По довшій надумі, дискусіях і розважаннях Українського Патріярхального Світового Об’єднання Президія (УПСО) рішила приступити до активної співпраці з Крайовою Управою Т-ва за Патріярхальний Устрій в США у видаванні журналу «Патріярхат», який і надалі буде появлятися в США як спільний орган. На сторінках журналу будуть появлятися інформації з життя й праці патріярхального руху в діяспорі.
Шановні читачі напевно вже звернули увагу на малу зміну назви самого журналу: тепер наш журнал зветься «Патріярхат», а не «За Патріярхат» як це було досі. Чому? На це відповідь є зовсім проста: патріярхальний устрій в нашій помісній УКЦеркві є фактом доконаним. Тепер ми змагаємося не за встановлення патріярхального устрою, а за визнання його офіційними чинниками тобто Ватиканом. Але і серед нас є ще деякі, які не визнають існуючого патріярхату. Маємо на увазі деяких наших владик, частину духовенства і незначну горстку вірних. Це прикре явище, але така є дійсність. Вони ще не усвідомили собі цього факту, що Церкви-Дочки в країнах нашого поселення залишаються УКРАЇНСЬКИМИ Католицькими Церквами як довго вони пов’язуються зі своїм законним головою, яким нині є тільки їх Святість Патріярх Йосиф. А ці що від тої засади відступають або, що гірше, стають проти нього не репрезентують УКЦеркви, а тільки новотвір без історії і без традицій: це низка Адміністратур Східньої Конгрегації!
У «Вістях УПСО» ч. 5-6 писалось про те, що було б добре, коли б ми поставили журнал «Патріярхат» на між-крайовій базі тобто щоб він став репрезентативним журналом патріярхального руху цілої нашої діяспори. Це не так тяжко виконати, коли ми всі подбаємо про його поширення у всіх краях нашого поселення, коли нашими дописами і статтями на актуальні теми піднесемо його рівень та зробимо його цікавим, а головно коли точним вплачуванням передплат забезпечимо точну і постійну появу. Це ніяка конкуренція для вже існуючих регіональних видань як от «Інформативні бюлетені» чи «Патріярхальні вісті», а тільки бажане доповнення тих видань.
Наш журнал «Патріярхат» повинен бути свобідним від усякої непотрібної дискусії між нами, а повинен займатися виключно проблемами нашої Церкви. Вступивши раз на шлях змагань за права нашої Помісної УКЦеркви не залишається нам нічого іншого як тільки їх продовжувати. Тільки треба методи нашої праці дещо краще пристосувати до наших обставин. Ми мусимо старатись наші ряди ущільнити і на зовні виступати здисципліновано, бо цього вимагає від нас велика і свята справа. Ми всі повинні горіти бажанням і нашу цеголку докинути до великої будови, якій на ім’я Помісна Українська Католицька Церква. Бо що ж іншого залишається нам, якщо ми не хочемо зникнути з лиця землі?
З цих причин в нашій праці не має місця на ніякі спори, непорозуміння, погоні за почестями, вивищування себе з рівночасним понижуванням свого найближчого спів-брата чи приписування тільки собі всі можливі чесноти, а других недооцінювати чи навіть їх принижувати в публичній опінії. Таке поступовання є нехристиянським, негромадським і нелюдським! Нам слід присвоювати собі загально відомі і загально приняті громадські чесноти і їх примінювати в нашій праці. А тоді напевно і висліди нашої праці будуть кращі, а головно цілий патріярхальний рух стане поважною моральною силою, якої нам так потрібно, щоб сповнити наші завдання.
Ще на одну справу ми бажали б звернути увагу наших Читачів: нераз можна читати в газетах дописи в яких патріярхальних діячів оцінюється залежно від їх приналежности до цеї чи іншої політичної групи. Того рода дописи роблять ведмежу прислугу цілому патріярхальному рухові, а зокрема тоді, коли противники патріярхальної ідеї стараються навіть ватиканські кола переконати, що ціла патріярхальна справа — це виключно справа політична, а не церковна.
Патріярхальний рух — це чисто мирянський рух, якого головним завданням є бути помічним в зусиллях нашого Патріярха Йосифа осягнути визнання «де факто» вже існуючий патріярхальний устрій нашої УКЦ. Цей мирянський рух є вповні вільний від яких небудь пов’язань з існуючими в нас політичними угрупуваннями, бо це протирічило б його головному статутовому заложенню: коректно і об’єктивно відноситись до існуючих політичних рухів. Таке обмеження є вповні зрозумілим, бо ж членами патріярхальних організацій є люди різних політичних угруповань.
Часом трапляється й таке, що в тій чи іншій країні одна політична група зуміла краще зорганізувати громадське життя і у висліді тої праці опановує даний терен. Це її демократичне право. А інші мають право бути в опозиції, але не коштом тої чи іншої всенаціональної зглядно загально церковної установи на примір в Патріярхальнім Т-ві чи Комітеті, в рядах яких є члени різних політичних переконань. Бо опозиція це не боротьба проти всього «що не наше», але спокійна, справедлива і коректна критика тих, що кермують громадським життям.
Патріярхальні чи церковно-релігійні установи не повинні бути предметом ні спорів, ні боротьби «за владу». Бож Церква з однаковою любов’ю пригортає своїх дітей яких політичних переконань вони не були б. Наша Церква ставить до нас всіх тільки одну вимогу: бути її вірним, боронити її в тяжких ситуаціях і частину свого часу, знання і матеріяльних засобів жертвувати і її, щоб і вона могла сповнити своє післанництво, яке на ню наложив Бог і Батьківщина.
Ось цих кілька думок вважали ми корисним подати Вам, Шановні Читачі, під розвагу. Пам’ятаймо, що нашою ціллю є стреміти до ЄДНОСТИ ЦЕРКВИ І НАРОДУ, а гаслом нашої праці є: БУТИ РІШУЧИМИ, АЛЕ КОРЕКТНИМИ!
Президія Українського Патріярхального Світового Об’єднання
Крайова Управа за Патріярхальний Устрій Помісної УКЦеркви
Редакція журналу «Патріярхат»
