Здаємо собі справу, що всякі внутрішної натури незгоди й непорозуміння послаблюють наш внутрішній фронт. Фронт, який не тільки для недержавних, але й державних народів із боєздатними збройними силами, внутрішньою адміністрацією та зовнішньою дипломатичною службою завжди стоїть на першому пляні. У нас нещасний церковний конфлікт у Великій Брітанії з одної сторони нищить наше церковне життя, підриває основи притаманної нашому народові християнської моралі, послаблює нашу силу відпорности, а з другої — уможливлює нашим ворогам використовувати цей внутрішній конфлікт для своїх потреб.
Припустім на хвилину, що єп. Горняк, призначений Апостольським Престолом єкзархом для українців-католиків у Великій Брітанії, у своїй незгоді з головою нашої УКЦеркви Патріярхом Йосифом за недоторканість єпископських прав на його території і за незгідне з існуючими римськими законами проголошення Патріярхату УКЦ був в згоді із існуючими законами й вказівками Риму. І коли б він обмежився до самого ствердження свого становища й не накидав в тій справі своєї волі вірним, то цього рода непорозуміння дорогою дискусії і певних домовлень можна було давно розв’язати. Ми не потребували б переживати тієї наруги, що її ми пережили, й досі переживаємо.
Єп. Горняк уважав за потрібне не лише виповісти війну голові УКЦ, але вніс роздор у наше церковне життя, цим самим він спричинився до замішання дісципліни й церковного правопорядку. Спираючись на Рим, він став поборювати ті українські сили, що досі були не лише керуючими, але унапрямлюючими й цементуючими елементами нашої єдности. Методи, що їх вживав протягом семи років єп. Горняк у своїй боротьбі проти тих, які не поділяли його поглядів, перейшли не лише межі пристойности, але вони були далекі від Христових заповітів. Як душпастир довіреного йому стада, він не тільки не зумів його розбудувати, скріпити, пов’язати в одно релігійні й національні потреби, але розбив церковну єдність. Також розбив і принизив в очах чужинців наше національне, громадське та політичне життя. Це привело до повного заперечення його, як душпастиря і відповідального за єпархію. Його підтримує не більше, як 10% українців-католиків. Його підтримують недруги нашої Церкви у Ватикані, які за всяку ціну бажають договоритись з Москвою. Крім цього, його підтримує всеціло англійське вище духовенство.
І коли кожному свідомому українцеві стає соромно за такий стан, коли усвідомлюємо собі справу, що брак єдности руйнує наші надії та наші спроможності наближення до незалежности, то виглядає, що саме єп. Горняк вдоволений із такого стану. Йому вистачають похвали чужих, йому треба на першому пляні за всяку ціну поставити на свойому, що означає повернути назад наш природній розвиток.
За всі сім років конфлікту ми не чули ні разу про будь-яку спробу єп. Горняка направити цей ненормальний стан та загрозливу для цілости нашого життя ситуацію. Все зводилося до одного: «Я дію згідно із законами, я дотримуюсь послуху Апостольському Престолові, наді мною немає ніякої посередньої власті». Іншими словами, «я поступав правильно, а помилялись всі ті, які не зі мною». А що буде з Церквою, що буде з довіреними йому вірними, то справа другорядна, аби лише буква закону була збережена і особиста амбіція задоволена.
Конфлікти на тлі непорозумінь між місцевими єпископами та парафіянами, підпорядкованими безпосередньо Патріярхові, існували і раніше. Були теж суспенди тих священиків, які визнавали свою залежність від Патріярха. Дорогою не переслідувань, не шукання помочі у чужих, але зговоренням для добра цілости, ті конфлікти полагоджено, й суспенди пішли в забуття як недійсні. Тут ідеться про патріярхальні парафії в Америці. Сьогодні там панує спокій і повна згода, й сьогодні там можлива дальша нормальна розбудова нашого релігійного життя. Всякі тертя й дрібні непорозуміння між живими, активними людьми, це зовсім нормальне явище. Але коли хтось ставить мертві закони вище Христової правди, вище духовних потреб вірних, вище потреб свого народу — то там мусить дійти до гострого конфлікту, що у висліді приносить розбиття громади і очевидну користь нашим ворогам.
Ми не чули і не знаємо хоч би про один крок для наладнання конфлікту із сторони єпископа. Ми робили й робимо постійно всякі заходи, щоб ситуацію направити. Були переведені різні спроби — делегації, листи, протестні резолюції, ухвалені вірними, вияснення до керівних чинників в нашій Церкві, а також у Римі — досі залишились без позитивної розв’язки.
Ватиканові не на руку замінити свого вислужника єп. Горняка, а синод наших єпископів боїться торкнути його, бо бачить, що цього собі не бажає Ватикан. І так ситуація повисла в повітрі.
Отже, нам не залишається нічого іншого, як показати світові й правлячим в Римі чинникам, що стан, який заіснував і який досьогодні неполаднаний, є настільки нестерпний, що ми не можемо його довше терпіти. З другої сторони, єп. Горняк використовує кожну спокійну хвилину, щоб переконати своїх хлібодавців та покровителів, що його перемога вже близька; що патріярхальна сторона зневірилась, поволі переходить на його бік. Тому наші рішучі протести, пікетування єпископської резиденції мусять стати голосними й тривати доти, доки їх не відчує сам єп. Горняк й ті, що його підтримують.
Протестуємо не проти А. Горняка, як єпископа, але проти розсадника деморалізації, розбивана нашої єдности, як того, що допомагає ворогам; ламати нашу здисциплінованість, єдність і однодушність в боротьбі Церкви з ворогами нашого народу.
