«Чому небо не падає?» – це назва виставки молитов у часі війни в львівській галереї «IconArt», що тривала впродовж серпня 2023 року. Молитва – неординарна гостя в українських галереях, навіть якщо це галерея ікон. Тому розвішані на стінах «IconArt» аркуші з молитвами-поезіями Юлії Вінтонів, перемежані іконами Катерини Кузів, стали доброю нагодою побачити, якими можуть бути стосунки молитви та мистецтва, молитви та ікони, а головне, якою може бути молитва в часі війни?
Молитва як мистецтво поезії
Більшість богослужбових, а значить, і молитовних текстів візантійської традиції – поетичні. Щоправда, наші тропарі та канони – поезія оригінально грецька. Українською її перекладають зазвичай прозою, тому більшість вірян навіть не підозрюють, що моляться віршами. В цьому контексті молитовна поезія Юлії Вінтонів ззовні може виглядати зовсім не подібною до «звичної» церковної молитви. А проте саме такі поетичні молитви набагато точніше відображають традицію Церкви, починаючи з Псалмів Давида і аж до Івана Дамаскина. За життя останнього й сформувалось ядро поетичних текстів, які Церква використовує донині. Поезія, як відомо, є мистецтвом, і поетичні тексти, навіть молитовні, можуть бути оцінені не лише через призму догматики, а й через їхню мистецьку вартість. Сприйняття молитви як мистецтва – друга важлива і так само традиційна риса церковної молитви, що розкривається через цю виставку. Вміло представлена краса має євангелізаційний ефект, про який веде мову в своїй статті Андрій Сороковський.
Іконопис і молитва
На відміну від молитов до ікон у галереях і музеях звикли. Але звикли, здається, передусім як до об’єкта мистецького, а не молитовного. Тому концепція виставки «Чому небо не падає?», наголошуючи з одного боку на молитві як об’єкті мистецтва, з другого боку підкреслює, що ікона – це більш ніж просто мистецький об’єкт. Справді, ікони Катерини Кузів є самодостатніми мистецькими творами, але водночас цілковито перебувають на службі молитви. Молитва буквально є їхнім фундаментом.
Навіщо ця молитва
Засадниче значення має і розуміння того, навіщо Церкві така – саме ця – мистецька, поетична, експресивна молитва. Відповідь криється в назві «Чому небо не падає?». Чому Бог терпить це все? Як дати раду зі стражданнями під час війни? Чи здатна наша догматика дати вичерпну, зрозумілу задовільну відповідь на всі ці питання? І то таку, яка не тільки задовольнить розум, а й втамує біль і додасть сил жити, попри всі втрати й зневіри, що очікують нас на життєвому шляху. Як люди зрілі ми маємо розуміти, що таку «остаточну» відповідь не здатен дати ніхто. Тож не дають їїтакож ні виставка, ні молитви Юлії Вінтонів, ні ікони Катерини Кузів…
Але водночас саме така молитва є можливістю поговорити з Богом, щиро поділитися з Ним своїми емоціями переживаннями, болем. Така молитва дозволяє розділити з Господом страждання й нерозуміння. Тому якраз щира молитва, що використовує «свіжу мову замість «притертої» богословської фразеології», здатна допомогти пройти період війни разом із Богом.
Едуард Бердник
Наші діти народжуються, як і Ти, без дати
веремія подій, а запишуть
«день, коли була тільки темрява і любов»
вигнані, загнані і вичекані, як і Ти,
побачений, обцілований, сповитий
але досі такий незрозумілий,
наші діти народжуються, як і Ти, в убогих вертепах,
сховищах, підвалах, розбитих лікарнях,
з обстрілами і вибухами замість ангельських хорів,
горнуться до материнських грудей,
в яких від жаху немає молока,
тягнуться до фото з чорною стрічкою
і бавляться з медаллю «За мужність»,
наші матері, як і Твоя, чують плач та голосіння в Римі,
не стихає, не змовкає, нема кому втішити,
їхні діти народжуються та вмирають за дві доби,
їхні діти повертаються до них на щиті,
наші діти гнані, як і Ти,
бавляться поміж руїнами храмів в ляльки, м’яча та лови,
вслухаються у спів птахів поміж обстрілами,
усе ще вигадують слона із синім вусом та мріють про черепаху
і тільки часом питають «де Ти?»,
чуєш, наші, діти, як Ти,
народжуються
на війні
(Юлія Вінтонів)
