На жаль у нас є борзописці, які оклевечують Патріярха Йосифа і нашу Помісну УКЦеркву не тільки там у більшовицькій дійсності, але й тут серед нас у діяспорі. Різниця між ними не велика. Якщо ж ідеться про мовний аспект то борзописці місцеві куди слабші від тих, що за залізною занавісою. Еміграційні борзописці, які видають, якусь там майбутність, яка є виявом вбогости під кожним оглядом, а про мову немає чого і згадувати. Якже ця майбутність має виглядати? Боже сохрани нас від такої майбутности. Зрештою, що ж можна сподіватись від адвоката з гімназійною освітою. Коли ж ідеться про борзописців з залізної занавіси то вони більше софістиковані і більше треновані. Такі борзописці, як Клим Дмитрук, Тарас Мигаль, В; Ю. Маланчук, Ю. Ю. Сливка й інші роблять з білого чорне й навпаки і навіть не заікнуться. Вони ж для цього добре витресовані і навіть пишаються науковими титулами. Вони ж на кожному кроці пишуть чисту брехню, а в найкращому випадку півправду, але це останнє рідко трапляєтеся. Потішаючим є те, що українська громада то цей і той бік залізної занавіси знає ціну цих борзописців і відповідно до цього правильно розуміє їхнє графоманство. Вони все пишуть на замовлення кремлівських вождів — душогубців. В них все виходить на замовлення.
В останньому часі в журналі «Україна» в числі за червень 1979 появилась довгенька стаття одного з борзописців Клима Дмитрука під назвою: «Патріярх» із почоту Ганса Франка». Ця ж сама стаття і того самого борзописця появилась у відомій рептильці «Вісті з України», але під іншою назвою: «Ікона, намальована в СС». Борзописець Дмитрук пише, що, мовляв Блаженніший Йосиф не сидів на засланні. Мовляв Патріярх Йосиф за зрадницьку антирадянську діяльність та активну допомогу нацистським окупантам був покараний і «кілька років провів позбавлений волі, але між іншим, фізично не працював.» Далі Дмитрук пише: «Та вже 1953 року Сліпого звільнили! з ув’язнення, він приїхав до Москви, де за його словами, віддавав свій час … «науковій діяльності та журналістиці». «Нещасний каторжник» оселився в одному з кращих готелів столиці. Він відвідував Московський університет, наукові інститути, бібліотеки, музеї, художні галерії, в ряди-годи молився й, слухав церковні хори». Ну що ж для такого московського вислужника, як борзописець К. Дмитрук написати будь-яку брехню, це як плюнути, він не тільки в цьому тресований! Хто ж в оцінці Дмитрука і йому подібних нелюдів не «співпрацював» з Гітлером?. Всі ті, які боролись проти більшовиків, московсько-комуністичної тиранії, проти московських душогубців, по їхньому всі вони співпрацювали з гітлерівською Німеччиною. Дмитрук навіть не заїкнувся пишучи, що Ярослав Стецько також співпрацював з німецькою абверою! Цікаво, якщо так, то тоді був якийсь його двійняк, який сидів в гітлерівській тюрмі біля Берліна на Оранінбурґу? Хочеться сказати — Дмитрук бреши, бреши і міру май, бо ж не могла та сама людина в той сам час бути ув’язнена і рівночасно вислуговуватись окупантові України. Чого ж тільки цей сам борзописець не приписав нашому Патріярхові Йосифові, о. д-рові Іванові Гриньохові й іншим, прямо гидь бере.
Читаючи це блюзнірство борзописця і вірного вислужника душогубних вождів Дмитрука і йому подібних пригадується часто вживана істина — лови злодія. В даному випадку Дмитрук є виконавцем волі головних акторів Кремля, власне, це вони кричать і Вказують на інших, щоби відвернути увагу від себе. Пригадаймо собі 1939 рік і хто тоді злигався з Гітлером і його вожаком Рібентропом. Хто ж випивав з гітлерівськими вожаками шампанське у Москві, як не «сонечко ясне» і «батько» Сталін із Молотовом. Хто ж допомагав Гітлерові роздирати «панську Польщу» в 1939 p., як не «батько» Сталін. Хто ж після цього в Катині знищив всю польську військову еліту? Про це ж були свідчення інтернаціональних інституцій. Хто ж домовлявся з Гітлером проти капіталістів Англії й Америки, як не тіж самі душогубці Москви! Цього бідолашний борзописець не знає, чи не хоче знати, а найбільш певно йому про те, не тільки не вільно писати, але й думати, бо забороняють йому хлібодавці. Той же графоман Дмитрук пише про «українських націоналістичних душогубців», якщо б такі справді були то більшовицькі (душогубці були б вже давно створили цілу ґалерію показів. Але Дмитрукові слід пригадати розкопані могили після того, як більшовики втікали й опустили західні землі України в Самборі, Дрогобичі, Вінниці й інших місцевостях. В цих могилах були поховані тисячі української студіюючої молоді. їхньою провиною було тільки те, що вони любили свою батьківщину! Дмитрук, пробуйте підрахувати ці незлічимі жертви більшовицького беззаконства й гуляйпільства. Підрахуйте десятки мільйонів, що згинули на різних засланнях і тих сім мільйонів знищено голодом 1932-1933.
Дмитрукові більшовицькі вожді наказали вдарити по Патріярхові Йосифові. Він тут пішов на всю пару, бо якже може існувати Патріярх і патріярхат Помісної УКЦеркви, як ці самі більшовицькі душогубці формально зліквідували в 1946 р. нашу Церкву в Україні. Не може існувати Українська Церква, бо є тільки московська Православна Російська Церква контрольована більшовицькими душогубцями, яка допомагала КДБістам ліквідувати Українську Церкву. Тут Дмитрук вбрався в сутанну оборонця так званих антипатріярхальників, називаючи шанобливо митроп. Амврозія Сенишина, єп. В. Лостена, єп. Мирослава Марусина, єп. А. А. Горняка. Очевидно, борзописець Дмитрук доказує, що це тільки «уніато-бандерівська мафія» піддержує Патріярха Йосифа. Зрозуміло треба бити по позиціях самостійництва, по позиціях української самобутности й окремішности, бо це є фактична загроза. Більшовики бояться Христової науки, бо христова наука, це світло правди, це заперечення брехні, насильства й терору. Треба бити по Патріярхові й по патріярхаті, бо ця ідея прийнялась і чим раз більше поширюється в Україні і в цілому СРСР. На це вже є сьогодні безпосередні свідчення і документи з того боку залізної занавіси. Про це також говорить лист «Християнського Комітету захисту прав віруючих в СРСР до Папи».
В цій самій статті борзописець Дмитрук згадує про те, що мовляв «буржуазні націоналісти» підмовляють Ватикан, щоби вони відмовились від Гельсінських угод. Він же вдає, що не знає, що ж більшовицькі душогубці власне підписали Гельсінські угоди, але їх не виконують, а тих людей, які чесно обороняють Гельсінські позиції їх арештують і засилають. Назвім Лук’яненка, Руденка, Оксану Мешко і низку інших. Ось так Дмитрук обертає кота хвостом і хоче, щоби читач повірив у його брехню. Ну Що ж Дмитрук мусить виконувати волю хлібодавців кремлівських вождів, бо так легше і краще жити, як ставити українські вартості, обороняти українську мову, обороняти українське християнство, самобутність української Церкви. Це кожному відомо по той і цей бік залізної занавіси.
З жалем приходиться ствердити, що такі борзописці є також серед української спільноти тут в діяспорі. Тут можна назвати в Канаді, якого згадує і цитує К. Дмитрук Сполітакевич і є в Англії, який висуває подібні блюзнірства, як Дмитрук Т. Данилів. Правда цей борзописець так пише «грамотно», що й Дмитрук не може його використати, але з часом і цей йому придасться. Ми старались на сторінках нашого журнала пляново не згадувати з Божої «ласки писателя», бо ми мали до нього зрозуміння, ми бачили, що він пише про питання і проблеми, яких він не знає, про які він не тільки не прочитав жадної солідної літератури, але й солідної статті. Ні більше, ні менше він з цієї ділянки нічого не знає. Звичайно його писаннячка віють вітром і ніхто над ними серьйозно не може застановлятись. Ми на основі писання Т. Даниліва прийшли до переконання, що йому треба серьйозної помочі. Біда в тому, що Т. Данилів є іншої думки, він думає, що він «спасає»! Тут Данилів має поважні труднощі з своїм особистим «еґо», яке його жене… Які тільки Данилів поради не давав, що тільки не писав, останньо, щоби підсилити своє еґо приніс для української діяспори данайські дари, написавши до польської газети «Дзеннік Польські і Дзеннік Жолнєжа», за 6 липня 1979 р. статтю під назвою: «Українці уніяти ніколи не мали патріярхату».
