Це логічно-природнє запитання, бо інакше не можна цього питання розглядати після того, як у Барі — Італія відбулась чергова зустріч представників ватиканських і московської патріярхії, на яку були запрошені представники Української Католицької Церкви і Української Православної Церкви, правдоподібно Московського Патріярхату. Відомо ж, шо останні не репрезентують усіх православних в Україні, але тільки частину і ця поволі корчиться.
Щоби нам ці питання були прогляднішими, бажаємо пригадати, що в журналі за травень 1997 р. ми інформували за Ватиканським Радіо про те, що зустріч Ватикан-Москва, себто ватиканських чинників від остполітік з представниками Московської Патріярхії, яка відбулась у грудні 1996 р. у Москві, а не, як деяка українська преса інформувала, що у Ватикані, на якій говорилось про нас, себто наші Церкви, але без нас. Це саме зрозуміло для кожного, що така практика немає найменших виглядів на успіх, а крім цього є болючою для тих до кого вона відноситься і яких у їхній відсутності звинувачується у різних необоснованих гріхах, недавши їм нагоди боронитись. На жаль, для ватиканських чинників від остполітік дальше існує Радянський Союз і гадають, що так як у минулому можна договорюватись з Москвою, то все буде полагоджено.
Нам невідомо, яка була реакція проводу УКЦеркви на цю справу. З мирянського боку, зокрема від Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО), Українського Патріярхального Товариство США, і деяких поодиноких осіб, у цій справі пішли протестні листи до Ватикану. У журналі «Патріярхат» була надрукована стаття про ці справи.
Правда у Москві на згаданій зустрічі обидва партнери Ватикан і Москва погодились, шо на чергову зустріч треба запросити представників Українських Церков. В нашій статті «Незмінна ватиканська остполітік» правильно підкреслили, що треба вже змінити ватиканських акторів від остполітік, бо вони вже нездібні сьогодні бачити нових проблем і ситуацій і дальше стараються діяти старими методами, які нічого не дали і дати не можуть. Мабуть вони не прислухаються протилежним думкам до їхньої дії, бо про це найбільш виразно говорить чергова зустріч у Барі — Італія.
Дивним нам видається те, що у цій зустрічі у Барі були представники Української Католицької Церкви (Владика Василь Медвіт, Владика Іван Семедій, о. Михайло Волошин), а з Української Православної Церкви (єп. Іларіон з Донецька о. Віктор Петлюченко, о. Юрій Забайцев, о. Іларіон Алфеєв, нам невідомо якої юрисдикції, але правдоподібно Московського Патріярхату) і по сьогодні немає жадної офіційної, ні неофіційної інформації зі сторони патріяршої курії УКЦеркви. В той же час Московська Патріярхія таку інформацію подала. Правда в цій інформації не подається персонального складу, тільки загально, хто брав участь. Також не вирізняється, яка Українська Православна Церква брала участь, бо в Україні сьогодні існує три Православні Церкви, це Українська Православна Церква Київський Патріярхат, Українська Автокефальна Церква і Українська Православна Церква Московський Патріярхат, не згадуючи ще деяких менших православних Церков. Звичайно для Московського Патріярхату існує тільки одна Українська Православна Церква, що підлягає їм, всі інші для них є не існуючими. Чи також так трактує це питання Ватикан, ми не є цього певні, але коли брати до уваги діяльність представників ватиканської остполітік, то виглядає, що так. Без найменьшого сумніву, якщо так, то це помилковий підхід до розв’язки питань єдности.
Чи це кому подобається, чи ні, але в Україні існують Українські Православні Церкви і цього не можна ніде заховати і з ними треба говорити. Про це повинні були поінформувати представники Української Католицької Церкви. Долю єдности, тієї єдности, «щоб усі були одно» не може вирішити ні сама Московська Патріярхія, ні сам Ватикан. Тому треба говорити з всіма. Ватикан вже раз пробував робити такі спробні намагання разом з Москвою, створивши т. зв. Чотиричленну Комісію і з того всього вийшло велике фіяско і дехто з наших владик за це заслужено, чи не заслужено, дістав по пальцях. Український народ цього не сприйняв. Повинні це собі пригадати у Ватикані. Ми розуміємо становище Московського Патріярхату, який все ще бажає діяти методами часів радянщини. До речі. Московська Патріярхія по сьогодні не сказала і не вибачилась перед українським народом, перед Українською Католицькою й Українською Православною Церквами. А є защо вибачатись, а Московська Патріярхія і сьогодні намагається бути імперською Церквою, не визначаючи ні Естонської Православної Церкви, ні Української Православної Церкви, що відмовились від її патронату. Тут може виринути питання канонічности, але про це найменше може говорити Московська Патріярхія.
Цікаво, як подають російські джерела, що рішення нарад у Барі, приймали дві сторони (both parties), що це має означати? Там було не тільки дві сторони! Якщо під двома сторонами розуміти тільки Ватикан і Московський Патріярхат, то треба сказати, що це не туди, бо ж на нашу скромну думку Ватикан не може вирішувати за Українську Католицьку Церкву, як також Московська Патріярхія не може вирішувати за Українські Православні Церкви, бо ж не- відклично під кожним оглядом, і під релігійним також, минувся Радянський Союз. Це вже пісня минулого. Якщо ініціятори Ватикан і Москва думають, що вони мають диктувати всім іншим, то це не туди і вже сьогодні можна з певністю говорити про неуспіх. Говорити про якийсь український церковний «націоналізм», а в той же сам час не бачити очевидного і незаперечного імперіялізму Московської Патріярхії, то щось тут грає? До справ злагоди, миру і єдности треба братись не тільки з чистим серцем, але також чистими руками. Подумаймо над тим.
Підготовляючись до зустрічі двотисячного року у єдності Христової Церкви, то стараймось до того іти спільними силами не ігноруючи нікого, бо це не Христовий шлях. Ватикан і Москва, а в першу чергу Папа Іван-Павло II, який є найбільшим подвижником ідеї єдности, повинен це найкраще розуміти і взяти до уваги, що ватиканська остполітік не веде до цього. Віримо, що здоровий глузд і в першу чергу Христові правди у цьому переможуть.
М. Г.
