Новинка в американському тижневику «Ньюзвік» за 5 листопада 1984 р. про Українську Церкву під назвою «Помилковий обряд у римській Церкві» наелектризувала українську громаду в США, Канаді й поза океаном. З приводу цього редакція журнала «Патріярхат» одержала ряд телефонів і листів з запитом, чи це є правдою, що написав про нашу Церкву «Ньюзвік». Що на це говорять наші владики? Що мирянський рух плянує в цій справі робити? Слід до цього додати що «Пост-Ґазетте», що появляється у Пітсбургу, за 8 листопада 1984 р. також написала довшу статтю на цю тему у дещо відмінному наголошенні тих самих проблем, що були згадані у журналі «Ньюзвік». «Пост-Ґазетте» згадує про суспензу жонатих священиків Української Католицької Церкви і про те, що сучасний голова Церкви не може бути поминаний «патріярхом». Також в тій статті підкреслено, що «… багато парафій Української Католицької Церкви є інфільтровані українським псевдо-патріотизмом…» Подібну статтю надрукувала газета «Лонґ Айленд Кетолік» 15 листопада 1984 p., яку друкуємо в оригіналі на іншому місці.
На запитання, чи ці вістки правдиві, редакція відповідала, що нам не відомо, звідкіля журнал «Ньюзвік», «Пост-Ґазетте» і «Лонг Айленд Кетолік» мають свої інформації. Виглядає, що вони мають свої власні джерела, і тому ми не можемо їх заперечувати. Тим більше не можемо цього робити, бо редакція має у своєму посіданні автентичного листа, що його друкуємо на іншому місці, у якому порушені проблеми, названі у «Ньюзвік», «Пост-Ґазетте» і «Лонґ Айленд Кетолік», але в дещо відмінному й іншому наголошенні. Можна робити припущення, що «Ньюзвік» має ще якісь додаткові інформації, якими наша редакція не диспонує.
Вістка в «Ньюзвік», а зокрема сильна реакція української спільноти, спричинили прилюдне вияснення цих питань нашої ієрархії в США. Чи вияснення ієрархії щось вияснило читачам, трудно сказати! Можна сумніватись. У виясненні було виразно наголошено, що вони, себто владики, не одержали жодної «таємної інструкції» від Апостольської Столиці. Але видається нам, що суть справи не лежить в тому, чи це була секретна інструкція чи секретний або звичайний лист, але, чи були в такій чи іншій формі порушені проблеми, про які згадується у дописі «Ньюзвік», — це головна суть питання.
Не збираємось тут говорити за «Ньюзвік», бо це не наше діло. На цьому місці хочемо тільки відмітити, як вже вище сказано, що у нашому посіданні є лист Священної Конґреґації для Східніх Церков з 17 вересня 1984 p., під яким є підписи кардинала Владислава Рубіна і архієпископа Мирослава Марусина. Редакція була зобов’язана цього листа на поширювати, себто не робити копій, за винятком одної копії, що її одержав голова УПСО д-р Б. І. Лончина. Без сумніву, лист, датований 17 вересня, є автентичним.
При цьому хочемо зробити завваження, що лист був написаний у час відсутносте Папи Івана Павла II у Ватикані, який у той час був у Канаді. Лист був написаний десять днів після смерти св.п. Патріярха Йосифа і після історичних похоронів і поминок Патріярха Йосифа, що відбулись 13 вересня 1984 р. у вечірніх годинах у Домус Марія у Римі. Атмосфера і дух поминок був для декого великою несподіванкою, а зокрема для деяких ватиканських чинників. Прочитане становище архимандритом Любомиром Гузарем про те, що Львівський Крилос, згідно з старим правом нашої Церкви, уважає коадьютора Мирослава Івана Любачівського Патріярхом. Цю історичного значення заяву учасники під час поминок, на яких були заступлені політичний, громадський, культурно-мистецький, науковий, мирянський і молодечий світ, як також священичий прийняли спонтанним вставанням з місць і довготривалими оплесками. Це був ще і ще раз незаперечний вияв волі української спільноти в діяспорі. Цього факту не можна забувати, як також не можна собі легковажити. Власне, ця подія була несподіванкою для деяких ватиканських чинників, які вирішили зареаґувати.
Незабаром після цього організатори поминок одержали телефонічну комунікацію, якою намагались стримати заяву Львівського Крилосу, але цього вже було неможливо виконати, бо заява Львівського Крилосу була розіслана до преси. Отже, в такій ситуації треба було діяти. На протидію не треба було довго чекати, бо незабаром вийшов лист з Східньої Конґреґації. Лист написаний італійською мовою. Хоч копію цього листа вже мало багато осіб, Редакція була зобов’язана не подавати цього листа до публічного відома. Тепер цей лист вже загально поширений, тому його друкуємо повністю в українському перекладі на іншому місці, за дозволом джерела.
З вищенаведеного змісту листа випливає, що лист є написаний у іншому тоні, як допис у «Ньюзвік» хоч порушує ті самі питання. Як би ми цього листа не аналізували, як би ми на нього не дивились, але він є образливий для нашої Церкви і для кожного українця. Можна тільки дивуватись, як можна було вимагати від владик чи від окремого владики збереження цього листа у тайні!
Якщо згадуємо владик чи владику, то це робимо тому, що деякі владики твердять, що такого листа не одержали від Східньої Конґреґації. Можливо, вони одержали ці самі інструкції через якусь іншу інституцію. Все ж таки цікаво, що інструкція була дана нашим священикам, щоб вони не поминали владику Мирослава Любачівського патріярхом. Щоб мовчати на такий лист, у якому пишеться, що, коли ми будемо поминати владику Мирослава Івана патріярхом, то це пошкодить нашій Церкві на батьківщині, або що в нашій Церкві вкорінився «псевдо-патріотизм», то справді треба мати сумління, щоб таке написати. Це, справді, звучить як знущання над пам’яттю Патріярха Йосифа.
Микола Галів
