Отець Степан Сулик народився 2 жовтня 1924 року в Бальниці, маленькому гірському селі на Лемківщині в Карпатських горах, Ліського повіту в Західній Україні.
Охрещений і помазаний 5 жовтня цього ж року в місцевій церкві св. Михаїла о. Миколою Бачинським при участі хресних батьків Ігнатія Стеця і Анни Гобляк.
Степан був третім із сімох дітей Михаїла й Марії Сулик (з дому Денис). Його батько був активним членом місцевої громади й церковним дяком. Перед Першою світовою війною батько був протягом трьох років у США. Коли повернувся додому, його покликали до австрійської армії, і він повернувся додому аж у 1917 p., як ветеран, що утратив праву ногу на війні. З ветеранської пенсії міг післати сина Степана до гімназії в іншій місцевості, бо її не було в рідному селі. Мати його померла в 1969 році, а батько в 1974 році.
Степан закінчив гімназійну освіту в Самборі 1944 року і після матури був змушений обставинами Другої світової війни покинути рідний край.
Як тільки замовкли воєнні гармати, він вступив до української католицької семінарії св. Духа в Німеччині, що якраз тоді зорганізувалась. У 1948 році він емігрував до США, де продовжував богословські студії в семінарії св. Йосафата й у Католицькому університеті в Вашінгтоні, Д.К. Узяв вищий курс тих студій і закінчив їх ліценціятом богослов’я в 1952 році.
Рукоположенням бл. п. архиєпископа Константина Богачевського він одержав св. Тайну Священства 14 червня 1952 року в катедрі Непорочного Зачаття ПДМ у Філядельфії. Першу св. Літургію відправив 22 червня 1952 р. в церкві св. Івана Хрестителя в Дітройті в парафії своєї тітки й вуйка Софії й Дмитра Стеців, що їх дім був також і його домом. Вони зайняли місце його батьків, які не могли поділяти щастя свого сина, тому що їх ділила «залізна завіса».
В перших трьох роках він набував досвіду як сотрудник кількох визначних і зразкових священиків. Перше його місце було в Омазі, стейт Небраска, де він допомагав о. Дмитрові Блажейовському організувати нову парафію. Його перший парафіяльний дім знаходився в підвалі місцевого католицького шпиталю. Потім його покликали до праці в парафії св. Духа в Бруклині, Н.-Й., св. Миколая в Майнерсвіл, Па., з о. Василем Стебельським і Пресвятої Тройці в Йонґставні, О., з о. шамб. Левом Адам’яком.
В квітні 1955 року він був парохом церкви св. Петра й Павла в Фініксвілі, Па. з додатковим обов’язком секретаря архиєпископської канцелярії. Канцелярійна праця дала о. Степанові багату адміністраційну практику під оком Архиєпископа Константина Богачевського, який вірив і практикував точну самодисципліну.
З 1 липня 1980 року отця Степана призначили парохом церкви св. Михаїла у Фреквіл, Па., малої 120-родинної парафії в околиці добування антрацитового вугілля. Громада дуже потребувала нової церкви. Стара дерев’яна церква валилася. Грошова збірка відбувалася ще 25 літ тому і протягом тих років зібрали лише $22,000.00. З Божою поміччю і співпрацею добрих людей зросли відвідини церкви й прийняття св. Тайн. Загальний річний прибуток $10,000.00 в короткому часі зріс до $60,000.00 в тій фінансово відсталій околиці. Протягом 4 літ о. Степан збудував два нові будинки, нову церкву й нову залю. Все це він залишає без боргів.
З номінацією о. Йосифа Шмондюка помічника на єпископа Філядельфії та з призначенням його до Стемфордської дієцезії 5 жовтня 1961 р. о. Степан Сулик був покликаний перебрати парафію св. Миколая в Філядельфії. Новий архиєпископ Філядельфії для українців, бл. п. Амврозій Сенишин мав для о. Сулика інші пляни й 22 березня іменував його парохом церкви Успення Пречистої Діви Марії у Перт Амбої, Нью-Джерзі. Парафія церкви Успення в тому часі будувала новий шкільний будинок. Закінчена була лише заля. Фондів на закінчення тієї величезної будівлі не було, треба було вирівнювати рахунки за частину будови й на заплату позики (морґеджу). Але знову видатна Божа поміч і співпраця добрих людей стали в пригоді новому парохові.
Протягом кількох місяців недільні пожертви подвоїлись. Добрі парафіяни помагали парохові збирати гроші. Закінчили будову школи й запросили Сестер Місіонерок Матері Божої із Стемфорду на вчителів школи. У вересні 1963 року двері школи відчинилися вперше для наших дітей. В тому часі парафія не мала ще дому для Сестер. Парох розв’язав цю проблему так, що відступив їм свій парафіяльний дім, а сам із новим сотрудником переїхав до нового шкільного будинку, тимчасової резиденції, де мешкав три з половиною роки.
В 1963 році о. Сулик купив площу на Альта Віста, місці при Падеревській Евню, так що цілий міський бльок став власністю парафії, а в 1965 році збудував на тому місці парафіяльний дім, а при домі збудував капличку Божої Матері з іконою з мозаїки. Також парафіяльний цвинтар був поправлений і уліпшений.
Отець шамб. Сулик, як член дієцезального трибуналу брав участь у справах дієцезії, в дієцезальній адміністрації і як дієцезальний консультор багато літ. При виборах на директора дієцезального пенсійного пляну отці дали йому найбільше число голосів. Останнім разом вибрали його на віцепрезидента священичого сенату. А 31 травня 1958 року Папа Павло VІ іменував о. Сулика папським капеляном з титулом шамбеляна.
* Передруковуємо за «Шляхом», 8 лютого 1981 р.
