Маємо під сучасну пору аж дві громадські Централі: Український Конгресовий Комітет Америки і Українсько-Американську Координаційну Раду, маємо Українську Католицьку й Українську Православну Церкви, маємо євангелицькі об’єднання і цілу низку політичних і патріотичних організацій. При такому широкому багатстві централь, Церков і організацій повинна б наша справа у чужому світі добре стояти. Але це все уява, бо багато з названих і неназваних організацій тільки займаються самі собою, і на тому кінчається їхня діяльність. Звичайно до неназваних треба згадати НТШ, У ВАН і Український Гарвард. Отже, як бачимо, ми не є вбогі, але чомусь показується жниво мале, бо замало приходить до праці робітників. Властиво, читач може поставити питання: а пощо про це писати? Це зроблено натяк, щоб побачити, чим ми є і який наш вплив на довкілля, що оточує нас.
Здавалось би, що сьогодні весь західній світ знає, що у Радянському Союзі немає жодної свободи, а тим більше свободи релігії, бо там діє пануючий і повністю урядом підтримуваний державний комуністичний атеїзм. Можливо, є десь якісь країни, які тієї істини з різних причин не знають, але дивно й незрозуміло, що цієї незаперечної істини не знають відомі представники євангельських Церков у США. Чи справді вони не знають? Тяжко в це повірити! На жаль, те, що ми не-раз читаємо у пресі й бачимо на телевізії, доводиться з жалем ствердити, що вони не знають або удають, що не знають.
Пригадаймо собі поїздку до Радянського Союзу відомого євангельського проповідника Білі Ґрагама, який, будучи там, у Москві, заявляв, що у Радянському Союзі немає переслідування релігії. З приводу цього сама американська преса гостро зареаґувала на його, незгідне з правдою, становище. Після цього їздив до Радянського Союзу пресвітеріянський пастир Брус Ріґдон, який відвідував різні міста в Росії й Україні та зробив телевізійний репортаж під назвою «Церква у Росії», який в липні минулого року був переданий на руслі «ЕН Бі Сі» двома одногодинними передачами. Цей самий репортаж був повторений, у майже той же самий час року, в липні, репортаж Бруса Ріґдона «Церква в Росії» на іншому руслі «Сі Бі Ес». В цьому ж репортажі не було згадки про існування інших Церков поза режимовою московською Церквою. До неї зачислено всі церкви України, а вся історія християнства Київської Руси-України приписана Росії. На жаль, з нашої сторони не було майже жодної реакції, за винятком статті мгра Ярослава Савки в американській пресі та листа до «Ен Бі Сі» Уляни Старосольської.
Очевидно, кращої пропаганди для кремлівських вождів за пастора Бруса Ріґдона ніхто не міг зробити.
За так гарно проведену, безкоштовну працю кремлівські вожді підказали московським чинникам від режимової православної Церкви запросити на візиту представників «Національної Ради Церков Христа». Як відомо, така група у числі, як подавала американська преса, 226, а радянська подавала 270 осіб, відбула паломництво до СССР. Очевидно, Брус Ріґдон був і тут важливою особою. Група діячів «Національної Ради Церков Христа» відвідала такі міста: Київ, Москву, Ленінград, Мінськ, Ташкент, Тбілісі, двічі Таллін, Єревань, Волгоград, Володимир, Харків й Одесу. Весь цей «шов» був солідно приготований аранжерами Кремля. «Паломники» бачили тільки те, що їм показали, і почули тільки те, що їм сказали. Мало цього, їм давали можливість промовляти до їхніх одновірців. Ось Брус Ріґдон промовляв, як пише радянська преса, до своїх одновірців у центральному молитовному домі київських баптистів.
В загальному американська преса, зокрема «Нью-Йорк Таймс» і «Волл Стріт Джорнал», подавали критичні статті про поїздку євангельських діячів. Американська преса відзначала деякі суперечні інформації окремих учасників цієї поїздки, як також вказувала на факт, що всім відомо, що у Радянському Союзі немає свободи релігії, а навпаки, за релігійні переконання людей ув’язнюють.
22 червня ц.р. ця група мала в Нью-Йорку пресову конференцію, яка випала дуже блідо.
Аранжери вважали на питання і відповіді, але незалежно від цього випливали деякі неузгіднення. Один з цих паломників говорив, що там також будують нові церкви, але він особисто цих будов чи збудованих нових церков не бачив, йому так говорили або показували на фотографіях, і він не мав причини їм не вірити. «Паломники» з США довідались, якими благородними є кремлівські вожді, а що США прямує до атомової війни. Вони забули, як ці «благородні» люди зістрілили пасажирського корейського літака, і понад 260 осіб загинуло. Дивно, що американські «паломники» так мало знають про Радянський Союз і про свою власну країну. Очевидно, кремлівські аранжери осягнули того, що бажали і що передбачували. Дотепер ніхто не знайшовся, щоб ці твердження заперечити.
Знову 15 липня ц.р., на четвертому руслі «Ен Бі Сі» відбувся панель на тему «РЕЛІГІЯ В СССР». У панелі брали участь експерти цих справ. Дивно було слухати, що деякі з «експертів» могли твердити, що не можна говорити, що в Радянському Союзі немає релігійного життя. Добре, що були опоненти, які заперечували такі твердження і наводили конкретні приклади, що підтверджували протилежне. Але в цьому всьому був один цікавий момент, що серед панелістів, ні ті, що були «паломниками» у Києві, ні ті, що не були, не згадали про знищення Української Православної і Української Католицької Церков. До речі, серед панелістів був відомий українцям Пітер Реддавей, що є автором праці про СССР, який правильно з’ясував цілу ситуацію і національні проблеми. Він у своїй праці присвятив належне місце для України, згадуючи про знищені Українські Церкви, голод і боротьбу Української Повстанської Армії. На жаль, під час панелю він ні одним словом не згадав про Україну і її релігійні проблеми.
Про ці питання можна більше писати. Ми тільки фрагментарно назвали поодинокі факти. Тепер ставимо відкритим питання: хто цими справами з вищеназваних і неназваних централь, церков, організацій і установ займається? Дотепер нам нічого не відомо, чи в цій справі будьщо зроблено. Тут в першу чергу повинні б були виступити наші Церкви, а зокрема баптисти і євангелики. Це є конкретні питання, на які треба активно раеаґувати.
М. Г.
