Товариство Св. Софія у ЗСА видало в 1976 р. книжку п. н. «Українська Католицька Церква» за редакцією Мирослава Лабуньки і Леоніда Рудницького, в якій на стороні 99-ій написано, що мирянський патріярхальний рух у ЗСА постав у 1965 р. Тому, що це невірно, то в цій скромній статті хочемо начеркнути правдиву причину, початок і місце постання українського патріярхального руху. Отож, патріярхальний мирянський рух постав формально й дійсно у вересні 1964 р. у Ню Йорку. Що було причиною постання мирянського руху? Чому саме він зродився і був статутово зорганізований у ЗСА? Як відомо, на другій сесії Вселенського Собору Ватиканського II Митрополит Ісповідник Йосиф Сліпий, Первоієрарх Помісної Української Католицької Церкви, поставив внесок і то за згодою тоді всіх наших владик, щоб отці Собору схвалили пропозицію піднести Києво-Галицьку Метрополію до гідности патріярхату! Ця історична подія відбулася 11-го жовтня 1963 р. Отці Собору в числі 2 104 прийняли цей внесок нашого Митрополита повстанням із своїх місць і довготривалими оплесками. В ім’я правди треба відмітити, що італійські телебачення того ж дня широко коментували цей перший виступ Митрополита Йосифа, називаючи його Патріярхом України. І справді це сталось перший раз в історії Церкви, що вся її ієрархія устами Києво-Галицького Митрополита Кир Йосифа Сліпого заявилася за патріярхат нашої Церкви! І це теж у перше в історії Києво-Галицький Митрополит Кир Йосиф Сліпий вивів на світову арену всього християнства історичні права Української Церкви. Отці Собору оплесками, хоча правильник Собору заборонив оплескувати промовців, прийняли внесок Отця Йосифа Сліпого.
Одначе, Москва негайно після першого виступу на Соборі Отця Йосифа Сліпого та після його внеску про встановлення Києво-Галицького патріярхату, дала інструкції своїм «обсерваторам» на Соборі, себто так званим отцям Боровому та Котлярову, «усіма засобами параліжувати справу Києво-Галицького Патріярхату». Москва зрозуміла, що заходами Кир Йосифа Сліпого твориться могутня протимосковська сила, яка духово пов’язана з Українською Катакомбною Церквою в Україні. На жаль і Східня Конґреґація теж відчула, що вона тратить владу над нашою Церквою, яку безправно присвоїла собі від трьох століть. В ЗСА і в Канаді в зимі та весною 1964 р. ніхто не давав чіткої відповіді з поміж наших церковних кругів, що діється зі справою патріярхату нашої Церкви? Що сталося з внеском Митрополита Йосифа про його встановлення? Кружляли тільки неясні вісті, що «історичний внесок Кир Йосифа» помандрував до різних підкомісій для Східних Католицьких Церков. Говорилося, тут і там, що мовляв немає єдности серед нашої ієрархії щодо патріярхату нашої Церкви, тощо. А всі сподівалися, що після прийняття внеску Соборовими Отцями оплесками, то папа Павло VI напевно підпише його і справа патріярхату Києво-Галицької Метрополії напевно стане дійсністю. Ситуація прояснилася щойно в червні 1964 p., як проф. Микола Чубатий помістив в «Америці» (офіціоз «Провидіння») у числах 107, 108 і 109 від 5-го, 6-го та 7-го червня, три статті на тему: «Справа Київського Патріярхату та майбутнє нашого християнства». У тих статтях проф. М. Чубатий підкреслив, що після того як на II сесії Собору Первоієрарх нашої Церкви Кир Йосиф Сліпий поставив внесок на піднесення Києво-Галицької Метрополії до гідности патріярхії, заіснувало поміж усіми українцями так у діяспорі вільного світу, як і теж на землях України, велике зацікавлення цією справою. Переповівши історію змагань за Київський Патріярхат, проф. Чубатий дослівно писав: «Сьогодні, коли український народ змагається з комуністичною Москвою за збереження своєї тисячолітньої християнської і національної індивідуальности проти московської атеїстичної деморалізації, проти русифікації, проти відбирання Україні її тисячолітнього минулого, проти накидування українському народові московського православ’я і проти церковного володіння московського патріярха, український народ має нагоду дістати власний Київський Патріярхат і покласти свою церковну і духову межу на північнім кордоні України. Український Патріярхат у Києві мавби стати власністю усіх українських христіян…» Кінчає свої статті так:… «нині, тільки теперішній час, дає українському народові можливість здобути цей осяг, коли моральний авторитет українського християнства завдяки мучеництву і витривалости Української Католицької Церкви, стоїть так високо, як ніколи в історії. Ми прямо не в силі того повністю зрозуміти, що особа нашого Митрополита Йосифа Сліпого Ісповідника в моральному розумінні стоїть на самому вершку католицької ієрархії. Мучеництво всього нашого єпископату, соток духовних та тисячі вірних Христових світять полум’ям серед нинішнього зматеріялізованого світу. Створення Київського Патріярхату давніше було б мрією важкою до осягнення. Нині кредит нашої Церкви такий великий, що ця справа зовсім можлива до здійснення, коли буде підтримка українців поза батьківщиною».
Одначе суттєвими є кінцеві висновки проф. Чубатого, а саме: «наш єпископат на Соборі зробив перший крок і однодушно підтримав справу Київського Патріярхату. Не треба хіба сумніватися, що ця справа вивищення християнства Руси-України знайшла своїх противників, більше скритих ніж явних. Справу Київського Патріярхату за часів світлих митрополитів Рутського та Могили сторпедувала зручно Москва, хоч українськими руками, з катастрофальними наслідками для українського народу. Проф. Чубатий у дальшому стверджує зовсім правильно — що під сучасну пору наші брати на землях нічим не можуть помогти цій важливій справі нашої Церкви, але тут ми нашим голосом можемо багато заважити на прихильнім вирішенню цієї справи в найближчих місяцях. Зі серця прихильний нам Апостольський Престіл повинен почути, що створення Київського Патріярхату вже тепер є домаганням около двох мільйонів християн українців-русинів по всьому світі. Прохання наших організацій повинні бути уложені розумно і тактовно. Листи до Апостольського Престолу слід писати найкраще в одній із чужих мов».
Дня 4-го липня 1964 р. Василь Качмар стрінув у Гантері, Н.Й. біля церкви св. Івана Хрестителя проф. М. Чубатого та почав з ним розмову на тему його статтей в «Америці» у справі Київсько-Галицького Патріярхату. Конкретно поставлено проф. Чубатому запит, яка ціль його згаданих статтей? Що практично повинна українська громадськість зробити, щоб справа Києво-Галицького Патріярхату стала дійсністю? Проф. Чубатий дослівно сказав: «Єдність наших владик щодо патріярхату нашої Церкви на жаль уже не існує! Постав вилім». На настирливе питання, хто саме з поміж наших владик зломав так важливу в цій справі єдність? Проф. Чубатий заявив, — «три владики, а між ними митрополит для українців у ЗСА Амврозій Сенишин ЧСВВ». Тому то він радив негайно створити комітет, який зайнявся б збиранням і висилкою масових петицій від мирян до папи Павла VI у справі Києво-Галицького патріярхату, а це тим більше, що існує прециденс, а саме прийняття внеску Митрополита Йосифа Сліпого Отцями Собору 2-го жовтня 1963 р. Проф. Чубатий висловив думку, що цією акцією збирання масових підписів на петиціях повинні зайнятись неполітичні наші установи.
В місяці серпні 1964 р. В. Качмар відвідав проф. М. Чубатого в його хаті у Байкові, Н.Дж. і в двійку вирішено, що з початком вересня цього ж року слід почати акцію збирання підписів і висилки їх до Ватикану. Тоді також з проф. Чубатим устійнено, що найкраще буде, якщо створення комітету ініціюватиме Український Християнський Рух у ЗСА, що його тоді очолював В. Качмар, щоб таким чином патріярхальний рух мав наскрізь аполітичний характер. Так і зроблено. У перших днях серпня 1964 р. у Ню Йорку постала перша ініціятивна група Крайового Комітету за Створення Київсько-Галицького Патріярхату з осіб: д-р Богдан Шебунчак, д-р Роман Осінчук, інж. Володимир Богачевський, проф. Дам’ян Горняткевич, ред. Богдан Кравців, д-р Степанія Бережницька, д-р Володимир Пушкар і Василь Качмар. Проф. М. Чубатий і В. Качмар виготовили відозву до українців у Північній Америці в справі негайного започаткування збирання масових підписів серед мирян нашої Церкви та висилати їх до Ватикану.
У цій відозві, між іншим, написано: «На другій сесії 11-го Ватиканського Собору наш Митрп. Ісповідник Йосиф Сліпий, Первоієрарх Української Католицької Церкви, поставив внесення на оснування Київського Патріярхату. Цій справі наші сестри та брати в Україні, на жаль, нічим не можуть помогти, хіба молитвою. Одначе, ми у вільному світі можемо та мусимо нашим голосом багато заважити на прихильне її вирішення Св. Отцем Павлом VI. Не треба вияснювати, що оснування Київського Патріярхату це спільна справа та добро всіх українців! Тому Комітет, який створено, звертається цим до всіх наших Товариств, Організацій та Установ і до всіх українців зі закликом: 1. Негайно зорганізувати на місцях нашого тут поселення Комітети для масового переведення акції збирання підписів серед українців на петиціях до Св. Отця Павла VI. 2. Зібрані підписи, якщо вони на окремих аркушах паперу, долучити до петиції і вислати летунською поштою до Ватикану. 3. На кожній петиції дописати місцевість, у якій підписи зібрано. 4. Після висилки петицій до Ватикану, просимо ласкаво повідомити Комітет листом, скільки в даній місцевості зібрано підписів, на адресу Василя Качмара». Вкінці відмічено, що «акція наших підписів на петиції до Св. Отця це наш плебісцит! Отож докажімо, що створення вже тепер Київського Патріярхату це вікове домагання українців завершити устрій нашої Церкви». Підписали відозву такі чільні громадяни в різних місцевостях у ЗСА: д-р Б. Шебенчак — голова, проф. Д. Горняткевич — містоголова, В. Качмар — секретар, Юрій Малаховський, д-р С. Бережницька, інж. В. Богачевський, мґр. М. Головатий, пані Юлія Добош, д-р М. Зарицький, пані О. Кузьмович, д-р І. Козак, ред. Б. Кравців, проф. Т. Каськів, інж. Б. Лучаковський, д-р Я. Миндюк, д-р Б. Олесницький, д-р Р. Осінчук, д-р В. Пушкар, д-р М. Сіменович, пані А. Хомова, проф. М. Тершаковець, проф. М. Чубатий, проф. П. Войтович, проф. І. Гвозда, д-р Я. Шав’як, Ігор Вітковський, д-р Е. Ґіль, інж. П. Круль, М. Пачовський, І. Смолій, П. Петрик, д-р Ю. Старосольський, Б. Ясінський, д-р Б. Лончина, інж. М. Макар, д-р Л. Трешневський, д-р В. Шкудор, інж. В. Онишкевич, інж. Р. Рогожа, Я. Пастушенко, інж. Е. Ярош, мґр. М. Бойко, І. Витвицький, д-р І. Кизик, мґр. І. Городецький, д-р І. Заваликут, д-р М. Логаза, Зенон М’який, д-р Б. Корчмарик, д-р П. Грицеляк, д-р П. Сениця і мґр. С. Скробач.
Десятки тисяч відозв розіслано 4 вересня 1964 р. до різних місцевостей у ЗСА, а також за допомогою громадян, які того ж дня прибули на З’їзд ОДВУ (Організація Державного Відродження України) на оселі ім. Ольжича в Лігайтоні. Разом із відозвами розіслано також супровідного листа до папи Павла VI, який поодинокі Комітети та Мужі Довіря мали долучити до підписаних петицій. Лист до папи був написаний в англійській мові.
(Закінчення у черговому числі «Патріярхату»).
