В єдності сила народу —
Боже, нам єдність подай.
Зворушливо звучить для мене цей молитовний спів, яким закінчується богослуження в українській церкві. І велично. Але то стара істина, що ми мусимо бути на рівні нашої молитви. Бо коли всі одностайно просять: «прости нам провини наші», то не всі задумуються над словами зобов’язання: «як і ми прощаємо». Тільки тою мірою прости, якою ми прощаєм… І єдність — теж дар, який треба заслужити. І то своїми щоденними духовними зусиллями. Щоб працювати для єдности, потрібна велика душа і великі зусилля, тоді як для роз’єднування і розбрату досить поганого настрою.
Зараз на Україні в муках відроджується Українська Автокефальна і Українська Католицька Церкви. Багато любови і великої дбайливости треба, щоб захистити народженого від холоду. Пробудження завжди прекрасне. Будителі — шляхетні. Любов дає їм силу проти сил ночі. Але уявімо собі — сили ночі тануть, і світанок, який завжди є радісним дивом, чекає добрих рук. Оглядаємось, а їх так мало, вони невправні, і темінь ночі їх наче висмоктала…
Мусимо нагадати, що справами Церкви в Україні керують ті самі партійці, які її руйнували. Вони її не люблять, серцем не визнають, лише більше толерують. В єдності й розквіті релігії українців вони не зацікавлені. Але вони зацікавлені в розпалюванні суперечок. Скажімо, вони демонструють підтримку Української Автокефальної Церкви — хіба цього не досить, щоб в очах простаків ця Церква стала кагебістською (до речі, хіба не було точнісінько так 60 років тому?). Скажімо, вони пускають чутки про Українську Католицьку Церкву як знаряддя польської експансії — хіба це не було точнісінько так 100 років тому?
На руїнах Українських Церков ослабли конфесійні проблеми, але й утрачена та духовна культура і глибина, яка виключає конфесійні суперечки. З легалізацією Української Церкви активізувались і вчорашні атеїсти, які стали католиками, правовірнішими за папу, або православними — за всяку ціну. Вони зберегли всі свої рішучі звички й манери!
І поки ви будете роз’яснювати аксіоми, що Українська Православна і Католицька Церкви — це дві руки одного національного організму, що протестанти — це теж наші люди, і вони платили дорогу ціну за віру й сміливість вести за собою своїх дітей, що вони багато зробили для морального збереження нації, — якийсь крикун вже встигне наламати дров і багатьох пересварити між собою.
Скільки наших глибоко віруючих католиків рішуче схилялось до православної традиції, скільки наших глибоко віруючих православних робили рішучі кроки до цілеспрямованого католицизму! Але маловірним завжди ввижається прірва, і вони від радісного духу християнства скочуються до антихристиянського осуду і підозри. Не забуваймо, що ми, українці, поєднані хресною дорогою XX віку. В тюрмах, на етапах і в снігах нам навіть на думку не спадало конфесійне розмежування на цій дорозі страждань. Страждання єднають людей у справжності й щирості.
Звичайно, наші Церкви будуть неухильно йти до екуменізму, і перевага буде за священиком, який більше животворить святість храму.
Україна виснажена вітрами клясової і расової ненависти. Україна потребує животворного духу любови і згоди. Українська земля чекає добрих пастирів і добрих сіячів, готових до праці на тяжко запущеній ниві.
Євген Сверстюк
