Делегати й громадяни, які приймали участь на З’їзді ОДВУ в Лігайтоні, себто на оселі ім. Ольжича, 4 вересня 1964 p., одержавши звернення — відозви — в справі збирання підписів на петиціях до Папи Павла VI за патріярхат нашої Церкви, допомогли організувати комітети — відділи та мужів довір’я нью-йорського комітету в ЗСА. Секретар комітету вислав десятки листів до чільних громадян у різних стейтах Америки, щоб на місцях організувати акцію збирання підписів. Так отже почалась праця для великої і невідкладної справи нашої Церкви. Одначе виринули труднощі, а саме 8 вересня 1964 р. «Свобода», «Америка», філядельфійський «Шлях» (офіціоз митрополита Амвросія і «Народня Воля» — орган Українського Народнього Союзу» за редакцією д-р М. Стахова), помістили заяву трьох наших владик: митрополита А. Сенишина ЧСВВ, єп. Й. Шмондюка і єп. Я. Ґабра про те, що «ми нікому не давали дозволу збирати підписи в церковних справах». Це мало той наслідок, що згадані пресові органи не підтримали акції мирян за Патріярхат нашої Церкви. Тільки «Листи до приятелів» проф. Миколи Шлемкевича та «Українське Життя» у Чікаґо поставились прихильно до згаданої справи.
7 вересня 1964 р. себто день перед появою заяви трьох наших владик в Америці, митрополит Амврозій ЧСВВ у свойому «слові», виголошеному в Стемфорді з нагоди 25-ліття колегії св. Василія Великого, засудив «надбудову нашої Церкви». Дослівно кир Амврозій сказав: «… Та маємо в Бозі надію, що свідомі українці католики, які люблять свою Церкву і свій нарід, не дадуться зловити в пастку большевицьких агентів, які прикривають свої задуми навіть релігійно-патріотичними кличами, не дадуть обманути себе пропагованим каїнством братерством, не повірять у пропаговану надбудову нашої Церкви». (Надбудова нашої Церкви це завершення її структури патріярхатом, примітка складача). Одначе на цьому злонаміреному обвинуваченні митрополита носіїв ідеї патріярхату ще не кінець. Виїзджаючи на ІІІ-ту сесію II Ватиканського Собору до Риму, митрополит Амврозій скликав 10 вересня 1964 до катедральної школи (кафетерія) представників духовенства нашої Церкви, світських представників і редакторів нашої преси. Зустріч відкрив о. декан М. Харина, підкресливши «великі досягнення» митрополита Сенишина на церковному полі. Кир Амврозій між іншим наголосив таке: «… але ворог не спить, і намагається дібратися до нашої Церкви також і тут, знищивши її організацію на рідних землях. В останньому часі зайшли, на жаль, деякі прояви відхилення від цього порядку, бо навіть без спроби порозуміння з церковною владою започатковано збирання підписів на листи до Святішого Отця у справі утворення патірярхату Української Католицької Церкви…» Вкінці кир Амврозій перестерігав отців духовних, а через них і вірних, «щоб не вірили підшептам і не давали себе збаламутити жадним «акціям», які на перший погляд мають, начебто, шляхетну мету, але в дійсности ця мета може бути протилежна, якщо така акція проходить без порозуміння з церковною владою».
На цьому місці ми винні одне вияснення, а саме: чому ініціятори акції за патріярхат не узгіднили її з нашими владиками в ЗСА? Отож, від проф. Чубатого ми мали безсумнівне ствердження, що митрополит Амврозій і ще двох владик ЧСВВ відкликали в Східній Конгрегації свої підписи-згоду від жовтня 1963 p., щоб Первоієрарх нашої Церкви, себто Києво-Галицький Митрополит Йосиф Сліпий, видвигнув на Соборі справу піднесення Києво-Галицької Митрополії до гідности патріярхату. Отже, вирішено, що треба було б починати відвідини від філядельфійського митрополита Кир Амврозія, а він був би напевно відмовив починати акцію. Якже ж тоді виглядала б наша візита в єпископів кир Шмондюка і кир Ґабра? Запит тих владик був би до нас такий: «Чи ви були в митрополита Амврозія?» Дізнавшись про його відмовну відповідь, ми були б одержали теж відмову. А починати акцію треба було, тож ми вибрали пряму дорогу, себто без згоди згаданих наших владик. Ота дорога виявилася правильною! Українське Пресове Бюро — «Вісті з Риму», за жовтень 1964 р. повідомили: «3 початком III Сесії Вселенського Собору розпочала свою діяльність Конференція Українського Католицького Єпископату, яка між іншими рішила продовжувати старання на Соборі і зокрема перед Святішим Отцем папою Павлом VI про створення Києво-Галицького Патріярхату. Як відомо, справу створення українського Патріярхату поставив минулого року на Соборі Верховний Архиєпископ Кир Йосиф, після одноголосного рішення Єпископської Конференції». Тим положено кінець усяким підозрінням і наклепам. Дальше написано: «Загально відома річ, що кожна людина має право писати до Святішого Отця і прохати про щонебудь. На внесення таких прохань не потрібно дозволу від нікого, без огляду на те, чи прохання є в справі особистій чи прилюдній. Кожний також має право старатися позискати для підтвердження свойого старання і прихильність інших людей». Значиться наш Комітет був у праві вести акцію! Владика кир Ґабро після появи такого рішення Єпископської Конференції негайно з Риму відкликав свою заборону від 8 вересня 1964 р. «Свобода» від 22 жовтня 1964 р. повідомляє: «3 канцелярії дієцезії св. Миколая (Чікаґо) переслано для опублікування звернення чікаґівського єпископа преосвященного кир Ярослава Ґабра, датоване в Римі 12 жовтня, в якому Владика стверджує, що «акція підписів до Святішого Отця в справі створення Києво-Галицького патріярхату набрала останньо виклярованих форм і тому він, як Єрарх чікаґівської Єпархії, звертається до всього українського суспільства своєї Єпархії приспішити акцію підписів до Святішого Отця в цій справі, прохаючи пересилати петиції з підписами через єпископський ординаріят». У дальшому цитується повідомлення «Вістей з Риму» про рішення Єпископської Конференції, яке ми навели повище, кир Ярослав кінчає: «я, яко Єрарх, свідомий великої історичної відповідальности перед Богом, нашою Церквою та українським народом, звертаюся до всього українського суспільства поспішити акцію підписів, в цій дуже важливій історичній справі». Підкреслено, що вже не є актуальні ніякі попередні заяви… Рим, 12-го жовтня 1964 р.
Знову ж «Свобода» від 20 листопада 1964 р. помістила інтерв’ю В. Душника зі Стемфордським єпископом кир Йосифом Шмондюком у Римі на тему нашого Патріярхату та акції підписів до папи Павла VI. В основному кир Шмондюк висловився позитивно про наш патріярхат, підкреслюючи перепони, які постануть з боку Москви і Царгороду. За те відносно акції збирання підписів до папи Павла VI без узгіднення чи пак без протекторату місцевих єпископів, владика Йосиф применшив їхню успішність. В кінцевому уступі інтерв’ю є такий пассус: «дальшим ускладненням справи є факт, що українці «домагаються патріярхату, начебто це належиться нам». Не хочеться вірити, що повищі слова належать владиці кир Йосифові, бо у наших петиціях до папи Павла VI виразно написано: «просимо»! Це радше вислів В. Душника.
Якеж становище зайняв кир Амврозій? Після повороту з Риму з III сесії Собору, а також після вище цитованого вияснення «Вістей з Риму» про рішення Єпископської Конференції наших владик у справі збирання підписів за створення нашого патріярхату, митрп. Амврозій скликав дня 26 грудня 1964 р. пресову конференцію до Філядельфії, на якій він заявився проти Києво-Галицького патріярхату, бо мовляв «наші брати православні є проти католицького патріярхату». Становище кир Амврозія до акції збирання підписів у справі патріярхату нашої Церкви мимо вияснення Конференції нашого Єпископату від жовтня 1964 р. не тільки що не змінилося, але навпаки, погіршилося.
Комітет за створення Києво-Галицького патріярхату вислав письмо-прохання до митрополита кир Амврозія від 18 липня 1965 p., прохаючи прийняти представників цього ж Комітету на послухання, щоб шляхом виміни думок встановити можливі взаємини мирян з митрополитом. На жаль митрополит Амврозій уже 21 липня того ж року листовно дав відмовну відповідь. Мало того, у листі-відповіді працю Комітету називає кир Амврозій «руїнницькою», а акцію збирання підписів назвав «самозванчою». Лист-відповідь митрополита Амврозія прийшов на адресу секретаря Василя Качмара, відмічуючи, що «з Вами як приватною особою дуже радо бажав би я зустрінутись, але не з представником так званого Крайового Комітету в ЗСА, що не має компетенції в церковних справах… «На тому не кінець, бо 7 вересня 1965 р. кир Амврозій вислав священикам Філядельфійської Архиєпархії довірочний комунікат, в якому закликається отців духовних, щоб «приватно говорили з особами, які заанґажувалися в акцію патріярхату», щоб вони «заперестали встрявати у справи патріярхату…». А втім, нашу акцію за збирання підписів у справі патріярхату нашої Церкви благословили: митрополит кир Максим Германюк, що дослівно писав до д-р Б. Шебанчака – голови Комітету, «ідейну працю Крайового Комітету за створення Києво-Галицького патріярхату від серця благословимо»! Архиєпископ кир Іван Бучко в листі до секретаря В. Качмара гаряче благословить акцію Комітету. А їх Блаженство Отець Йосиф писав тоді: «Світлий Комітете! Нехай Всевишній відплатить Вам за Вашу мужню поставу і посвяту за створення Українського Патріярхату».
Так отже, мимо складної ситуації, без фондів і підтримки з боку нашої преси, громадських організацій, упродовж останніх чотирьох місяців 1964 р. Комітет вислав із ЗСА поверх 30.000 петицій до папи Павла VI, а крім того два листи до Апостольського Престолу, один у справі патріярхату нашої Церкви, а другий в обороні доброго імени Блаженнішого Кир Йосифа. Це був час, коли головно тижневик філядельфійського митрополита «Шлях» брутально намагався знецінити величне ім’я Ісповідника Христової віри їх Блаженства Йосифа. Упродовж перших 6 місяців 1965 р Комітет зорганізував висилку від різних українських установ і організацій, а також вислано ще додатково около 10.000 індивідуальних петицій до папи Павла VI. Значиться від вересня 1964 р. до кінця червня 1965 р. Комітет вислав сорок тисяч петицій індивідуальних і поверх тридцять збірних петицій. Слід відмітити, що петиції до Ватикану слали в тому часі також і визначні особи православного віровизнання. 25 лютого 1965 р. архиєпископ Іван Бучко заявив секретареві Комітету В. Качмареві, що секретар Стану кард. Амлєто Чіконіяні просив Кир Івана у січні того ж року, щоб він можливо вплинув на українців у ЗСА не слати більше петицій у справі патріярхату, бо його канцелярія просто не має місця для них. Кир Іван Бучко відповів, «що ці петиції це найкращий доказ, що українці живуть ідеями Вселенського Собору Ватиканського ІІ»!
4 жовтня 1964 р. відбулися в Нью Йорку в Українському Народному Домі ширші інформаційні сходини-збори мирян, що їх скликав Комітет за створення Патріярхату. З доповідями на зборах виступили: проф. М. Чубатий, Василь Качмар і о. д-р М. Соловій ЧСВВ. Збори відкрив інж. В. Богачевський, а проводила нарадами президія у складі — предсідник д-р Р. Осінчук, інж. 3. Ґловяк і інж. Ю. Фриз — секретарі. Доповідачі з’ясували величезне значення, що його буде мати створення Києво-Галицького патріярхату. Підкреслено, що дії Комітету за Патріярхат нашої Церкви випливають із спонтанного прагнення українців і не були інспіровані церковною нашою владою. У своїх заходах Комітет керувався інтенціями однодушного рішення Українського Єпископату на 11-ій сесії Ватиканського Собору. Комітет визнав своїм обов’язком мобілізувати українських мирян на підтримку ініціативи нашої церковної єрархії. На зборах схвалено резолюції, в яких присутні підтримали дотогочасні заходи Комітету в справі патріярхату. Окрема резолюція була звернена до папи Павла VI з проханням — взяти до уваги внесок Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого та створити Києво-Галицький патріярхат з першим Патріярхом митрополитом Страдником. Після зборів відбулося засідання Комітету за Патріярхат, який уконститувався в такому складі: проф. Михайло Тершаковець — почесний голова, д-р Богдан Шебунчак — голова, проф. Дамян Горняткевич — містоголова і Василь Качмар — секретар. Д-р Я. Миндюк — касир, а Контрольну Комісію очолив д-р Р. Осінчук, інж. В. Богачевський та д-р І. Козак — члени.
В 1965 р. крім висилки петицій до Ватикану, Комітет повів широку освідомлюючу працю в різних стейтах ЗСА, а саме шляхом широкого і масового листування, роз’їздами поодиноких членів у терен, організуючи в містах і містечках відділи або мужів довір’я Комітету. 19 червня 1965 р. відбувся в Нью Йорку перший З’їзд представників окружних комітетів і мужів довір’я. Прибуло 39 представників Окружних Комітетів і 21 мужів довір’я. Присутні заслухали звіту секретаря В. Качмара про працю Комітету і доповідь проф. М. Чубатого про справу нашого патріярхату. В дискусії делегати схвалювали працю Комітету. Вибрано нову Управу Комітету: проф. М. Тершаковець почесний голова, д-р Б. Шебунчак голова, проф. Д. Горняткевич містоголова, д-р Б. Лончина містоголова, В. Качмар секретар, Р. Данилевич орг. референт, д-р Я. Миндюк касир, а інж. І. Куземський член управи. До К. Комісії вибрано: д-р Р. Осінчук, д-р І. Козак і мґр. М. Бойко. Вибрано теж статутову комісію у складі д-ра Дзеровича, д-ра І. Козака, д-ра В. Пушкара, д-ра Ю. Старосольського і д-ра Б. Лончину. Комісія ця мала завдання виготовити статут Крайового Комітету в ЗСА за створення Києво-Галицького патріярхату й тоді скликати надзвичайні Загальні Збори. На тому З’їзді схвалено також резолюції, які були вже відзеркаленням прав нашої Церкви в постановах Декрету про Східні Католицькі Церкви, що його схвалив Собор дня 21 листопада 1964 p., а папа Павло VI того ж самого дня підписав. У вересні 1965 р. Комітет вислав до Ватикану письмо до кард. Чіконіяні, до голови Східньої Конґреґації кард. Тести та до папи Павла VI. Кард. Чіконіяні прислав потвердження, що він одержав нашого листа, а від Папи прийшов лист-відповідь. Треба ще згадати, що Комітет вислав у 1965 р. обширний меморіял до нашого єпископату в справі нашої Церкви, себто її патріярхального устрою. Мимо інтензивної праці Комітету в терені, поширення мережі відділів, широкої переписки з ними та мужами довір’я, нашим недоліком було те, що ми не спромоглися на видання бюлетеню Комітету, постійного чи хочаб неперіодичного. Всежтаки Комітет зумів спопуляризувати за кінець 1964-1965 — половина 1966 років велику ідею нашого Блаженнішого Отця Йосифа, себто справу українського патріярхату. Сьогодні нею живуть миряни майже в усій діяспорі вільного світу. 19 червня 1966 р. відбувся у Нью Йорку Крайовий З’їзд делегатів Відділів і Мужів Довір’я Комітету, схвалено статут Т-ва та вибрано Крайову Управу з головою Василем Пасічняком.
