а зокрема за здоров’я. Так, мати нас учила складати руки до молитви, робити на собі хрест Божий, водила в школу, водила на широкі лани й поля, що встелялись запашним килимом. Всього не перечислити, не згадати і не схопити. Скільки в тому було виявлено теплоти, а скільки материнської турботи, навіть тоді, коли і для цього не було причини, не треба було журитись, але вона все бажала щоби нам краще, безтурботно жилось, за неї.
Вона — мати все зробить, все віддасть, щоби тільки нас бачити усміхненими, радими, здоровими і щасливими.
Пригадаймо, як не раз ми вибирались в дальшу, чи взагалі далеку дорогу і мати нас прощала й по материнськи благословила — на обличчі ніжна Гримаса і легенька усмішка, а чи тільки натяк на те, а очі її стояли зажурені в слезах. Так вривались мамині пестощі, але вони ніколи не забувались. Вони, ось ці пестощі, ця безмежна материнська любов і теплота у віддалі від матері більше увиразнювались та ще більше оцінювались. Так можна б перепускати перед нашими очима цілі кадри картин без кінця і в захопленні почувань, нишком, скрито пускати слезу за втратою того, що вже більше не поверне. А чи розумів я це, в той час, коли ця вся материнська благодать на мене спливала, чи виявив зрозуміння і вдячність для неї…? Хотілось би все це надробити, але…
Як гарно та змістово, і на серці робиться легше, що є такий день в році — день матері, коли на мить, на секунду можна згадати, спом’янути свою дорогу і неоцінену матір. І якщо вона ще серед живих виявити її ось це справжнє зрозуміння, вдячність за її безмежну і незрівняну любов, теплоту і її безконечний труд. Коли вона вже у небесних висотах то занесім за неї наші щиросердечні молитви та просім Небесну Божу Матір, щоби Вона, Божа Матір все милостива взяла її під свій щедрий омофор.
Так день матері, це день безмежно глибоких людських почувань. На пошану матерів все поети докладали і складають вірші, письменники писали твори в яких виявлялись наші почуття, а діти приносили запашні пільні цвіти і давали свої щирі поцілунки вдячности за безмежну любов і материнську теплоту. Згадаймо наших матерей, живучих розвеселім, а за тих, що в небесних просторах молімся.
