Слова похоронних обрядів «Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас», які переплітались з голосінням незаперечної правди — «Вічная пам’ять» — виривались з сотень людських грудей і міцним гомоном неслись, неслись, хвилями переливались у небесні висоти та стрілою летіли далеко, далеко у рідні українські простори, сповіщаючи болючу й сумну вістку, що далеко на чужині раптово, на 76 році життя помер герой української землі, неустрашимий борець за свободу і незалежність України, бл.п. полковник Юрій Лопатинський-Калина. Ось ці слова незаперечної правди неслись в п’ятницю 19 листопада під час Панахиди у похоронному заведенні Литвина, в Ньюарку, і похоронних відправ у церкві св. Ів. Хрестителя та на цвинтарі у Бавнд Бруку, в суботу 20 листопада 1982 р.
Українська численна громада метрополії Нью-Йорку, Нью-Джерзі, дружина пані Анна і родина, представники з різних українських поселень в США і Канаді, друзі по зброї, упісти і дивізійники, члени ОУН, ЗП УГВР, «Прологу», Українського Патріярхального Т-ва, близькі й знайомі відпровадили на вічний спочинок на цвинтар св. Андрея у Бавнд Бруку видатного українського військовика-підпільника, члена ОУН, в’язня німецьких концтаборів, члена Закордонного Представництва УГВР, дирекції в-ва «Пролог», голову Об’єднання колишніх вояків УПА і члена Українського Патріярхального Товариства, відділ у Гантері, — блаженної пам’яти полковника Юрія Лопатинського-Калину.
Покійний у нашій громаді був багатокольоритною і винятковою особистістю. Його життєвий шлях — це прекрасна тема для кіносценарія про боротьбу українського народу за незалежність. Для декого такий сценарій міг би прозвучати, як витвір людської фантазії, але це був би правдивий зміст багатогранного життя Юрія Лопатинського. Покійний у повному розумінні цього слова був українським патріотом-героєм. Державні народи таких людей, яким був Юрій Лопатинський, окремо відзначають і шанують, а на його життєвому прикладі виховують нові покоління борців за незалежність. Державні народи таких осіб хоронять як героїв на державний кошт. На такий похорон заслужив собі Юрій Лопатинський.
Юрій Лопатинський народився у священичій сім’ї. Батьки йому дали родинне й глибоке релігійне виховання. Юрій належав до тієї генерації, яка формувала свій світогляд після програних українських визвольних змагань. Цей фактор був визначальним у житті Юрія і його генерації, яка перейняла естафету боротьби за визволення й незалежність українського народу. Юрій виростав і довгий час жив у Львові. Після закінчення середньої освіти батьки Юрія вислали за кордон на студії медицини. Тут слід згадати, що перед студіями Юрій відбув свою військову повинність у польській армії. Коли в 1938 р. почалась боротьба за незалежність Закарпатської України, Юрій Лопатинський був там один з перших і став керівником підстаршинської школи. За це прийшлось йому дорого платити. Йому вдалось із складної ситуації вийти цілим. Він, як член ОУН, під час першої окупації большевиками західніх земель України, перебув на еміграції. Перед гітлерівсько-большевицькою війною він належав до куреня «Нахтіґаль», що його ціллю було йти на Схід, щоб там займати відповідні позиції. Цей курінь, що його очолював Роман Шухевич, зайшов, приймаючи бої з більшовикам аж під Жмеринку, але там німці курінь розв’язали і Юрій Лопатинський разом з о. д-ром Іваном Гриньохом, який був капеляном куреня, зголосились у тодішнього відповідального провідника ОУН Миколи Лебедя до підпільної праці. Юрій одержав відповідні завдання і виїхав до Берліну продовжувати студії медицини, а фактично вести організаційну працю. Тут його гестапо арештувало і вислало до концентраційного табору біля Берліну, у Саксенгавзені.
В 1944 році, коли були звільнені з концентраку українські політичні в’язні, зокрема Степан Бандера, Ярослав Стецько, Андрій Мельник та інші, то між ними був також звільнений Юрій Лопатинський. Після цього Юрій Лопатинський одержав доручення йти на Україну, щоб допомагати в створенні УПА. Він був один з тих, що з рамени головного Штабу УПА вели переговори з головним командуванням польської Армії Крайової (АК) у справі перемир’я та демаркаційної лінії. Згодом він одержав доручення перейти на Захід, до Німеччини. Тут він пов’язався з проводом ОУН і членами ЗП УГВР і як провідний член активно діяв у цих формаціях. Згодом працював у видавництві «Сучасна Україна» у Мюнхені та в Дирекції «Прологу» у Нью-Йорку. На протязі довгих років очолював Об’єднання колишніх вояків УПА та був членом багатьох українських організацій.
Треба підкреслити, що Юрій Лопатинський був людиною з виразною біографією, милої, лагідної і веселої вдачі, чесний, працьовитий та все готовий на чин. У складних ситуаціях знаходив розв’язку та мав критичний підхід до проблем, подій і явищ. Його критичний підхід та виняткова обережність були визначальними в його житті. Юрій належав до товариських осіб, і тому він все і всюди був мило бачений і люблений.
Численна участь української громади у похоронних відправах була тільки підкресленням сказаного. В п’ятницю панахиду відправив о. Михайло Перетятко і о. Стефан Гриньох, а співав церковний хор під дириґентурою Добоша. Після панахиди покійного прощав о. Ст. Гриньох в імені о. д-ра Івана Гриньоха, який не міг прибути, бо перебував у лічниці. Микола Лебедь змістовою промовою прощав Юрія від імени цілого середовища — ЗП УГВР, ОУНз і Дирекції «Пролог». Євген Штендера-Прірва прощав покійного від членів УПА Канади. Змістово-концепційне слово виголосив Осип Голинський від Братства Першої Української Дивізії. Андрій Бук прощав Юрія від Українського Патріярхального Т-ва в Гантері та гантерської громади.
У суботу о. М. Кучмяк і мітр. Володимир Андрушків відправили Службу Божу. Під час служби о. парох М. Кучмяк склав співчуття родині, а о. мітр. В. Андрушків сказав слово про покійного. На цвинтарі похоронні обряди довершив о. М. Перетятко. На могилі промовляли: Михайло Ковальчин з Філядельфії, Лев Котляр і Богдан Мак від УПА, а В. Пасічняк — від політичних в’язнів. Під час поминок, що ними керував д-р Петро Потічний з Канади, промовець розповів цікавий епізод свого знайомства з Юрком Лопатинським. Євген Стахів згадав фрагменти спільної боротьби на Закарпатській Україні в 1938 р. Ред. Іван Кедрин-Рудницький оповів про своє знайомство з батьками Юрка, себто з о. Дем’яном Лопатинським, як також з Юрієм. Розповів про свої зустрічі з Юрієм колишній упіст Жегар. Ще промовляли д-р Роман Барановський, д-р Юрій Старосольський, Б. Мак, ред. Іван Р.Костюк. В імені родини і дружини Анни Лопатинської слово подяки сказав д-р Омелян Антонович.
В особі Юрія дружина покійного Анна втратила вірного мужа та друга в житті, а широка українська громада — шляхетну і милу людину, військового, громадського і політичного діяча та взірцевого українського патріота.
М. Г.
