В сьогоднішньому світі майже всі ділянки життя спираються на статистичних даних, які лягають основою всякого плянування, зміни організаційних форм, тощо. Бо статистика — це саме життя, схоплене в числах. Без статистики, ані дрібний торговець, ані великий промисловець, ані господар, ані державний адміністратор, чи навіть політик — не може обійтись. Хто нехтує статистичними даними, хто уникає робити порівнання, робити відповідні висновки, — це людина нереальна, людина, що, хоча живе в сучасному світі, не належить до того світу. Коли це людина звичайна, що не несе прямої відповідальности за других, чи за установу, або організацію, якою кермує — то таку людину називаємо диваком і залишаємо їй жити в її власному світі. Але коли такою нереальною людиною являється хтось, що несе відповідальність за других, або за довірену собі установу чи організацію — то такий експеримент дуже небезпечний, бо скоріше, чи пізніше доведе до конфлікту із загалом людей, які мають якенебудь відношення до тих організацій, а у висліді до руїни не тільки даних організацій, але й цілого суспільства, яке в якійсь мірі пов’язане із тими організаціями. Сподіюсь, що у тій справі всі погодяться зі мною.
Церква — це не світська організація, але в першу чергу Божа, але ми, миряни, цікавимось в першу чергу саме тією світською частиною нашої Церкви, тобто її організаційними процесами та нашою участю в тих процесах. Тому, коли подаємо деякі цифри, то саме хочемо тими цифрами підкреслити деякі світські, всім нам зрозумілі церковні справи, не заторкуючи зовсім ні справ самої віри, ні церковних законів, ні Христового післанництва.
УКЦерква поза межами батьківщини. Очолена Патріярхом (де факто), 2-ма митрополитами та 21 єпископами. З тих двох митрополитів та 21 єпископів — 20 разом з Блаженнішим Йосифом вже вдруге знайшли можливим підписати спільно святочне Послання до нас, своїх вірних. Трьох єпископів не підписали того послання. Отже виринає питання, хто властиво є бунтарем? Тих трьох єпископів, що одверто виступають проти законного Голови своєї Церкви, бунтують проти нього, ламають єпископську солідарність, чи ми, вірні, що йдемо за покликом нашого Патріярха та вірних йому єпископів?
Ми знаємо добре, що не всі єпископи та митрополити є вповні згідні з плянами Блаженнішого Отця Йосифа. Деякі ще бояться «ради страха юдейського» поминати свого Голову УКЦеркви, як Патріярха. Але для прикладу нам всім й для пристойности перед чужим світом, вони здобулись на солідарний виступ й за це ми їм вдячні. Трьох зарозумілих,або прямо з чужого доручення — на того роду акт не здобулися. Три проти двадцять. Цифри говорять самі за себе. УКЦерква в Англії та Шотландії. Враз з єпископом Августином залишилось ще 12 активних, але невловні діючих духовників. Один на емеретурі, а один втік з парафії. Наші священики обслуговують 56 церков та каплиць в осередках, де живе більше скупчення наших людей. Після усунення з нашого терену двох священиків, які не могли погодитися на драконські заборони єпископа, звернені проти особи нашого Патріярха, проти ним поблагословленого Патріярхального Комітету, а також проти громадських установ та діячів, решта священства, стероризована загрозою залишитись без хліба на старші літа, заявила публічно солідарність з потягненнями єпископа (гляди заява ч. 2 і Постанови Соборчика). Й хоча ці заяви були вимушені згори, й хоча не всі священики уважали можливим їх підписати, на зовні виглядає, що всі інші священики солідаризуються з єпископом. Треба подивляти деяких з них, як вони із шкіри вилазять, щоби тільки показати свій вірний послух єпископові-бунтареві, чим себе, очевидно, тільки осмішують в очах вірних. Але люди, в наслідок всяких провокативних виступів деяких отців, пішли на явний спротив. Протестували до отців, до єпископа, поміщували резолюції в пресі а коли це все не помагало, пішли «удари по кишені». У висліді один священик втік з парафії, другий втік від престола під час Служби Божої, коли паламар шепнув йому на вухо, що на тацу не впало ані пена, (який церковний закон дозволяє на це? — примітка наша). Дві церкви в більших громадах вже закриті, а цілий ряд громадян є позбавлені Богослужб. В цілому ряді наших суботніх шкіл навчання релігії зовсім занедбане, бо отці «не будуть вчити релігії субівських дітей». Це слова о. Хоми. Легко є єпископові ховатись за спини своїх священиків та наражати їх на матеріяльні й моральні клопоти, а самому «торжествувати» за 34.000 дол. з Ватикану.
Патріярхальні Комітети в Англії та Шотландії. В той сам час, коли, завдяки єпископові Августинові, замикається Церкви, розв’язується Церковні Комітети, усувається священиків, а інших ставиться у дуже прикре становище, коли навчання релігії у більшості шкіл не відбувається — число місцевих Патріярхальних Комітетів росте. Сьогодні маємо вже 48 місцевих клітин із Центральним Патріярхальним Комітетом в Лондоні. Акція збірки фондів на Патріярший Фонд дала досі около 35.000 фунтів. Датки не тільки далі напливають, але й поважно зростають. Фонд цей здепонований в банку до диспозиції їх Блаженства, законного Голови УКЦеркви.
Проведена восени збірка заяв вірности нашому Патріярхові дала 7,200 підписів від родин. Беручи до уваги, що родина складається, приблизно, із 3 осіб, — це дає 21.000 вірних. Коли ж приймемо, що число зареєстрованих в метрикальних книгах нашої Церкви виносить около 24.000, то це означає, що около 80% всіх вірних нашої Церкви у Великій Британії та Шотландії заявилося по стороні законного Голови Церкви. Це також означає, що 80% вірних осуджує бунтарську акцію єпископа Горняка. При цьому слід пам’ятати, що збірщики не завжди могли застати вірних в хаті, коли переводили згадану акцію.
Із звітів місцевих Патріярхальних Комітетів довідуємось, що по деяких місцевостях цей відсоток доходить до 95%. Цікаво теж відмітити, що саме в парафіях, де священики вели себе найбільше нетолерантно і компромітуючо, зокрема після осінніх заряджень з єпископської канцелярії, той відсоток найвищий. Це доказ здорової реакції на плюгаву акцію римських вислужників.
Цифри нами подані промовляють одначе тільки до людей, які спроможні думати без пристрастей. Вони вказують на фактичний стан в нашій УКЦеркві на цьому терені. А для людей, що звикли жити неправдою, фальшем — ціла акція Патріярхальних комітетів буде й дальше акцією «горстки бунтарів-бандерівців». Вони будуть перевертати гори, щоб могти далі очорнювати на сторінках чужої преси їх Святість нашого Патріярха, наш нарід, нашу Церкву і нас «патріярхальників». Може це й є їхнє завдання з доручення римських «політиків»? Може вони хочуть в той спосіб віддячитись своїм вчителям за навчання, оплачене Східньою Конґреґацією? Хто збагне людську душу? Але тут аж напрошується питання: а де ж ми, вірні, що своїми власними руками і гірко запрацьованим грошем творили на цьому острові наше церковне життя? Чи може то не ми утримували досі доми Божі і наших священиків і то (скажім собі правду в вічі) таки у вигодах і комфорті? Чи ж вже не час призадуматись з ким їм і нам всім ближче; з далеким і байдужим (хоч і багатим) до наших справ Римом, чи із своїми вірними, що тут, по парафіях, живуть життям Церкви, трівожаться її майбутнім і є свідомі того, що клич, кинутий Патріярхом Йосифом, «3а Єдність Церкви й Народу» є ідеєю Богом даного Провідника.
«Де згода, там перемога!… Ось Вам об’єднуюча ідея….» — це слова Папи Павла VI, звернені до української суспільности, в тому до єпископів і священиків, в день вивищення Митрополита Йосифа в кардинали. Папа вказав на Блаженнішого, як на об’єднуючу ідею, як на запоруку згоди й перемоги. А як виконують його вказівки ті, що заявляють, що вони «присяги Папі не зламають»? Самі збунтувалися та ще й пішли з доносами на того, якого їм Папа вказав, як об’єкт згоди і об’єднання».
