В англомовному філядельфійському тижневику «Шлях» із 4-го червня 1972 p., в дописі «Вимога висвяти жонатих мужчин» написано, що «провідні католицькі богослови домагаються, щоб Ватикан дозволив висвячувати жонатих мужчин на священиків у своїй Церкві» та що «це намагання, згідно з думкою монс. о. Віктора Поспішіля, проф. релігійних студій на Мангаттенському Коледжі /в Ню Йорку/ дасть можність Українській Католицькій Церкві, як складовій частині Римо-католицької Церкви /підкр. моє/ заповнити теперішну недостачу /читай: священиків – пояснення моє/ мужчинами, які зможуть працювати доривочно, або повний час.»
Твердження, що «Українська Католицька Церква є частиною Римо-католицької Церкви» не згідне ні з історичними фактами, ні з кодексом східного Канонічного Права про Східні Обряди, які затвердила Апостольська Столиця.
Такого твердження ніхто не знайде в таких історичних працях: «Історія Християнства в Україні» проф. М. Чубатого, «Українська Церква між Сходом і Заходом» д-р Гр. Лужницького, «Історія Церкви в Україні» о. д-р Юрія Федорова, ні в інших істориків Української Католицької Церкви. Рівно ж на основі Історії України М. Грушевського, С. Томашівського, Дорошенка, твердження, що «Українська Католицька Церква є частиною Римо-католицької Церкви» прийняти не можемо.
Кождий хто пише про Українську Католицьку Церкву повинен знати хоча б публікації каноніста о. Мелетія Войнара «Кодекс східнього канонічного права про східні обряди і про осіб», де сказано, що Українська Католицька Церква є частиною Католицької /Вселенської/ Церкви, а не Римо-католицької Церкви. Ця правда наглядна також у працях Українського Богословського Наукового Товариства – «Твори Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького» /том І і II/. Не інакше розглядається і вирішується справу легальної приналежности Української Католицької Церкви, як і всіх Східніх Католицьких Церков, до Вселенської Церкви, в декреті папи Павла VI про «Східні Церкви», проголошеному 21 листопада 1964 р. В цьому декреті всі Католицькі Східні Церкви, до яких зачислюється і Українська Католицька Церква, називається «індивідуальними Церквами і частинами Католицької /Вселенської/ Церкви», а не Римо-католицької Церкви.
Римо-католицька Церква ні історично, ні канонічно не є тотожна з Католицькою /Вселенською/ Церквою. Вона також є лише одною із складових частин Вселенської Церкви. Такої тотожности не приймають провідні католицькі каноністи, ні правлячі круги окремих Католицьких Церков, частин Вселенської Церкви.
Варто пригадати тут знаменитий авторитетний погляд про плюралізм і єдність в Католицькій Церкві примаса Голяндської Католицької Церкви Бернарда Кардинала Альфрінка /гляди «Вісті з Риму» ч. 190-195 з 7 травня 1972 р./. Він стверджує, що «Другий Ватиканський Собор дав у загальних рисах дефініцію національної партикулярної Церкви, при чому її представлено передусім як актуалізацію і унаочнення на національному рівні єдиної Церкви Христа у всіх містерійних виявах, які їй тепер признано».
Голяндський кардинал підтримує погляд богословів останніх років про те, що льокальні Церкви, з’єдинені зі собою у спільноті віри, творять разом Вселенську /Католицьку/ Церкву. В цій мережі любови Римська Церква з її Єпископом Папою занимає своєрідне місце як центр єдности; в тому розумінні Вселенська Церква не утотожнюється з Римською Церквою /підкр. моє/.
Не улягає сумніву, що також Верховний Архиєпископ Кардинал Йосиф VII і єпископи Української Католицької Церкви, уважають Українську Католицьку Церкву частиною Католицької /Вселенської/ Церкви, а не частиною Римо-католицької Церкви.
Ми в церкві, підчас Богослуження, у Символі Віри, також що неділі заявляємо приналежність до одної Соборної Апостольської Церкви, а не до Римської Церкви.
Можна сумніватися, чи й о. д-р Віктор Поспішіл, як каноніст, твердить так, як це йому приписав автор згаданого допису в «Шляху». Може і сам автор цього допису незумисно ужив це некорисне Українській Католицькій Церкві твердження.
Ми однак уважаємо, що на всі помилкові твердження відносно Української Католицької Церкви треба реагувати відразу тому, щоб серед українських католиків не утверджувалися мильні поняття про становище Помісної Української Церкви в рямках Вселенської Церкви.
Через брак нашої реакції на некорисні погляди про Українську Католицьку Церкву впродовж історії сьогодня маємо багато труднощів і тому платимо велику ціну в її обороні.
