Перепис із проповіді Високопреосвященнішого Митрополита Вінніпезького Кир Максима Германюка, взятої на магнітофонну стрічку під час академії 1 листопада 1971 року в Римі, в приміщенні церкви свв. Сергія і Вакха.
1. В розумінні її творців, об’єднання Української Церкви з Апостольським Престолом було приверненням Володимирівського Християнства на землях України. Це виходить з письма українських Владик, з 22 червня 1595 р., де вони домагаються, щоби при об’єднанні Української Церкви щ Католицькою Церквою, «Його Святість /Папа/ зволив вповні та непорушно заховати й потвердити спосіб уділювання св. Тайн та обряди й церемонії Східньої Церкви, так як їх справували в часі з’єднання, і щоби ні Він ні його наслідники нічого ніколи в цій справі не взновляли» /Енц. Гл. Папи Пія XII з нагоди 350-річчя Унії, Рим-Гротаферрата, 1946, ст. 18/
Так само розумів цей Акт Папа Климент VIII, який в своїй Апост. Конституції «Великий Господь /Маґнус Домінус/» з 23 грудня, як рівнож в Апост. Конституції «Годиться, щоби Римський Архиєрей /Децет Романум Понтіцем/» з 23 лютого 1596, врочисто потвердив всі ці права нашої Української Церкви. Таким чином, наша Церква знайшлась знов при повному джерелі всіх благодатей Христової Церкви, сперта на Скалі Петра, при збереженні всієї величини Українського обряду.
2. 3 точки росту Української Церкви й повного оформлення її організаційної структури Унія мала стати базою до її змагання до створення Українського Патріярхату, що не тільки об’єднав би всіх українців в одній Католицькій Церкві, як до цього змагали з католицької сторони Київський Митрополит Велямин Рутський, а зі сторони православних Київські Митрополити Йов Борецький /1624-1629/ і Петро Могила /1636/, але міг би стати, як це бачила Апостольська Столиця, центром східнього католицтва для всього Християнського Сходу. Про таку візію Риму щодо Київського Патріярхату ясно свідчить о. Францішок Інґолі, секретар Св. Конґреґації для Поширення, в свойому світі про наради тієї конґреґації з 1629 р. над пляном Митропол. Велямина Рутського в справі Київського Патріярхату /Гл. Д. Танчук, Питання Київ. Патріярхату… Аналекта ЧСВВ, Т.Ух. 1-4, Рим, 194-9, стор. 144/.
З. Під оглядом обрядової духовости й національної суверенности, Унія увільняла Українську Церкву від царгородського формалізму й московського сервілізму та спрямувала її розвій по лінії Христової Євангелії й української ментальности. Це освободження від Москви й від Царгороду запевняло Українській Церкві її властиве місце між усіми іншими Помісними Церквами Сходу та в цілій Вселенській Церкві.
А окремішність її візантійського обряду помагала їй успішно поборювати постійні наступи на неї латинського католицизму. Таким чином, Українська Католицька Церква стала найбільшою рушійною силою так в духовному житті одиниць, як в національному, громадському та політичному житті Українського народу. Тому Москва, в своїй жадобі церковного й політичного панування Україною, постановила за всяку ціну знищити Унію та її благословенний вплив на духовне й національне життя українського народу.
