Часто можна почути від деяких осіб — «ми також за патріярхатом», «ми також патріярхальниками». Ця думка, яка мала би заспокоїти їх совість. Для збереження правопорядку належить підчинитися діючим законам Церкви, колиж того аргументу не можуть річево (на підставі діючих законів) застосувати відносно нашого патріярхату, тоді залишають собі ще одну фіртку, потішаючи себе, Кодифікаційна Комісія для ревізії східнього канонічного права остаточно розважає всі спірні питання. Отже немає потреби журитися чи побиватися, бо на все прийде час. Нам залишається, спокійно з довір’ям чекати на «доброзичливу» розв’язку.
На перший погляд таке розумування виглядає логічним, якщоб за ним не крилось недоговорення, а може й свідоме замилювання очей. Живучи в вільному світі, ми є безпосередніми свідками, яку затяжну боротьбу зводять зацікавлені і скільки вкладають зусиль, щоби мати у Кодифікаційній Комісії своїх речників, щоби мати вплив й увести корисні для себе закони. Не диво, що й оборонець правопорядку в нашій Церкві Патріярх Йосиф присвячує й цій важливій справі належну увагу. Хоч Патріярха Йосифа позбавлено членства в цій комісії. (Дійсна причина цього є для нас зрозуміла, а про формальну й не згадується.) Патріярх силою свого уряду старається захистити права нашої Церкви. В тому напрямі звернувся до українців — членів комісії, як також до голови комісії кардинала Перекаттіла.
Цій самій важливій справі присвятив наш журнал двічі (чч. 78 і 80) увагу. Безпосередньою причиною написання цієї пригадки є лист мелхітського Патріярха Максімоса, з 4-го січня 1978 до нашого Патріярха. Для інформації пригадуємо, що це є той самий Патріярх, який бодай частинно старався загоїти біль сердець українських паломників підчас Євхаристійного Конгресу в Філядельфії 1976 року, коли він відступаючи від тексту Богослужби (затвердженого римо-католицькими чинниками!) не завагався пом’янути великого Неприсутного, голову УКЦеркви Патріярха Йосифа. Патріярх Максімос, якому Патріярх Йосиф переслав відпис свойого листа до голови Кодифікаційної Комісії кардинала Перекаттіла, відповідаючи нашому патріярхові, переходить поодинокі точки та висловлює своє повне погодження з ними.
З якою пошаною ставиться цей прямолінійний владика до Глави нашої Церкви свідчать вступні та кінцеві фраґменти листа, які дослівно цитуємо за «Вістями з Риму», липень 1978 p.:
Я можу хіба тільки погратулювати Вашій Еміненції за глибину Ваших зауважень, за Ваше незрушиме прив’язання до автентичних традицій Сходу і за Вашу відвагу у Ваших зажаленнях. Коротко мовлячи, Ви вимагаєте, щоб Патріярхам і Верх. Архиєпископам привернено їхні права і прероґативи — такі, які були перед відділенням. Це правильно і абсолютно відповідає церковним і екуменічним вимогам.
Та я побоююся, щоб такої відтвертости не потрактовано в горі, як приціл в монархічну концепцію, так наголошену в латинській еклезіології і яку бажається накинути цілій Церкві. Доказ цього є в проекті Основного Закону — Лєкс Фундаменталіс, що його приготовляється і висипається главам Церков, помісних або національних, і який засуджує в самому вихідному пункті цілу ідею суверенности чи автономії, таку, яку Ви заступаєте у свойому письмі.»
Патріярх Максімос кінчає таки словами:
«Це є наші зауваги до видвигнених Вами точок у Вашому письмі до Президента Комісії, для ревізії східнього канонічного права, Й. Е. Кардинала Перекаттіла, якому висилаю копію цього письма. Я незвичайно вдоволений, що можу злучити мої старання з Вашими в домені, яка пересуджує будучність наших Церков і яка зумовлює наші майбутні пасторальні і екуменічні дії.
В цьому самому дусі і я запевняю Вас про моє повне віддання справі християнського Сходу, якого Ви є «Батьком і Главою». І при цій нагоді я бажаю підкреслити мою пошану для Вашої Церкви, яка так заслужена для східнього християнства в домені апостольства і пастирської ревности, і для якої ми висловлюємо все наше звеличування і наші почування, як великій сестрі, що є одною із слав католицького Сходу, так з уваги на чисельність її вірних, як і задля дієвої наснаги у поширенні нашого східнього обряду скрізь у світі».
Ми не знаємо яка (якщо вона взагалі була) реакція була українських духовних — членів згаданої комісії, яким свойого часу звертав увагу наш Патріярх на їхню історичного значення відповідальність за будуче нашої Церкви. Ми з увагою слідкуємо і бачимо, як послідовно куріяльні чинники стараються «відрубувати» поодинокі вітки нашої Церкви від матірного пня, який зрештою вони вже давно «відписали» як неіснуючий на рідних землях, треба побоюватися, що якщо праця згаданої комісії буде продовжуватися в такому темпі й напрямі, як вона дотепер проходить, тоді її постанови не будуть мати жадного відношення до нашої Помісної Церкви, бо вона як така може, згідно з їх плянами, до того часу взагалі не існувати.
Але це тільки побоювання з людської точки бачення. Ми чомусь замикаємо очі та прямо ігноруємо діяння Божого Провидіння (а це найважніше в Божій інституції — Церкві), яке протягом віків не щадило нашій Церкві терпінь, але й не дало їй загинути.
Само собою, такі вислови, як «віра без діл мертва», «Бога взивай, а рук прикладай», чи «нам ніхто нічого за дармо не дасть» не можуть піти в забуття. Зокрема наші очі та думки мусять бути звернені в сторону тих осіб, які під цю пору є речниками — що правда не вибраними своїми, але в довільний спосіб підібраними чужими чинниками — нашої Церкви. Для історії подаємо їх прізвища: єп. М. Марусин (він же й заступник голови Кодифікаційної Комісії), митроп. М. Германюк (згідно з інформаціями «Світла» він являється офіційно-правним представником УКЦеркви), єп. А. Сапеляк, о. д-р С. Мудрий ЧСВВ з Риму та о. Р. Даниляк, канцлер Торонтонської єпархії. Це перші призначені члени; опісля їм до помочі покликано ще «многонадійних» членів: о. В. Паску та єп. А. Горняка.
Коли уважно розглянемо перші висліди праці Комісії, то може вище цитовані слова Патріярха Максімоса, а зокрема «проект Основного Закону, що його приготовляється і висипається главам Церков, помісних, або національних, який засуджує в самому вихідному пункті ідею суверенности чи автономії повинні привести нас до застанови, чи і як згадані українські учасники комісії, стоять на сторожі майбутнього нашої Церкви. Хоч серед яких невідрадних для нас обставин була заключена Берестейська Унія, то ми сьогодні можемо бути гордими на авторів «Артикулів» Унії. Тому нашим обов’язком є довести до відома ці питання нашим членам комісії. Нам прямо не хочеться вірити, щоби всі призначені члени комісії, як заплату за призначення, безкритично потакували латинським достойникам, що якимсь чином попали до Кодифікаційної Комісії (кардинали Війо, Фірстенберґ, Віллібрандс, Круль та інші префекти ватиканських конґреґацій), які дотепер безправно старалися проводити свої рішення в нашій Церкві, а під сучасну пору хочуть «управнити» на комісії свої централістично-римські рішення.
Ми не можемо повірити, що праця Комісії є так засекречена, що про неї не сміють знати ті, до яких вона відноситься, тому з жалем стверджуємо, що ми досі не чули, щоби хтонебудь з наших членів у Кодифікаційній Комісії висловив застереження чи невдоволення з дотеперішніх напрямних комісій. Ми є свідками, як протягом короткого часу в католицькій Церкві (смерть та вибір двох папів) речі, які формально беручи, повинні були бути окутані абсолютною тайною, продісталися до відома непокликаних і є дискутовані широкими кругами. Для нас кодифікація права Східніх Церков це основа буття чи небуття нашої Церкви і як така не повинна і не сміє залишитися в руках кількох людей.
Відомою правдою є, що далеко легше є запобігти якомусь рішенню, чим опісля його справляти, тому ми не можемо датися приспати, але всіми доступними середниками висказати всім причасним до справи затрівоження та журбу про наше майбутнє. Зокрема цей обов’язок лежить на духовенстві і владиках, але й миряни не звільнені від нього.
Ці питання не повинні пройти мовчанкою у нашій зорганізованій громаді. До цього повинні висловитися наші наукові інституції, товариства, організації, як також поодинокі особи. Для цього нам може послужити лист Патріярха Йосифа у цій справі. Піддержім його вагомий голос остороги.
