Перед кожним віруючим християнином постає питання, чому Папа Павло VI так вперто мовчить і не стає в обороні переслідуваних християн в Радянському Союзі та його сателітних державах? Таке питання ставлять не тільки українці католики, але поляки, словаки, чехи, мадяри литовці включно з італійцями. Це питання ще більше увиразнюється, коли читаємо в пресі, що Папа Павло VI став в обороні переслідуваних і засуджених дисидентів в Радянському Союзі. Ось в останньому часі з приводу процесу над Щаранським Папа став в обороні переслідуваних за іншу ідеологію.
«Папа критикує суд над трьома радянськими дисидентами». Під таким заголовком, за 7 липня 1978 р. в Нью Йорк Таймсі появилась замітка в якій підкреслено, що Папа Павло VI своїм голосом прилучився до широкого протесту в обороні засуджених трьох радянських дисидентів. З приводу процесу в Москві, на якому судили Щаранського Папа не називаючи імен виголосив своє слово протесту під час загальної авдієнції, в якій взяло участь 3 000 осіб, у своїй літній палаті — Кастель Ґандольфо. Звичайно такий поступ варто і треба повітати, але при цьому постає питання, чи не є тільки припадок, чи плян? Цей ребус розгадати. Заразом постає питання чому Папа Павло VI не стає в обороні переслідуваних за христову віру? Як нам відомо то до Папи Павла VI, безпосередньо звертались переслідувані за релігію о. Романюк, Й. Тереля й інші.
На тему мовчанки Папи Павла VI в справі переслідуваних за релігію появилась цікава стаття в польському журнал «Культура» за місяць червень 1978 р. відомого публіциста Домініка Моравського під назвою «Кореспонденція з Риму», «Папа, «Червона Бригада» і єпископ Іван Корець». Автор статті підкреслює, що виступи Папи в справах гуманітарних мають загальний характер і ніколи не заторкають доктрини віри, але під тим оглядом стався виїмок, коли Папа Павло VI 23 квітня ц. р. написав листа до «Червоної Бриґади». Лист був написаний після того, як червоні бриґадисти винесли вирок смерти для Альдо Моро. У власноручно написаному листі Папа Павло VI прямо навколішках благав червоних бриґадистів, щоби його звільнили. Вже у наступних публичних апелях Папа послабив своє перше прохання, називаючи терористів «самовільно визначеними судіями і катами». Однак повторив прізвище впровадженого лідера Християнської Демократії відмічаючи його, як «доброго, послушного чоловіка» і «визначного мужа держави». В такий спосіб ангажує себе найвищий авторитет Вселенської Церкви. Ще недавно посвячував себе, як закладник під час замаху піратів летунства на літак Люфтганзи. Також тут можна згадати депешу до Франка в справі помилування катольонського комуністичного терориста засудежного на кару смерти. Папа вважав за відповідне особисто інтервенювати на потягнення червоних бриґадистів. Однак мовчав, коли та сама організація терористична видала вирок смерти Cocci в Женеві. Чому ж він не виступив з апелем до Ґустава Гусака, щоби перестав тортурувати морально й фізично єп. Кореця з Братіслави над яким це здійснюється вже від років. Єпископ Корец хворий на сухоти, двократно ув’язнений (вісім літ просидів перед празькою весною, був регабілітований і знову арештований в 1974 р. за сповнювання священичих обов’язків. Сьогодні змушений до праці, як носильщик. Драматичий апель словацьких католиків про негайну допомогу для цього мученика за віру опублікував тижневик «Аміґлія Хрістіяна». Папа мовчить. Дві мірки, закидають Папі численні італійські католики світські і духовні.
Моравський згадує, що в італійському щоденнику «іль Джурналє» появився лист читача, якого редакція надрукувала під заголовком. «Мовчанка на тему Сходу». Читач ставить питання, яке стоїть перед мільйонами католиків: «Чому Папа не вважає за слушну річ реагувати публично в обороні переслідуваних в радянському бльоці? Чи ж можна припускати, що цинізм «Червоної Бриґади» є лагідніший від цинізму Брежнєва? Мовчанка Папи, залишаючи на боці дипломатичні справи, викликає обурення. Ця мовчанка не приносить жадної користи, є абсурдною, анахронічною, а для католиків негативно знеохочуюча. Можна додати: «Мовчанка тим більше не узасаднена, що самі заінтересовані (католики чехи, словаки, литовці, православний український священик Романюк), від років закликає і просить Папу, щоби заняв голос в обороні переслідуваних і людських прав, які здійснюється під покришкою відпруження і пацифікаційних слоґанів.
В дальшому Домінік Моравський з’ясовує ватиканську «остполітік». Наводить розмову з одним католицьким дипломатом, що зараз є на високому пості у Ватикані. Співрозмовник Моравського сказав, що підписані точки домовлення Ватикану з Югославією повинні бути застосовані у інших комуністичних державах, як Польщі, Чехословаччині й Угорщині. Моравський йому сказав,що між Югославією і наведеними державами є велика різниця і не можна застосовувати ці самі методи й засади, бо це властиво нічого не дасть. Мало цього життя показало, що навіть в одній державі вдержуваний модель домовлення нічого не дав. Тут нагадав справу хорватської церкви.
Що ж вдалося осягнути Ватиканові після кількох ялових років у Чехо-словаччині? Найбільшим й одиноким до тепер досягненням є номінація ординарія в Празі. На апостольського адміністратора номіновано кардинала Томасека, який перед самою номінацією виїхав до Москви, Ленінграду й Одесси. Після повороту у своїх розповідях вихваляв релігійне життя з якого користає церква в СССР, а кілька інших єпископів, як Франа з Оломунька і Ференець з Баньської Бистриці зложили присягу вірности Гусакові, замість розказати католицькі опінії в світі, документи руху опору, листи священиків до їх єпископів, факти переслідування, ламання прав і характерів. Ватикан заслонює фарисейство і брехню чеських єпископів, скомпромітованих коляборацією, а як велике досягнення наводить створення церковної провінції з столицею Трнавє. Незалежно від всього Гусак не погодився на номінацію архиєпископа митрополита, ані на обсаду трьох вільних місць в Словаччині. Противно монс. Габріс апостольський адміністратор в Трнавє по повороті з останньої сесії Синоду, де відважно виступав проти атеїзації, був покликаний до карного переслухання після чого був примушений лікуватись у шпиталі.
Дипломатична ситуація Ватикану на Угорщині не є нічим краща. Всюди комуністичні уряди використовують церкву для своїх пропагандивних цілей, а фактичний стан все є інший. За так довгий час ватиканської дипломатії з комуністичним світом ні троха не полегшило ситуації християн ні на Литві, ні в жодних інших країнах комуністичного світу. Виняток в цілому комуністичному бльоці становить польська церква, але це все таки не завдяки ватиканській дипломатії, ані т. зв. «остполітік», але завдяки загальній поставі польської церковної ієрархії і вірних польської церкви.
Сьогодні є велике розчарування політикою Ватикану. Вже сьогодні для кожного відомо, що ватиканська «остполітік» завела на всіх фронтах і немає ні одного аргументу на її піддержку.
Моравські довше зупиняється над ситуацією польської церкви. Це стільки Д. Моравський.
Волі чи по неволі, сьогодні можна вже робити підсумки з ватиканської «остполітік» Папи Павла VI-го. Знаємо з науки Христової Церкви, що Ісус Христос ніколи навіть не застановлявся вести діялог з дияволом. Нажаль сьогодні намісники Ісуса Христа і наслідники верховного апостола Петра дальше продовжають діялог з дияволом — Москвою. Нажаль, Ватикан знайшовся в жалюгідній ситуації. Вірні поволі втрачають віру. В наслідок такої постави Ватикану появляються в цій справі різні книжки на різких мовах. Тут можна згадати Рафальта Райнгарда «Куди провадить Ватикан», Юзефа Мацькевіча «В цєню кшижа», в «Цєню червоней ґв’язди», Мартина Мелахі «Останній Конклав» і ряд інших.
Нажаль ми не можемо відповісти на поставлене в заголовну питання, чому Ватикан мовчить в справі переслідування християн. Якщо б мовчав то напевно був би до тепер голосно відгукнувся на прохання листа Й. Терелі до Павла VI, який передруковуємо за журналом «Сучасність», червень 1978 р. Така є дійсність і з цього всі ми повинні робити висновки.
Лист Йосипа Терелі до Папи Павла VI
На Захід продістався ще один документ українського самвидаву, а саме лист Йосипа Терелі до Папи Павла VI, повний текст якого друкуємо за повідомленням Пресової служби ЗП УГВР від 22 лютого 1978.
Наступникові св. Ап. Петра, Пастирю Римському,
Отцю Павлу VI від вірного гр.-католицької Церкви Христової
Йосипа Терелі
(Україна, Закарпатська обл.,
м. Свалява, Чапаева 8)
«…Нехай перед лице Твоє дійде стогін в’язня!» (Пс. 78, II).
Ваша Високосте!
Гіркі часи переживає нині гр.-католицька Апостольська Церква України. Ми, вірні Церкви, змушені таємно хрестити, вінчати, сповідати і хоронити! Наше священство в таборах, психлікарнях, фізично знищене… Ті, що лишилися живими і не покинули своєї пастви, пам’ятають, що наша віра тримається на твердості, повноті і життєвості. Ми твердо віруємо в усе те, що св. Мати Церква наказує вірити. Найгідніші створіння Божі на землі є люди, і ми віруємо, що і волос не впаде з наших голів без Всевишньої волі на те… Але людство розділене антихристом, що нині вже є живий із слугами своїми поміж нас. Я проживаю, із Божої ласки, у державі, де бути християнином — злочин! Ще ніколи, за всю історію християнства, на вірних і слуг Церкви Христової не було таких гонінь і переслідувань, як нині. Українські католики позбавлені всього — родинного щастя, вільно проповідувати, відправляти обряди нашої Церкви — ми в катакомбах!
«Коли б не Господь, що був з нами, як повстала була на нас людина, то нас поковтали б живцем, коли розпалився на нас їхній гнів…» (Пс. 123, 2, 3).
У чому річ?
Чому слуги князя Тьми з такою злобою і ненавистю переслідують дітей Божих? Відповідь у св. Письмі. І тому не дивно, що християнські країни Европи сліпо слідують облудливим домаганням безбожників. Нещодавно, рівно два роки тому, відбулася Гельсінкська нарада. Багато говорено, а наслідки: демократизація Еспанії, Чіле, — і в противагу їм терор, в’язниці, психлікарні за слово Правди в СРСР. Керівні кола велетенської імперії відкрито знехтували власні підписи під міжнародною угодою: за слово Боже тут розпинають дух живий!
Із своїх 34-ох років, 14 я провів у тюрмах і концтаборах СРСР та психіятричних лікарнях. 7 квітня 1976 року мене було звільнено, а вже через тиждень виселено за межі области — за мною ходить державне гасло: «войовничий католик».
За рік т. зв. дарованої волі мене тричі арештовували, двічі запроторювали до психіятричних лікарень, де мене насильно «лікували» — свідомо нищили! Так, 2 листопада 1976 року, мене заарештовано і завезено до обласної психлікарні в м. Вінниці, де я пробув 28 діб, і тільки завдяки клопотанням Української громадської групи сприяння по виконанню Гельсінкських угод та Московській групі, мене було звільнено. Та на цьому мої митарства не скінчилися. Погрози вбивством! тюрмою! вічним ліжком у психлікарні! — за одне: я відкрито виступив, що я український католик. У СРСР почалася розправа над дисидентами та віруючими. Шлях до Беоґраду, шлях до «нової конституції» простягся через вбивства, тюрми, психіятричні лікарні. Арештовані чотири члени Української групи сприяння: М. Руденко, О. Тихий, М. Матусевич, М. Маринович, арештований Берладяну в Одесі, арешти в Харкові, розгромлена в Ленінградській області підпільна друкарня «Християнин», що друкувала св. Письмо, чотири вірні під слідством. 28 квітня 1977 року заарештовано мене. Шляхом підступу і обману мене завезли до обласної психіятричної лікарні м. Берегове. Причина? Офіційно, ніби рішення Мукачівського районного суду з 1 квітня 1976 року незаконне, а в дійсності, як повідомили в обласній прокуратурі м. Ужгород мою матір Терезу Маргарету, за «довгий язик».
У лютому 1977 року ми з дружиною Оленою Терелею звернулися в Українську громадську групу сприяння з заявою, щоб вони клопотали перед урядом СРСР та урядами Заходу про наш виїзд за межі СРСР з правом повернення назад. Документ Української групи сприяння про «еміграцію за релігійними й економічними мотивами» семи родин, що проживають на території УРСР, був надісланий на розгляд Конгресові США. Відповідь — репресії! 19 травня я втікаю з тюремного відділення обласної психлікарні м. Берегове, де завідуючим відділенням є вірний слуга КҐБ, свідомий убивця, «лікар» Бондар Роман Йосипович. Ось прізвища злочинців, які перевершають катів ґестапо і все те, що було до них:
Інститут ім. Сербського — проф. Пальце Маргарита Фев., лікар Фокін Александр Альберт., (померлий) проф. Лунц Роман Данилович;
Спецлікарня м. Сичівка я. о. 100/5 — начальник 10 відд. лейт. Буть Юзек К., нач. 7 відд Царьов, нач. 4 відд. Зеленєєв Альберт Л.;
Берегівська обл. спецлікарня — головний лікар Романович Ірина Тео., зав. II відд. Бондар Роман Йосипович, нач. уп. КҐБ м. Берегове майор Майстра;
Вінницька обл. психлікарня — зав. І відд. Слічний Іван Васильович, лікар Враніцький Олег Олекс.
Ось кати, які, прикриваючися «всесильним» КҐБ та білими халатами, чинять злочини, яким немає рівних в історії людства!
Упродовж трьох років, які я пробув у спеціяльному концтаборі м. Сичівки я. о. 100/5, мене, як психічнохворого, насильно лікували під наглядом трьох каґебістів, що були прикріплені до мене, як «вихователі». Ось прізвища злочинців: майор Шестінський, обл. уп. КҐБ м. Смоленськ, капітан Станкевич, обл. уп. КҐБ, ст. лейт. Сазонов, уп. КҐБ м. Вязьма.
Після звільнення я став рахуватися за майором Гупаком В. П. Із його слів, уп. КҐБ м. Київ — нині неіснуючою справою займається обл. уп. КҐБ м. Ужгород — майор Тимко та інші. (нерозбірливо)
Кінця злочинам безбожного світу годі сподіватися без протистояння всіх християнських сил світу. Я нині на нелегальному положенні, дружина без прописки і роботи, мені страшно подумати, що наше дитя побачить світ несправедливости, жорстокого гноблення з боку тих, що іменують себе комуністами!
Єдиний шлях — це нелегальний перехід кордону. Гельсінкська угода це фікція, якою прикрилися сталіністи СРСР. А тим часом християни з своїми родинами під загрозою фізичного винищення. Тільки за те, що людина вирішила покинути цю велетенську тюрму, що іменує себе СРСР, її чекає смерть, тюрма, психлікарня!
Єдина моя надія на св. Апостольську Церкву, на Вашу милість, Ваша Високосте, допомогти нам покинути цю страшну державу.
Благаємо наших братів і сестер католиків світу та всіх християн стати на нашу оборону; стати на оборону замученої гр.-католицької Української Церкви!
«Хай земля відкривається і хай породить спасіння за правду…»
(Кн. П. Ісаї 45, 8).
Вірний св. Апостольської Церкви Христової
раб Божий Йосип
