Після кожної акції приходять підсумки. Вони невідклично прийшли й з хвилиною відлету Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого з Ню Йорського летунського майдану до Боґоти, в Колюмбію. Панамериканська летунська компанія поставила кінець празничним емоціям нашого громадянства і переставила його назад у сферу нудних буднів. В газетах закінчився сезон товстих наголовків і обов’язкових численних світлин відомих фотогенічних усміхнених облич завжди передових наших громадян, а для кожного доброго редактора настав обов’язок закінчити акцію його підсумками, паперовим газетним результатом. Це природний кінець кожної акції нашого емігрантського громадського і політичного життя.
Не хотілось би нам, щоби візита Верховним Архиєпископом американських теренів закінчилась таки паперовим результатом, такими підсумками, і щоби з неї не залишилось нічого більш тривалішого, поважнішого. Бо коли ця поїздка не зрушить закостенілого наставлення до церковних справ нашої провідної верстви, церковної ієрархії і всіх вірних, і не цілеспрямує їх намагань до вдержання сукупности, єдности і помісности нашої Церкви на твердій структуральній базі, то значить, що жадних підсумків нема. Коли сучасний, який би він не був, провід української діяспори, разом з тими кого він веде, не спроможуться тепер, при нагоді тріюмфальної поїздки сучасного Князя нашої Церкви по теренах їхнього поселення зрозуміти, що Церква є базою їхнього духового, релігійного, а то й громадського і політичного життя, і що без Церкви упорядкованої, об’єднаної і збереженої від роздрібнення, ділення й відчуження її частин від Церкви матері, це духове й громадське життя звиродніє, прийме чужі нам форми, стиль, чужі цілі, і вкінці заникне, то значить, що підсумки будуть сумні. Бо надаремний був труд найвизначнішого сучасного громадянина нашого народу з найбільшим моральним авторитетом провідника, що його наш народ видав в новітньому періоді нашої історії. Саме такий підсумок зможе в майбутньому зробити об’єктивний історик. Він також зможе дати належну оцінку за нездарність і невиробленість сучасних діячів – церковних, громадських і політичних.
Із цієї акції, можливо, дещо лише можна б підсумувати. Наприклад емоції, – цей необхідний складовий елемент всяких наших громадських акцій, яким /елементом/ виладовується на жаль чи не уся наша історична, політична, громадська а то й церковна мудрість. Для багатьох з нас минулого літа наспів був сезон підігрітих емоцій, щирих чи фальшивих, і їм природно слід тепер поробити підсумки, збалансувати акцію, здати її в архів, і чекати нових нагод. Для того рода емоцій вже по празнику. Але для інших нічого фактично великого ще не сталось, підсумків нема ще з чого робити, і нічого ще не можна здавати в архів. Для них діло щойно зачалось, і прийшов час на тяжку, кропітку, систематичну й логічно продуману працю, на дальші акції того самого характеру, які ми проводили й перед приїздом Верховного Архиєпископа на американський терен. Церковні справи щойно вийшли тепер на нові національні шляхи, і на інтернаціональний форуми. Усі народи реформують пережиті форми свого церковного життя. Українська розсіяна громада мусить також поставитись до них продумано й активно. Не теоретично, а практично треба буде відстоювати права нашої помісної Церкви. Акції інформування, петицій, меморіялів і авдієнцій у компетентних церковних чинників у справі правопорядку й завершення нашої церковної організації повинні б бути логічним наслідком недавних маніфестацій і ентузіязму, щоби й чужий світ, цей що уважно реєстрував кожний крок Верховного Архиєпископа на американському терені, не пішов за прикладом наших трьох американських ієрархів, і не почав робити своїх підсумків з хвилиною, коли панамериканський літак з Кир Йосифом й о. Шамбеляном Марусиним піднісся у повітря із Ню Йоркського аеродрому.
Ми з великою пошаною віднеслись до літніх маніфестацій, та ентузіястичних привітань. Але ми також мусіли переводити ці явища на другу валюту, на реальну їх вартість в результатах. Не знаємо на якій основі говорено серед громадянства під час літніх імпрез, що наступною маніфестацією єдности і правопорядку в нашій Церкві буде поїздка усіх наших Ієрархів із Північно-Американського континенту разом з Верховним Архиєпископом до Боґоти, на літургічний конгрес, і з тим зв’язували свої найкращі надії багато тисяч вірних. Така поїздка американських Ієрархів не відбулась, і таким «підсумком» ніхто із наших провідних людей ані преса не займаються. А треба дуже боліти, бо невідомо яку інтерпретацію цей факт одержить у тих високих церковних римських чинників, які раніше відважувались запевнювати нас усіх, тобто вірних української католицької Церкви, що Святіший Отець не бажає собі жадної акції у справі патріярхату. Чи вони також пояснюватимуть це браком грошей у наших американських Ієрархів?
Як вже вище сказано, на кінцеві підсумки час ще не прийшов. Вважаємо, що обов’язком нас усіх є реєструвати події, менше й більше важливі, і старатись бачити їх у правдивому світлі, вглянувши в мотиви й причини поодиноких дій і акцій відповідальних осіб так церковного як і громадсько-політичного проводу нашої діяспори. Власне, на того рода аналізі вважаємо повинні базуватись відповідні акції того активу нашого суспільства, якому близькі й дорогі справи нашої Церкви й здорового росту нашого народу.
Хоч про ролю мирян і про ними зорганізовані акції немає однакової оцінки в суспільстві, а неприхильники єдности й українськости нашої Церкви цілево поширюють про них уперті сумніви, то факт відвідин Верховного Архиєпископа на теренах Америки вніс у ці справи недвозначну ясність. Бо за голосом народу, голосом мирян, не переказуваним, репрезентованим, чи умандатованим, але безпосереднім, прямим і несфальшованим приїхав сюди Верховний Архиєпископ. І Він його почув. І почув його також весь католицький світ, за вийнятком делеґата Апостольської Столиці їх Ексцеленції Архиєпископа Люїджі Раймонді у Вашінґтоні, того, що пише довірочні листи нашим ієрархам і який зламав навіть приписані йому норми протоколу і добрий тон, щоби не зустрінутись із старшим членом Колеґії Кардиналів навіть тоді, коли цей одержував почесний докторат у місці його осідку.
До Верховного Архиєпископа заговорили наші німі, «нейтральні», і ці що церковними справами «не займалися»… І Він прийняв усіх, принимав усіх в міру і понад міру Його фізичних сил, щоби дати доказ що Він не визнає поділу на кращих і гірших, на ближчих і дальших. Він строго придержувався принципу, що усі члени нашої Церкви є рівні, і Він є однаково верховним Пастирем для усіх, без різниці, і без вийнятків.
Це повинно поставити край багатьом непорозумінням, і питанням, які були спрямовані нераз до нашого товариства, а саме: чи Верховний Архиєпископ знає про діяльність вашого товариства, чи Він її акцептує, чи товариство веде свої акції за попереднім порозумінням з Верховним. Архиєпископом? І вкінці деколи чулися закиди, що наше Товариство зловживає особою Верховного Архиєпископа, і що Верховний Архиєпископ відмовився від акцій нашого Товариства. Отже, не чекаючи остаточних підсумків, треба з повного відповідальністю ствердити, що такі наївні вістки й запитання мали потвердити спрепаровану деякими римськими чинниками теорію, що Кир Йосиф при помочі своїх сторонників робитиме церковну диверсію на американському терені.
Коли невелика група відданих справі церковної єдности людей в час декон’юнктури, іґноранції і навіть нагінки, обстоювала вірну справу, наражуючись нераз на неприємні наслідки бути невислуханими, переголосованими, зігнорованими, висміяними, цькованими, чи протистатутово усуненими з управи Провидіння, свідомо, з власного переконання й розуміння ситуації принимала ці непопулярності, то можна було снувати ілюзії про те, що може це все робиться за якусь заплату. Але коли в часі найпіднесеніших маніфестацій в Америці ці люди зайняли скромні позиції, а до зустрічей, в почесні комітети й на авдієнції по кілька разів пропихалися інші, тоді теорія про зловживання особою Верховного Архиєпископа одержала, сподіємось, іншого, і тим разом вірного адресата.
Маніфестаційний вияв волі вірних нашої Церкви за ідеєю патріярхату прийшов навіть після того, як нам було сказано, що «Святіший Отець бажає щоби усі акції за патріярхат були припинені», та що «Кардинал Йосиф відмовився від таких акцій»… Така ситуація стала видною тепер у іншому новому світлі, й існує можливість що вища церковна влада в Римі прислухається до того голосу і врахує таку потребу у реорганізації церковної структури, що не суперечила б волі її вірних, духовенства та ієрархії, і не змінювала б нічого в відносинах нашої Церкви до Вселенської Церкви. Саме на такий розвиток нашого церковного життя, яким уже користаються усі другі національности в рямках церковної свободи, і в дусі реформ, які ініціював і переводить Рим, розраховує наше Товариство й загал вірних. Напевно, коли після декількох «заборон» наша Церква у вільному світі ще раз повним голосом відізвалась в хвилину потреби, цього голосу вже ніхто не зіґнорує ані не переформує.
Для нас, тих що з церковними справами пов’язують майбутнє всієї громади, продовжується час продуманої праці й доброї надії·
Коли йдеться про працю, то вона не буде, як і не була в минулому, ніколи відірвана, групова, законспірована чи «підривна». Церква – це не є справа групи, але справа усіх вірних. Тому праця для добра Церкви буде відкритою, прямою, цілеспрямованою. Вже в попередній каденції нашої управи ми перенесли акцію за патріярхат на ширші форми, на плечі других організацій, і тим дали доказ, що ми нічого не бажали монополізувати. Центральні товариства лікарів, інженерів, ОДВУ та інші дуже успішно поширили цю акцію, і тим вона стала ще більш загальною. Вправді, деякі центральні організації хоч відмовились від спільної акції, то, дочекавшись зустрічі з Верховним Архиєпископом, принайменше декляративно заявились за нею. Так і слова вдячности Верховного Архиєпископа були одним за гарні слова і прийняття, а другим за щиру працю і старання…
Для нас ще не по празнику. Ми ще маємо працю, і надію!
