У «Свободі» від 12 лютого вичитали ми вістку про номінацію о. прелата Володимира Паски на єпископа-помічника Митрополита Сулика у Філадельфії. Інформації, що їх хтось подав кореспондентові «Свободи», цілковито мильні і так впроваджують читача у блуд. У поданій інформації слідуючі неправдиві дані:
- а) Папа іменував номіната «згідно з канонічним правом»;
- б) Синод ієрархії УКЦеркви вибирає кандидатів;
- в) Вибір на пропозицію ієрархів даної країни;
- г) Коли виникає проблема, Ординарій місця подає три кандидатури, споміж яких Папа вибирає одного.
Із поданих інформацій лиш остання правдива. Митрополит Степан подав на свою руку номінацію о. Паски і її Ватикан односторонньо, поза відомом Глави УГКЦ, затвердив. Синод нічого не знав про номінацію, а Глава Церкви, Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван довідався про це із факсу щойно на початку лютого у Львові, тоді як у грудні відбувалося чергове засідання Президії Синоду, на якому член Президії, Митрополит Степан, який вніс до Папи пропозицію номінації, про це нікого не повідомив. Американські Владики також нічого не знали про цю номінацію. Також було б цікаво, «згідно з яким канонічним правом» відбулася ця номінація.
У всій світовій католицькій пресі часто зустрічаємо критичні статті в сторону єпископів, що нераз порушують церковні принципи. У нас, на жаль, витворився неправильний підхід, що владика поза критикою, і хоч за плечима багато про це говориться, то прилюдно критикувати «не випадає». Одначе, як довго можна ті речі толерувати? Говорив староримський Ціцеро до Каталіни: «Як довго надуживатимеш нашою терпеливістю?». Чи так не повинні повторити і всі наші синодальні Владики і американські Владики, і священики, і ввесь український Божий люд, якому на серці дальша доля цілої нашої Помісної Церкви?
А це стається саме у Великі Роковини Століття Архітекта Синодального Правління і Митрополит Степан певно призабув слова напімнення Покійного із Його «Завіщання»: «… Не раз, як Глава нашої Церкви, напоумляв я рішучим твердим словом, коли треба було збудити приспане сумління і вказати на пастирську відповідальність за духовне стадо перед Богом і Церквою. БО Ж ЄПИСКОПАТ ПОВИНЕН БУТИ ЗРАЗКОМ ОДНОЗГІДНОСТИ У ПРАВЛІННІ ЦЕРКВОЮ І ПРИКЛАДОМ СДНОСТИ В УСІХ ДІЛЯНКАХ ЦЕРКОВНОГО І НАРОДНЬОГО ЖИТТЯ!».
Як довго ще практикуватимемо у нашій Церкві подвійну бухгальтерію?
о. Маріян Бутринський
