Трете видання
(Продовженим з березневого і квітневого чисел)
Яку віру визнавали греки перед Фотієм?
— Яка ж це була віра, яку приймали українці?
— Як то, яка? — спитав хворий. — Грецька.
— Так, — сказав о. Петро, — але в тім найголовніша річ, яка ж була ця «грецька» віра? Чи така, яку нині визнає грецька та російська Церква, чи така, яку визнає католицька? Ви думаєте, що русини прийняли грецьку віру таку, яка нині є в російській Церкві, між тим історія учить, що русини прийняли католицьку віру по грецькому обряду, значить, ту саму, яку і ми, галицькі русини, визнаємо донині.
— О що це, то таки ні, — перервав хворий.
— Тільки поволі! Не сперечаймось голословно, а придивімся до історії, — говорив дальше о. Петро.
— Правда, що спочатку обидві Церкви, грецька і римська, були одної віри, а різнилися тільки обрядом?
— Так, — відповів хворий.
— На Заході розповсюдився обряд римський, а на Сході — грецький. Бували часом деякі непорозуміння в справах обрядових, от так, як то буває і між рідними сестрами, та це не торкалось віри.
— Коли в одній або другій Церкві виступив хтось з хибною наукою віри, тоді єпископи обох Церков з’їздилися разом на раду, що називалася собором,справу обговорили їх взивали, щоб такий хибний учитель, єретик, свою науку покинув, а коли цього не хотів зробити, тоді й виключували його з Церкви, а з ним і всіх, що йшли за його наукою. На таких соборах завжди вів провід римський єпископ і то або сам, або через свого заступника. Так, наприклад, на першому такому вселенському, тобто восьмилітньому, соборі в Нікеї проти єретика Арія проводив заступник римського єпископа, єпископ міста Кордови св. Осія.
— І тоді напрочуд гарно цвіла Христова Церква. Як в грецькій, так і в римській Церкві, були тоді найcлавніші Отці. Про грецьких я вже згадував, згадаю і про найвизначніших латинських, яких донині ваша, російська Церква почитає святими. Наприклад, св. Августин, св. Амврозій, св. Єронім, св. Лев і багато інших. Всі вони, чи то грецькі, чи латинські, були вчителями одної правдивої Церкви Христової, що називалася католицькою.
— Цю назву «католицька», що по-українському значить тільки, що це соборна, вселенська (всесвітня), прийняла Христова Церква ще в другому сторіччі, щоб відрізнитися від єретиків, йдучи, за словами Божественного Спасителя, що сказав до апостолів: «Ідіть в світ і учіть всі народи». А якраз «католицька» значить тільки, що Церква для всіх.
Хто такий був Фотій?
— Так було аж до дев’ятого сторіччя. В дев’ятому сторіччі відбулись події, які малощо не спричинили роздору між обома сестрами, тобто грецькою та римською Церквами. А справа ця була ось така.
— Те, що тепер вам розкажу, є написане в книжці грецького історика Георгія Кедрина, значить чоловіка, що сам належав до грецької Церкви.
— В половині дев’ятого сторіччя вступив на грецький, цісарський престіл в Царгороді цар Михайло III, що його історики називають «П’яним», тому що він любив впиватися. Його отець був іконоборцем, тобто тим грецьким цісарем, що казав з церков поскидати всі образи святих, а навіть Ісуса Христа та Пречистої Діви Марії. В батька вдався і син. Михайло був недовірком. Державні справи не обходили його зовсім. Він оточував себе весельчаками, значить, такими людьми, що вдавали дурнуватих, щоб розвеселити других і зі своїм приятелем, також весельчаком, Теофілем Трільом, перебирався в священика і, ходячи процесією по вулицях міста, висміював Христову віру, а навіть для наруги подавав людям на вулиці, ніби «св. Причастіє», гірчицю з оцтом.
— А чому ж його за це не скинули з цісарського престолу? — спитав хворий.
— Ось в тому й була найбільша біда, що тоді грецькі цісарі робили, що самі хотіли, — продовжував о. Петро. — Мішалися в справи церковні, а були навіть такі, що видавали укази, якими приписували, якої віри мали придержуватися мешканці їх держави. Це було найбільше лихо.
— Тодішнім царгородським патріярхом був св. Ігнатій. Він то виступив проти вчинків цісаря, але цісар з його напімнень висміявся і навіть не думав припиняти своїх безбожних вчинків. Щоб мати ще більше часу віддаватися різній розпусті, він віддав управу держави своєму вуйкові Барді, може, ще гіршому розпусникові, як сам. Барда позамикав усі школи, а на їх місце позаводив доми розпусти, які донині в Росії та у інших народів називаються його іменем. Дійшло до того, що прогнав свою жінку, а забрав жінку в свого внука та жив з нею безбожно. Тоді св. Ігнатій виключив його з Церкви. За це велів його Барда вкинути до в’язниці, а на його місце зробив царгородським патріярхом світську людину, Фотія.
Роздор за Фотія
— Ніхто з єпископів не хотів висвятити Фотія на єпископа, бо всі бачили, яку страшну кривду заподіяв Барда св. Ігнатієві. Але знайшовся Григорій Сиракузький, який за своє погане життя був позбавлений єпископського чину і справа якого саме тоді судилася в Римі, у папи св. Николая. Григорій не мав надії, щоб папа його помилував, бо мав на своїй совісті тяжкі провини, тому, щоб приподобатися Барді, висвятив Фотія протягом 4 днів на єпископа, що, як звісно, противорічило церковним законам.
— Фотій, хоч мав за собою самого цісаря, знав, що не може бути патріярхом, аж доки не потвердить його папа римський. Тому й звернувся до папи, пишучи, що св. Ігнатій сам добровільно зрікся достоїнства патріярха через старість та що його вибрали єпископом навіть проти його волі. Св. Ігнатій посилав також до папи листи, в яких розповідав цілу правду, але проворний Фотій перехоплював їх.
— Папа Николай, що його грецька та російська Церква почитають святим, не знаючи нічого про те, що сталося в Царгороді, готовий був потвердити Фотія на патріярха, але коли довідався про цілу справу, велів св. Ігнатія привернути знову на патріярший престіл. За те став Фотій мститися на папі та голосити, що римська Церква не є правдивою Церквою Христовою, що вона відпала від правдивої віри.
Закиди, які Фотій робив римській Церкві, були майже всі суто обрядові, хоч, як знаєте, в католицькій Церкві завжди були різні обряди. Наприклад, він закидав, що римська Церква відпала від правдивої віри тому, що постить в суботу, що великий піст скоротила на 40 днів, що Тайну Миропомазання дозволяє уділювати тільки єпископам, а не звичайним священикам. Як самі бачите, закидав речі, які зовсім не належали до віри. Всі вони не є установою Божою, а людською. Люди завели ті звичаї, люди могли їх змінити. В одній частині Христової Церкви витворилися такі звичаї, а в другій інші, і в обох вони були добрі, а кожна з них мала притримуватися своїх.
— Один однісінький закид в справі віри підніс Фотій, отой, що римська Церква у восьмій частині нікейсько-царгородського Символа віри, себто «Вірую», додала «і Сина», і учила, що св. Дух походить від Отця і від Сина.
Від кого походить св. Дух?
— Поки розкажу, що сталося дальше, мушу хоч коротко згадати про різницю між наукою католицької Церкви і грецької, про Походження Св. Духа.
— Правда, що грецька і російська Церква вірить, що всі три Особи Божі — Отець, Син і Святий Дух мають однакову славу?
— Так, — відповів хворий. — Прецінь молимося: «Слава Отцю і Сину і Святому Духу», а в Символі віри виразно кажемо про Святого Духа: «іже со Отцем і со Сином спокланяєма і сославима».
— Добре, — говорив далі о. Петро. — А тепер послухайте мене уважно, дам вам приклад.
— Є три особи. Назвім їх: Перша, Друга і Третя. Перша любить Другу і Третю, а Друга і Третя — Першу. Та що з того, коли Друга і Третя якось не злюблюються між собою. А тепер питаю вас. Чи ті три особи є між собою рівні в любові?
Хворий відповів:
Ні. Перша тішиться любов’ю Другої і Третьої, але Друга і Третя тільки любов’ю Першої.
— Так, — говорив далі о. Петро. — А тепер послухайте, яку розмову завели між собою Перша і Друга. Перша каже до Другої: «Я люблю тебе, а ти любиш мене, але чому ти не любиш Третьої? Хіба ти не хочеш їй передати цієї любови, якою я наділюю тебе? Адже Третя має рівні права з нами, між тим вона тішиться тільки половиною моєї любови, бо другої половини, якою я наділюю тебе, ти не передаєш їй. Наша любов повинна нас лучити разом, а понеже ти не любиш третьої, то наше коло буде розірване. Від того терпимо всі. Терплю я, бо моя любов, розділена між вами, не лучиться в вас, бо ви себе не любите. Терпиш ти, бо одержуєш тільки половину моєї любови, бо друга половина, та, якою я люблю Третю, не доходить до тебе. Терпить і Третя, бо вона рівнож тішиться тільки половиною моєї любови, бо ти другої половини не передаєш їй».
— Правда, брате, що воно так було би зле. Ліпше буде, коли і друга та третя будуть також любити себе взаємно, бо тоді тільки кожна з них буде мати повну любов, а проте і буде вповні вдоволена, щаслива.
— Так само було би і в Пресвятій Тройці, коли б так, як учить грецька Церква, Святий Дух походив тільки від Отця, а не також і від Сина. Тоді між Сином і Святим Духом не було б лучности, а тим самим відносини Трьох Осіб до себе не були б совершенні.
— Але не думайте, що я тим прикладом хочу Вам пояснити Таїнство Пресвятої Тройці або Таїнство походження Святого Духа від Отця і Сина. Цього ніхто не всилі пояснити, бо ніхто розумом сього не всилі зрозуміти.
— І тому годі тут мудрувати, а треба триматися того, що учить Святе Письмо. В Святому Письмі міститься Божа наука, і хоча там є правди, яких ми розумом не можемо збагнути, то мусимо в них вірити, бо Бог неправди людям не об’являв.
Що каже Святе Письмо?
— Тож загляньмо до Святого Письма. В Євангелії св. Йоана (ХV, 26) читаємо ось такі слова Спасителя: «Єгда же прійдетъ Утешителъ, єгоже азъ послю Вамъ отъ Отца, Духъ истины, иже отъ Отца исходитъ».
— В словах «Єгда же прійдетъ Утешителъ» говорить Спаситель про прихід Святого Духа на апостолів на Зелені Свята (Зшестя). Відтак каже Спаситель: «Єгоже азъ послю». «Азъ» значить 1. Христос, Друга Особа Божа. Наколи Друга Особа Божа каже, що пішле Святого Духа, то виходить цілком ясно, що Святий Дух походить від Другої Особи Божої. А щоб люди не думали, що Святий Дух походить тільки від Другої Особи, додає Спаситель слова: «иже отъ Отца исходить», щоб поучити, що Святий Дух походить і від Першої, і від Другої Особи Божої, значить, від Отця і Сина.
— Знав Божественний Спаситель, що постануть хибні учителі, які будуть голосити, що Святий Дух походить тільки від Отця, і тому кілька хвилин пізніше ще раз каже до апостолів ось такі слова: «Аще бо не йду азъ, Утешитель не приидетъ къ вамъ, аще ли же йду, послю єго к вамъ». Здається, що яснішого доказу й не треба. Як міг би сказати Спаситель: «послю єго къ вамъ», коли б Святий Дух не походив від Нього?
Восьма частина символа віри
Це справді зовсім ясно виходить із слів Святого Письма, — промовив хворий. — Але чому в Символі віри, який уложили св. Отці на соборах в Нікеї і Царгороді, є сказано у восьмій частині тільки: «Отъ Отца исходяща»?
— Щоб зрозуміти, для чого в Символі віри св. Отці до слів «от Отца» не додали також виразно «и Сына», треба знати, проти чиєї науки уложено цю частину Символа віри, — говорив дальше о. Петро.
— Ось послухайте. Недовго по першому соборі в Нікеї виступив єретик Македоній, який учив, що Святий Дух не походить від Отця і проте не є Богом, а тільки сотворінням Сина.
Святі Отці собору, виступаючи проти його хибної науки, висловили в Символі віри, що Святий Дух є правдивим Богом і походить від Отця. Не додавали, що Святий Дух походить і від Сина тому, щоб Македоній не викрутив їх слів і не голосив, що собор таки признав його науку правдивою, бо висловив, що Дух Святий походить від Сина. Він був би не зважав на це, що собор ствердив би, що Святий Дух походить від Сина, а не як він сказав, що є сотворений Сином.
Як вірили грецькі Отці Церкви?
— Що Святі Отці, які жили в часі цього собору і то як римські, так і грецькі, вірили, що Святий Дух походить і від Сина, видно хоч би зі слів св. Кирила, який каже: «Дух Святий походить, по словам Спасителя, від Отця, та не чужий Він і Синові, бо Син має все, що має Отець».
— Коли св. Кирило говорить, що Син має все, що має Отець, то мусить Святий Дух походити і від Сина, бо в противному разі Отець мав би те, що від Нього походить Святий Дух, а Син не мав би того.
— В іншім місці каже св. Кирило: «Єдинородне Слово (Син Божий) має все, що має Отець крім одного: «Бути Отцем». Коли Син має все, крім «бути Отцем», то мусить мати і те, що від Нього походить Святий Дух.
— Цю науку св. Кирила прийняв Третій вселенський собор, хоча й не вложив її у своє віроісповідання. Що св. Кирило мав повне право сказати, що Син має все, що має Отець, виходить із слів самого Спасителя: «Я і Отець — це те саме» (Йоан X, 30).
— Св. Йоан Дамаскин вірив також в походження Святого Духа від Отця і Сина. Він каже: «Ніколи не бракувало ні Сина у Отця, ні Духа у Сина», а в іншім місці: «Дух Святий невідлучний, ні від Отця, ні від Сина».
— Прегарне порівняння подає св. Кирило, апостол слов’ян, брат св. Методія. Він порівнює Отця із сонцем, Сина із сонячним світлом, а Духа із сонячною теплотою і каже: «Теплота походить від сонця разом із світлом, котре дає теплоту». Значить, Святий Дух походить від Отця і Сина.
— Віра походження Святого Духа від Отця і Сина жила завжди в Христовій Церкві, а також і в тім часі, коли проти неї виступив Фотій і то як в грецькій, так і в римській. Видно це із письма грецького цісаря Лева Філософа, який виразно зазначує: «Святий Дух походить як від Отця, так і від Сина».
— Святі Отці Першого вселенського собору вірили також в походження Святого Духа від Отця і Сина, бо кажуть про Святого Духа, що Він: «Походячий від Отця є власний Синові».
— А грецька та російська Церква донині в своїх церковних піснях називає Святого Духа «Синовим і Отчим».
— А проте, про що мова? Чи Христос на це пролив свою кров, щоб протягом довгих віків християни вели боротьбу за речі, які для людського розуму є недоступні? Пощо грецька Церква вперто держиться науки, якої не всилі доказати і яка противиться словам Святого Письма, старинній вірі грецької Церкви та славі Пресвятої Тройці?
— Це правда, — перервав хворий, — але пощо католицька Церква змінила Символ віри додатком слів «і Сина»?
Додаток «і Сина»
— Це сталося не без причини, — відповів о, Петро. — В Церкві жила завше віра в походження Святого Духа від Отця і Сина, хоч не була вона виразно висказана в Символі віри. Спочатку в У віці почали християни в Еспанії додавати слова «і Сина», а то тому, що дехто підносив сумнів про походження Святого Духа і від Сина. З Еспанії перейшов цей додаток до інших країн.
В році 808 постав був між грецькими і латинськими монахами, що жили в манастирі на Оливній горі в Єрусалимі, спір про цей додаток. Спорячі звернулися в цій справі до Папи Лева
Цей порішив справу осібним письмом, в якому сказано: «Вправі і Святе Письмо, і Святі Отці учать, що Святий Дух походить від Отця і Сина, одначе не є вказаним додавати в Символі віри слова «і Сина» тому, що не є вони уживані досі в Західній Церкві, а у Східній могло би це спричинити нові спори. А проте не все, в що віримо, треба доконче містити в Символі».
— З цього виходить, що всі вірили, що Святий Дух походить від Отця і Сина, але папа не уважав потрібним це виразно зазначувати в Символі віри, бо ніхто виразно цього не перечив.
— Так було аж до Фотія. Цей підніс закид, що Західня Церква відпала від Христової віри тому, що учить, що Святий Дух походить від Отця і Сина. На закид Фотія відповів Папа св. Николай (його і російська Церква почитає святим): «Віра в походження Святого Духа від Отця і Сина опирається на Божім об’явленні, а додаток „і Сина“ не є зміною, лиш доповненням Символа віри».
— Коли б грецька Церква, яка сперше сама вірила в походження Святого Духа від Отця і Сина, не була виступила проти цієї науки, католицька Церква не додавала би в Символі віри слів «і Сина», бо, по словам Папи Лева III, не все мусить висловлюватися в Символі, в що віриться. Але коли грецька Церква так рішуче й безоглядно виступила проти неї, мусіла католицька Церква ясно висловити свою науку та дозволити на додаток «і Сина». Коли б не Фотій, то в самій справі не було би спору між Східньою і Західньою Церквою.
— Чи тепер Вам, брате, стало ясним, чому католицька Церква додає слова «і Сина»?
— Так, — відповів хворий.
— А коли так, то перейдім до дальших подій, які спричинив ворожий виступ Фотія, — продовжував о. Петро.
Єдність Церкви за Фотієм – При допомозі свого покровителя Барди, скликав Фотій єпископів, яким ходило про царську ласку, на собор до Царгороду і кинув на Папу св. Николая клятву. До цього не мав Фотій найменшого права, бо, як видно з попереднього, сам признавав папу Головою Церкви, а чейже підчинений не може виключувати з Церкви свого начальника. Здавалося, що вже наступив роздор між обома Церквами. Та ні!
— Новий цісар, Василь, бачучи, яких злочинів допустився Фотій, заслав його до манастиря, а на патріярший престіл признав знову св. Ігнатія. Щоб справу полагодити та вияснити усі закиди, які робив Фотій римській Церкві, скликав Папа Адріян II Вселенський собор до Царгороду, де привернено назад давню єдність, а самого Фотія виключено з Церкви. Це діялося в році 869.
(Далі буде)
