Цього року українська скаутська організація «Пласт» святкує столітній ювілей з часу свого заснування. Провідною ідеєю Пласту як 100 років тому, так і сьогодні є слова пластової присяги: «Присягаю своєю честю, що робитиму все, що в моїх силах, щоб бути вірним Богові і Україні». Вже з самого цього стислого правила пластування видно, що релігійне виховання пластової молоді займає одне з центральних місць. Митрополит Андрей Шептицький, який подарував пластунам місцину поблизу гори Сокіл в українських Карпатах під будівництво Пластової оселі, вбачав у діяльності організації неабияку вагу і сприяв її розвиткові різними способами. Протягом 100 років з пластових лав вийшло чимало духовних осіб, провідників Церкви та українського суспільства загалом. Як сьогодні виглядає співпраця між Церквою й цією скаутською організацією та як ця співпраця могла б розвиватися в майбутньому, розповідає пластовий духівник митрофорний протопресвітер Михайло Димид.
Всяка суспільна діяльність народу є корисна для самого народу, для порядку, для гідності людей. Це розумів Митрополит Андрей, тому він сприяв і митцям, і письменникам, і економічному розвиткові, і Просвіті, і Пластові. Все назване сприяло розвитку суспільної свідомості народу, а якщо нарід суспільно свідомий, то він згодом може приймати якісь спільні рішення, і якщо він починає приймати такі рішення, то це стає політикою. Сам термін «політика» у своїй суті є позитивним, бо йдеться про творення міста (поліс), творення спільноти зі своїми правилами, законодавством, для добра всіх тих, хто є в цьому полісі. За такою логікою, чи потрібна організація, яка буде прищеплювати молодій людині любов до Бога й України, і чи потрібно це робити у спосіб забави, як у Пласті? Очевидно, що потрібно, бо до кожного покоління треба промовляти і впроваджувати його в певні ідеї згідно з його можливостями, за допомогою відповідної педагогічної методології. А пластова педагогічна методологія є однією з найкращих. Пласт заснований одразу ж після створення скаутської організації. Це свідчить про те, що в Галичині швидко з’явилося розуміння потрібності такої організації як для добра індивідуального розвитку людини, так і для суспільно-національного розвитку.
Виховання пластуна включає, поміж іншим, релігійні принципи, які пов’язані з загальними засадами скаутингу. Ці базові речі прописав д-р Олександр Тисовський-Дрот у своїй книзі «Життя в Пласті». Він підтверджує, що вся краса походить від Господа Бога, але Господь — це не тільки природа, а й Церква, тому Пласт, як українська скаутська організація, дуже тісно співпрацює, де є така можливість, з Церквою. Слід сказати, що у Пласті зростали такі відомі особистості, як Блаженніший Патріарх Любомир (Гузар), владика Гліб (Лончина), новопризначений владика Борис Ґудзяк. о. Павло Когут, о. Дмитро Блажейовський, о. Роман Лиско та інші. Чимало різних священиків чи будучи семінаристами вступили до Пласту, чи завдяки Пласту розпізнали своє покликання і вступили до семінарії. Серед мирян — відомий Богдан Гаврилишин, Василь Маркусь, редактор Української англомовної енциклопедії, Володимир Янів, який був ректором Українського Вільного Університету в Мюнхені, Надія Мудра, Леся Храплива-Щур та багато інших.
Церква і Пласт мають одну ціль. Що дає Церква Пласту? Церква — це послідовники Ісуса Христа, які мають обов’язок свою любов до Бога і практичне втілення цієї любові передавати всім, хто є довкола. Допомагати Пласту є обов’язком Церкви. Протягом цих ста років Церква була і є близькою до Пласту, от тільки чи вистачає цієї близькості? Можна почути небезпідставну думку, що, на жаль, єдність Церкви і Пласту проявляється лише раз на рік, коли пластуни стійкують біля плащаниці. Я б сказав, що кожен священик повинен би тим чи іншим способом брати участь у якісь молодіжній організації, свідчити, бо часом вистачає лише присутності. Деякі священики бояться цього: «Що я буду їм говорити?» Не потрібно боятися. Варто бути просто присутнім. Якщо питають – відповідай, а поза тим – просто будь одним із них. Друге – присутність священика повинна вказувати на присутність Господа Бога, на те, що краса, яку можна віднайти у природі, має свого Сотворителя. Усвідомлення цього має обертатись у щось конкретне. Краса, яку ти приймаєш, має тебе ушляхетнювати і підносити, заохочувати до того, щоб ти бачив довкола себе людей і ту шляхетність передавав іншим. Є різні типи спільнот: найперша і найголовніша — це родина, може бути школа, університет тощо, а потім – для пластуна – Пласт, але в тому всьому потрібен компас, барометр, певна совість, якою повинна стати суспільна організація. Церква є такою совістю, але не тому, що це суспільна організація, а тому що вона є Тілом Христовим. Це те, що Церква повинна б давати Пластові. Ушляхетнювати, обожествлювати шляхетні ідеї, які є в Пласті, щоб вони були чоловіколюбними.
Що Пласт повинен би давати Церкві? Ідеали Пласту – Бог і Україна. Так само як любити Україну — це любити конкретних людей, робити конкретні діла, вивчати якісь конкретні події, історію, географію, краєзнавство, так само і любов Бога вимагає конкретики. І тут перша конкретна річ – це вірність. Бути вірними Церкви. Вірність Богові через вірність Церкві. Бути християнами в Пласті — це не є особиста справа кожного, як у школах чи вишах: «Ти християнин чи ні – нас не обходить, це твоя особиста справа». А в Пласті бути християнином — це спільна, спільнотна справа. У цій організації ми визнаємо, що Бог є на першому місці і ми мусимо жити цією вірою в нашій традиції. Жити вірою в Бога – це бути членами Церкви, а Церкви, які є в традиції Пласту – це Греко-Католицька і Православна. Двері Пласту завжди відкриті для Церкви. У рамках офіційних подій завжди запрошуємо представників Церкви на відкриття якихось заходів чи для служіння Літургії під час таборів, на святкуванні особливих для пластунів свят, але священики не так часто приходять, ігнорують і не ставляться серйозно. А даремно! Це офіційні моменти, але в Пласті моляться і вранці, і ввечері, перед і після споживання їжі. Молитва реально присутня у житті пластунів. Пласт сприяє тому, щоб люди, які виходять із християнських родин, не вважали, що в суспільстві релігія — це тільки їхня приватна справа, а знали, що це суспільна справа, такий суспільний цемент, який допомагає людям мати довір’я одних до одних, допомагає бути слівними та відповідальними – закон для мене — це моє слово. Як я не можу переступити букву закону, бо вона написана, так само я не можу переступити своє слово, бо я його сказав. Пласт виховує у такій поставі.
У Пласті не відбувається катехизація, але він є організацією, відкритою для того, щоби в ній відбувався діалог між Церквою і «сметанкою» молоді. Бо до Пласту йдуть ідеалісти. Там не шукають кар’єри, контактів для використання в майбутньому чи нагоди для заробітку. У Пласті вчаться бути разом в імені Бога і України, безкорисливо працювати, забавлятися, шукати спільних цілей та їх досягати. Але щоб досягти таких шляхетних відносин, треба докладати зусиль…
Якщо взяти приклад військових капеланів, що побачимо, яка їхня робота? Вони йдуть туди, куди йдуть солдати. Так само й у Пласті. Священик у Пласті — такий самий виховник, як і інші. Тільки він має ще свою спеціалізацію. Він є знаком Господа Бога, і цього не потрібно боятися. Чи він куховарить, чи в’яже вузли, чи намет монтує, чи рубає дрова – це свідчення, він свідчить присутність Господа Бога, знаю це з власного досвіду. Найважливіше, щоб людина сама жила в Божій ласці і щоб вона була присутня. Щоб вона була пластуном серед пластунів. Роль капелана у Пласті – бути присутнім. Катехизувати повинні батьки, а потім – церковна спільнота. Способи передавання віри є різні. Якщо ти живеш з молодими людьми, молишся з ними, бавишся, але вони знають що ти священик, вони ставлять тобі питання, ти відповідаєш. Чи це є катехизування? Ні. Але катехизація – це не місія священика у Пласті чи в іншій організації. Тут маємо часами непорозуміння. Треба ширше дивитися на ситуації. Що б Ісус Христос робив, коли б Він був присутній серед цих дітей? Візьмімо приклад з отців салезіян. Святий Іван Боско необов’язково розповідав дітям про правди віри. Він грав з ними у футбол. Знання, отримані на уроках катехизму, не завжди будуть використані в житті. Священик насамперед повинен не передавати теорію, а робити присутньою Божу любов. А вона вже сама притягуватиме до себе молоду людину. Таким чином, у молодої людини зродиться потреба більше знати, і вона її рано чи пізно задовольнить, а це набагато краще, ніж просто повчати.
О він священик! А священик – що це значить? То значить Церква, а Церква — це Бог. А ось він там послужив… От чекаєте, він священик, тобто вищий, а тут – служить. Ага, Ісус Христос також служив… Врешті у пам’яті спливає притча про те, що Цар питатиме, чи я служив бідному, голодного нагодував, хворого провідав. Отже, в цьому є сенс християнства. Тому я беру з цього священика приклад. Ось це капелан. Нічого іншого.
Чи потрібен Пласт українській державі? Насамперед слід з’ясувати, що таке українська держава. Чи є вона взагалі? Якщо є держава, яка є полісом українців, то вона є українською державою. Поки що ми не дійшли до того, щоб українці зорганізувалися в державу, вони не мають держави, яка б була виразником їхніх ідей. Існує держава на території, де мешкають українці… У нинішній ситуації, тій країні, яка називається українською державою, Пласт не потрібен. І Пласт ніколи не мав такого на меті, щоб бути потрібним українській державі. Він завжди, натомість, хотів і хоче служити українському народові. Пласт має довшу історію, ніж держава Україна. Пласт краще розуміє, що таке державність, ніж держава Україна. Так, Пласт потрібен Українській Державі! Але він існуватиме, навіть якщо держави завтра не буде. Він виконує, до певної міри, державницькі функції, – і не за гроші, а в дусі служіння. Не лише Пласт, а кожна форма суспільного об’єднання, кожне суспільне усвідомлення потрібне українській державі. Пласт працює над конструктивним розвитком свідомості молодої чи старшої людини, бо якщо ти розвиваєш власну особистість, то ти розвиваєш суспільство, якщо ти розвиваєш суспільство — розвиваєш усвідомлення того, що потрібна форма самоуправління, яка може називатися державою. Пластові важко розвиватися через брак фінансування, але проблема не в тому, що люди не готові давати, а в тому, що закони так побудовані, що ти навіть не можеш як слід допомогти, бо й тут «держава» перешкоджає.
Для того, щоб популяризувати Пласт, церковні мужі повинні бути свідомі того, що Церква не закінчується мурами храму. Церковні громади і церковні будівлі на Заході дуже часто були осередками для Пласту. Осередки були при храмах, але не з тим, що Церква їх контролює. По-іншому прославляти Бога – будь ласка. Треба допомоги – будь ласка. У діаспори є усвідомлення важливості ідеї Пласту. Усвідомлення того, що Церква повинна бути слугинею для таких організацій. В Україні цього нема. Було б нормально, якби при кожному храмі поволі розвивалися осередки Пласту. Церква повинна бути свідома того, що вона є сильнішою і тому є слугинею, повинна відкривати двері до Небесного Єрусалиму. Небесний Єрусалим не повинен виглядати фортецею, до якої не має права приступити ніхто «нечистий».
Часом трапляються непорозуміння з Церквою, бо вона лякається: «А чи ходять пластуни у неділю до церкви чи ні, чи сповідаються, як вони моляться?» Це питання важливі, але вони не повинні визначати можливість співпраці. Якщо парафія співпрацюватиме з Пластом, то в її лоні ці молоді люди дозріють до повного сопричастя з Господом Богом згідно з церковними правилами. Школа, університет чи військо не вимагають від вступника того ж, що й від випускника. Іноді бракує довіри. Часто є нерозуміння. Але в ньому треба більше довіряти Богові, бо то Його отара. Церква не закінчується там, де закінчуються її межі як організації. Де є Дух, там є Церква і в цьому розумінні Пласт є Церквою.
Бажаю Пластові надалі вірити у своє покликання, далі служити так, як служив досі та служить дотепер.
Підготувала Ліда Мідик
