Ділимося сумною вісткою, що 10 квітня 1998 року упокоївся в Бозі бл. п. д-р Олег Тарас Ратич, проживши 75 років трудолюбивого життя. 14 квітня 1998 р. українська громада Нюбронсвіку, Ню Джерзі й околиці відпровадили його з церкви Пресвятої Богородиці на цвинтар св. Петра і Павла в Нюбронсвіку, Н. Дж. Прощаючи покійного в церкві, парох Павло Любинський назвав його примірним християнином та парафіянином. Покійний був активним в громаді і займав різні громадські пости. Був головою Пластприяту, членом відділу УККА, головою делегатури Українського Патріярхального Товариства, членом церковного комітету.
Д-р О. Т. Ратич народився в Підберізцях, біля Винник, 9 березня 1923 року в родині покійного проф. Василя і Анни Дмитерко-Ратич. Батько і мати в Першу світову війну воювали в лавах Українських Січових Стрільців та Галицької Армії. Покійний Олег, як створювалась Українська Дивізія Галичина разом із своїм братом Володимиром зголосились добровольцями, щоб продовжувати боротьбу за незалежність України.
Початкову й середню освіту покійний завершив в Рогатині, де одержав матуральне свідоцтво в 1941 році. В 1942 році вступив на студії хемії на Львівській Політехніці. Зголосившись до Дивізії він перервав свої студії і вже аж після закінчення війни продовжував студії на Політехніці в Карльсруге, Німеччина. Завершив студії дипломом. Одружився із Іванкою Мірчук. Олег разом із дружиною переїхав до своїх батьків в Америці, які проживали в Едісон, Н. Дж., де влаштувався на працю в місцевій фармацевтичній компанії «СКВІБ». Після двох років він знова повертає до Німеччини, де на Каральсьругській Політехніці захистив свою докторську працю, одержавши диплом доктора хемії. Повернувшись до Америки він продовжував дальше свою працю у фірмі «СКВІБ», аж до переходу на пенсію.
Дмитро Демедюк
