(Закінчення з січневого числа)
Людство завжди старається знайти глибший зміст в терпіннях, однак, не все знаходить задовольняючу відповідь. Наступні три спроби вияснити терпіння не конче будуть успішні у всіх аспектах:
1) Ті, що терплять, «заслуговують, що мають». Вище ми вже обговорили цей старозавітній, невластивий та згубний погляд. «Згадай лишень, хто гинув, бувши безвинний, і де праведні були знищені?» (Іов 4, 7).
2) Бог зсилає терпіння, щоб випробувати нас, досвідчити нас, щоб з нього зродилося добро. І справді, ми добро це не раз відчуваємо, його бачимо в наших терпіннях, коли жертвуємо їх у глибокій вірі та любові. Ми стаємо кращими, більше вирозумілими, застановляємося над змістом нашого життя, стаємо ближче Бога. «Я кого люблю, тих доганяю й караю. Тож будь ревний і покайся» (Одкровення З, 19). Ці строфи виявляють глибоку правду і є заспокоюючими. Наші позитивні почування в терпіннях постають в наслідок внутрішнього духового росту, відкриття нашої душі для дії Господнього оздоровлення. Бог є присутнім в наших терпіннях. Він є з нами і в нас. Пам’ятаймо страждання й смерть на хресті нашого Спасителя, Ісуса Христа. Його безмежна любов до нас принесла людству найбільше добро — мету нашого життя — спасіння.
3) Трагедія провадить до кращого. Це не є раціональний погляд, щоб усправедливити наші терпіння, однак християнська надія у воскресіння має важливе місце в процесі жалоби. Тут треба вистерігатися «механізму заперечення», бо він спричинює великий біль родині, на хвилину замасковуючи сам факт відходу дорогої нам особи.
Коли малий хлопчина згинув під колесами авта, не личить священикові висловлювати співчуття родині словами: «Це не є час на смуток і сльози, радіймо, що малий Михась був забраний зі світу гріха й болю, його душа є чиста, він є щасливий і дякуймо Богові за це».
Батькам, які стратили несподівано свого сина, було сказано радіти, вони були вражені словами представника Церкви, відчуваючи жаль до Бога. Ми мусимо рости не тільки у вірі, але також у відчутті людських почувань. Ми мусимо пізнавати й вивчати пасторальні імплікації, щоб з глибшим зрозумінням діяти при містерії людських терпінь.
Якщо досі ми ствердили на підставі Святого Письма, що Бог не є правдивою причиною терпінь, тоді хто є? Святе Письмо вказує на дві засадничі причини: наші власні грішні поступовання й не перфектний стан нашого світу. Розгляньмо їх:
1) Терпіння є результатом гріху людини, з надужиттям вільно! волі.
В книзі Буття, Адамові й Єві та їх нащадкам було дано дар свободи і можливости моральних рішень. Це означало, що людству дано було можливість вибору добра й зла, а вибираючи зло — людство нищить себе. Наші прародичі, вибираючи непослух життєдайної Господньої волі, своїм рішенням принесли собі та своїм нащадкам заломання й смерть в різних формах, продовжуючи нищівний вибір зла до сьогоднішнього дня. За цей вибір, вибір терпінь і мізерій, ми не можемо обвинувачувати Бога — джерело добра й любови. Що більше, Бог так респектує свободу людини та його вибору добра чи зла, що не перешкоджає в тих рішеннях, навіть тоді, коли ми самі собі шкодимо. Жертви воєн є наслідком вибраного зла, не Богом, а людьми! Якщо б Господь змушував нас до добра, яке ж це було б добро? Фактом є, що Він довіряє нам, помимо нашого нахилу до зла. Ціна Богом даної нам свободи є величезна — страждання з грішного вибору прародичів з наслідками аж до сьогоднішнього дня!
2) Терпіння є результатом стану недосконалого світу.
«І благословив їх Бог і сказав їм: будьте плідні й множтеся й наповняйте землю та підпорядковуйте її собі, пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі» (Буття 1:28). Тими словами Бог зволив людство зробити своїм співтворцем. Означає це, що сотворення, а радше творення — ще не є завершене!
Процес упорядкування всесвіту є в дії і тому також наш світ не є перфектним, не скомплектованим, не закінченим. Здається, Бог відмовив інтеревеніювати в наших рішеннях, в схемі моральних виборів і також не хоче змушувати нас, як співтворців-керманичів творення. Здається, гідність наша, як таких, полягає на упорядкуванні світу на Божих законах. Хоч Бог є в нас, інтимно діє в наших душах і в нашій боротьбі зі злом, однак Він не хоче контролювати світові події. Продовження творення діється через злуку-тяглість поколінь. Святе Письмо показує нам інтенцію Божого гоєння людства за допомогою чудес-оздоровлення, однак в більшості Боже гоєння приходить шляхом науки, медичних дослідів, лікарського звання, медсестер і працівників та осіб, посвячених лікуванню.
Божою волею є, щоб гріх і хаос з часом були переможені й підпорядковані Його законам та щоб світ наблизився до перфектности, визнаючи Богом — Ісуса Христа. Терпеливість і мужність в терпіннях бути свідком Божого творення — цих прикмет бракує людству. В листі до филип’ян св. Павло пише: «Я певний того, що хто розпочав у вас добре діло, він його й закінчить аж до дня Христа Ісуса» (1:6).
Ісус Христос, будучи Богочоловіком, добровільно прийняв долю людини, приймаючи страждання. Також взивав Ісус людство до наслідування Його: «І покликавши народ разом із своїми учнями, сказав їм: коли хтось хоче йти слідом за мною, нехай виречеться себе й візьме свій хрест і йде за мною. Бо хто хоче зберегти свою душу, той її погубить, а хто погубить свою душу мене ради та Євангелія, той її спасе» (Марко 8:34, 35).
Милосердний Господь завжди є при нас, навіть коли ми в гріхах, зломані під тягарем життя, однак, Божою силою проваджені є ми до повноти людської гідности. Святе Письмо потверджує спеціальну опіку Божественного Спасителя в наших терпіннях і при смерті: «Хіба не за шага продається пара горобців? А проте ні один із них не впаде на землю без волі Отця вашого. А вам же все волосся на голові пораховане! Не бійтеся , отже: ви вартісніші за багатьох горобців» (Матей, 10:29-31). Як багато є проблем, що їх ми не спроможні зрозуміти: «Думки мої — не ваші думки, і дороги ваші — не мої дороги — слово Господнє» (Ісая, 55:8). Рівнож: «Де був єси, як я закладав землю? Скажи, як маєш розум» (Іов, 38:4), або: «Хто ж то такий, що затемнює задум невіданням? Тому я говорив про те, чого не розумію, про чуда, мені не збагнені, що їх не знаю» (Іов, 42:3).
Ісус Христос є живим прикладом для нас, терплячих. Він не дає абстрактної відповіді. Він дає відповідь своїм життям, Ісус є відсвіжуючим моделем для наслідування. Ми повинні брати хрест наших терпінь і духово з’єднатися з Господнім хрестом. Ісус кличе нас: «Ідіть за мною!». Його приклад є ясний: в нашім терпінні єднаймося з терпіннями світу, жертвуймо їх на взнеслі цілі, жертвуймо свій час, своє вміння й серце ближньому в потребі. Жертвуймо себе цілого: «Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив! Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Іван, 15:12-3). Пам’ятаймо, що Ісус Христос ніколи не говорив про своє терпіння й про свою смерть без згадки про воскресіння. Божа сила, що воскресила Ісуса із страждань і смерти до нового життя — воскресить і нас. Тому наше щоденне життя, виповнене терпіннями, стає відкупленням і принесе добро та любов, принесе нове життя.
Чому мушу я страждати?
Жодні слова, навіть обережно обдумані поради не дадуть відповіді щодо людських терпінь так добре, як життя Ісуса-Богочоловіка. Ми, християни, бачимо Його віддзеркалення в хрестах усюди в наших домах, в церквах, в шпиталях, на шиї людини — в наших серцях. Цей хрест помагає нам зрозуміти, що питання «Чому мушу я страждати?» не є простим і не було простим для Сина Божого — Ісуса!
В хвилині страждань Ісус Христос здригався із страху, розпачу та з крайного терору — залишений, відокремлений від Любови. Все ж таки Ісус довіряв, що Бог-Отець є з Ним. Його остання молитва була: «В Твої руки віддаю я мою душу». Ми не можемо зробити нічого ліпшого, як повторювати часто ту благословенну молитву…
