— сказав Ісус Христос (Лука XXII, 46)
Такі вагомі слова сказав Ісус Христос до своїх апостолів під час молитовної підготови у Гетсиманському саду перед своїми страстями. Ці визначальні слова Ісуса — «Чого спите? Встаньте, моліться…» мали своє глибоке значення не тільки в той час, перед страстями, для апостолів, але також для всіх грядучих християн і тим самим для нас. Це слова з глибоким змістом для всього людського роду. Вслухаймось у їх звучання і їх безконечний зміст, і перед нами відкриється широка картина нашого дочасного життя на землі, а одночасно зарисується ось це невідоме позаземське, вічне, безконечне життя, що своїм приходом на землю нам приготовив Ісус Христос.
Ось ми закінчили радісний період у церковному календарі, який триває від народження Ісуса Христа до початку Великого Посту. Знову ж цей період Великого Посту можна окреслили — «чого спите, встаньте, моліться!» — а також можна сказати і назвати періодом підсумків пройденого та постійної підготови до невідкличного, до призадуми над власним «я» тут, на землі. Невідклично, час Великого Посту завжди повинен нам нагадувати, будити нас до свідомости, що наше життя тут, на землі, є тільки дочасним,короткотривалою екскурсією,мандрівкою перед відходом у Божу вічність. Бажаємо ми цього чи ні, але ця невідкличність перед відходом у Божу вічність всіх нас чекає, незалежно від того, хто яке на голові носить накриття, віруючий чи менше віруючий, чи взагалі не віруючий у Триєдиного і Неподільного Єдиного Господа Ісуса Христа. Віруючі повинні це приймати з повною свідомістю і власне у час Великого Посту, немов припинити свої зовнішні прояви життя, щоб краще, дещо глибше й основніше осмислити ціль свого життя — мандрівки на землі. Для такої застанови і роздумів є найкращий час Великого Посту, який багатий змістом для нашого буття тут, на землі. І, власне, ось ці слова Ісуса Христа — «не спіть, вставайте і моліться…» такі актуальні сьогодні, як були і вчора і залишаться актуальними назавжди, для всього Божого Люду, себто для вірних, священиків і владик. Не забуваймо, що Христос звертався у першу чергу до апостолів і кликав: «Не спіть!».
Що ж хотів цими словами сказати Ісус Христос? Щоб ми були свідомі тієї події, яка збулась, де поборено великий страх перед смертю, смертю Ісуса Христа на дерев’яному хресті. Ця смерть Ісуса сповнилась на хресті, що був довгі, довгі віки пострахом людства, а згодом став знам’ям світла правди і перемоги — відкуплення і спасення людства. Христос казав, що смерть — це не кінець, а перехід до вічного життя.
В Гетсиманському саду відкривався тернистий, довгий шлях аж до Голготи і воскресіння Ісуса Христа. Під хрестом падав Христос-Богочоловік, який так недавно робив чуда, оздоровляв хворих, приводив до життя мертвих. Бичували, зневажали, насміхались і розп’яли Того, що прийшов не заперечити Старий Завіт, але його доповнити Новим Завітом — любов’ю і всепрощенням. Навіть тоді, коли його розпинали, коли Христос зносив найбільші болі й агонію смерти, не мав Він ненависти чи злоби до тих, що Його мучили, бичували й розпинали.
З одного боку, Христові страсті повинні бути для нас пригадкою, що й ми можемо у житті переживати різні труднощі, що й ми будемо мати таких, які нас будуть переслідувати, робити нам кривду, але ми повинні знаходити для них всепрощення. Про це ж ми й говоримо у Господній молитві «Отче наш». А з другого боку ми повинні пам’ятати, що наше життя є тільки дочасним, бо ж сам Ісус Христос, як Богочоловік, на 33-му році життя був розп’ятий і помер. Ісус Христос показав нам шлях, яким ми маємо йти.
Всі ми грішні, і всі ми потребуємо душевної обнови, щоб завжди й кожночасно бути готовими до цього переходу у вічність. Обновити себе, щоб з чистою душею і любов’ю зустріти Христове Воскресіння, що є радістю радостей, що нас все більше і більше переконує і утверджує у Божій безконечності, до якої ми всі — чи ми цього бажаємо, чи ні, — прямуємо. Вставайте, не спіть і готуйтесь з чистим серцем і чистою душею зустрінути Христове Воскресіння. Таку науку підказує нам час Великого Посту.
М. Г.
