Отець Сергій Келегер був великим другом України, проте не дуже добре відомим у ній. Я знав його дев’ятнадцять років і зараз радий поділитися своїми спогадами про цю надзвичайно чудову людину, священика. Він дуже багато зробив для того, щоб допомогти тим пригнобленим вірянам, які жили за «залізною завісою», де насміхалися з Бога і не шанували людської гідності.
Браян Юджин Регіс Келегер народився 7 червня 1942 року в Нью-Йорку у родині американських ірландців Джеймса і Дороті. Був охрещений в римо-католицькій каплиці шпиталю, про що свідчить запис у книзі римо-католицької парафії святого Михайла на Мангеттені. Таїнство миропомазання отримав у римо-католицькому храмі Івана Хрестителя, що також на Мангеттені. В 1960 році закінчив середню школу в Нью-Джерсі, а у лютому 1961-го перейшов до Православної Церкви. З 1964 по 1969 рік навчався у Святоволодимирській православній духовній семінарії. У жовтні 1964-го був висвячений на іподиякона єпископом Доситеєм (Іванченком). В 1966 році здобув ступінь бакалавра політології та релігієзнавства в Університеті штату Мічиган. В ці ж роки зацікавився літургійним богослов’ям, що спонукало його вступити до Літньої літургійної школи Університету Notre-Dame в 1966 і 1967 роках. Був висвячений на диякона у червні 1966го в штаті Огайо митрополитом Йоаном (Венландом). Через більш ніж рік – на священика (під час постригу в монашество прийняв ім’я Сергій) єпископом Доситеєм (Іванченком) у Святомиколаївському соборі Нью-Йорка. Незабаром був призначений настоятелем храму Пресвятої Трійці в Балтиморі (штат Меріленд), у якому служив до 1970 року.
У 1970-му в житті отця Сергія відбулись зміни – він повернувся до Католицької Церкви. Обряд возз’єднання провів мельхітський греко-католицький архиєпископ Йосиф Райя (архиєпископ Галілеї, Палестина), який став його духовним батьком. Згодом отець Келегер був переведений в українську католицьку єпархію Торонто (Канада). Архиєпископ Райя підтримав бажання отця Сергія розпочати перегляд і перевидання літургійних текстів, а також реставрувати древні богослужбові книги. За участі багатьох меценатів та завдяки старанням отця Келегера було врятовано багато таких книг, а також вони знову побачили світ у вигляді репринтних видань. Це дуже трудомістка праця, але були результати вражаючі. Отець Сергій надзвичайно любив цю «монашу» роботу, його вважали в цій сфері експертом світового рівня.
В 1971 році Келегер був призначений священиком парафії Святого Духа, що у Велланді (Онтаріо). Наступного року розпочав служіння у Святопокровському храмі та церкві Святого Хреста в Тандер-Беї (Онтаріо). Крім того, був відповідальним за п’ять місійних станцій на території Канади. Потім його призначили капеланом сестер-місіонерок в Квінстауні (Онтаріо).
В 1974-му почав працювати й у канцелярії. Ледь не щонеділі йому доводилося долати більш ніж 500 кілометрів, щоби підмінити священиків, які були у відпустці, або ж відвідати ті парафії, де священиків не було взагалі. У той же час він продовжував здобувати богословську освіту в коледжі св. Михайла Університету Торонто під керівництвом професора (а згодом протоєрея) Петра Біланюка. В 1980-му отримав ступінь магістра теології з рук кардинала Еммета Картера. Отець Сергій ніколи не прагнув мати докторський ступінь, але про його освіченість говорило те, що він часто виступав як консультант з багатьох важливих релігійних питань для високопоставлених священнослужителів і мирян. Келегер був католиком і завжди виступав на їх захист (усно чи якимись конкретними діями), коли вони потерпали від насилля. Це, природно, спонукало його до підтримки католиків Північної Ірландії, котрі перебували в скрутному становищі під час погромів, організованих протестантськими воєнізованими групами, які можна назвати сектантськими етнічними чистками, коли католиків виживали з їхніх домівок. Отець Сергій потоваришував з кардиналом О’Фіачем і вступив у контакт з лідерами ірландських республіканців, завше був готовий допомогти їм своїми порадами, поділитися досвідом, вділити Святих Тайн. Відвідував тих, що оголосили голодування проти британської тюремної системи і насильницьких дій, спрямованих проти католиків Ірландії.
В той час у Північній Ірландії (всього лиш 40 років тому) католикам обмежили доступ до вищої освіти, керівних посад, робочих місць, свободу пересування, позбавили багатьох громадянських прав. Отець Сергій ділився з ірландськими республіканцями власним досвідом участі в американському русі за громадянські права, в рамках якого відстоював інтереси темношкірих. Крім того, допомагав католикам у Китаї (він трохи знав китайську), але цю історію наразі не можна розповідати через непросту ситуацію із християнством в тій країні.
Отець Келегер вперше відвідав Україну (Радянський Союз) у серпні 1981 року і з того часу став активним захисником прав переслідуваних українських греко-католиків. Його діяльність в цьому напрямку активізувалася протягом найближчих десяти років. У 1989-му за підтримки єпископа Василя Лостена зі Стемфорда і з благословення єпископа Ізидора Борецького переїхав до Дубліна, щоб обійняти посаду в Кестонському інституті Оксфорда (відомий як Центр вивчення релігії та комунізму, що займався збором та поширенням інформації про становище вірян в СРСР – ред.), де відповідав за всі питання, пов’язані з Українською Греко-Католицькою Церквою. В цей час він часто їздив із Дубліна до Оксфорда. Між 1989 і 1992 роком відвідав Україну так багато разів, що згодом навіть не міг пригадати точну кількість цих поїздок. В Україні отець Келегер збирав корисну інформацію й у різний спо‑ сіб допомагав українським священикам та вірянам.
Велика частина тієї роботи все ще залишається неописаною (хоч я багато разів просив його зробити це). Багато що робилось у цілковитій таємниці. Вам в Україні це легше зрозуміти, оскільки ви жили в ті часи. Проте ви, можливо, не знаєте, що тій боротьбі чимало сил віддав і цей дуже визначний та дуже розумний ірландсько-американський священик. Перебуваючи у своєму маленькому помешканні в Дубліні, він займався масовим поширенням інформації по всьому світу про боротьбу за свободу в Україні.
Наприкінці 80-х років стало очевидним, що СРСР розвалюється. Його система почала тріщати по швах, кришитися, і розпад був уже неминучим. То був радісний день, день великої вдячності Богові, коли Церква в Україні стала вільною. Світ звернув увагу на цю країну, коли її відвідав Папа Іван Павло II. Отець Сергій, звичайно, також брав участь у плануванні цього візиту, навіть допомагав у написанні однієї з проповідей понтифіка (що не раз робив і для інших церковних достойників).
З того часу зроблено чимало, зокрема, започатковано багато освітніх та відновлювальних ініціатив для УГКЦ. На початках дуже багато допомоги надходило саме з-за кордону. Отець Сергій був залучений до різних сфер і допомагав там, де вважав, що може бути корисним. Нині УГКЦ є найкраще зорганізованою та найосвіченішою інституцією українського суспільства. Яке чудове досягнення за такий короткий час! У 1992 році Келегер відзначав срібний ювілей свого рукоположення. Завдяки його творам група друзів з Латинської Церкви зацікавилась Східними Церквами і вирішила організувати відправу Божественної літургії, щоби гідно відсвяткувати цю подію. Очолив відправу єпископ Василь Лостен зі Стемфорда. Прибув і православний єпископ Всеволод Скопелонський та багато інших поважних гостей. Був організований хор та інші основні елементи, необхідні для служіння Божественної літургії у візантійському обряді. Такі літургії почали звершувати щомісяця, а згодом вони стали щотижневими у храмі святого Павла в Дубліні. Спершу їх відправляли тільки грецькою, іноді – його улюбленою старослов’янською. Потім літургія зазвучала й ірландською. Саме тут я вперше зустрів цю велику людину. З часом я почав прислуговувати йому на Божественних літургіях в Дубліні, а також під час різних паломництв. Згодом наш осередок перебрався до ораторії святого Кевіна, проте до 1999 року серед нас не було українців. Та Боже провидіння виправило ситуацію.
Давній приятель отця Сергія священик Джон Лундберг приїхав до нього в Дублін, аби відсвяткувати Великдень. Отець Сергій подбав про те, щоб він міг зупинитись в місцевому готелі. В той час як священики розмовляли у приміщенні будинку, де поселився отець Джон, якась жінка звернула увагу на одяг отця Келегера (він носив облачення, притаманне східній традиції), тож підійшла і запитала його українською, чи він часом не священик. «Так, я священик», – відповів отець Сергій. Пані Зеновія була на сьомому небі від щастя. Прийшла на Божественну літургію уже наступної неділі, а через тиждень привела своїх українських друзів – греко-католиків. Всі вони надзвичайно тішилися з того, і ми були дуже раді вітати їх. Це ознаменувало народження громади Української Греко-Католицької Церкви в Ірландії, чисельність якої дуже зросла з тих пір.
У подальші роки отця Сергія відвідувало багато друзів, і ми звикли прислуговувати під час візитів єпископів, серед яких були владики Петро Стасюк, Павло Хомницький і головно єпископ Гліб Лончина. У 1992-му до нас приїхав Патріарх Григорій III Антіохії, Єрусалима і всього Сходу. Він освятив ікону блаженного Миколая Чарнецького – покровителя нашої спільноти (владика Чарнецький відвідував Ірландію у 1932 році під час Міжнародного євхаристійного конгресу). А зовсім недавно Блаженніший Святослав прибув до нас під час Міжнародного Євхаристійного конгресу 2012 року. На жаль, отець Келегер не дожив до цієї радісної події…
Архимандрит Сергій любив і знав Божественні літургії всіх Церков Сходу і Заходу в найдрібніших деталях. Дуже цінував у них все, тож старанно боронив від тих, хто прагнув змінити їх або ж ослабити. Публічно звершував Божественні літургії Івана Золотоустого і Василія Великого. Приватно в останні роки життя віддавав перевагу давньому латинському обряду. Брав участь у відновленні старої латинської літургії (на вищому рівні), оскільки не бачив підстав, аби цей обряд був чи мав бути скасований. Зусилля отця Сергія увінчались успіхом. Пригадую той радісний тон його листа, якого надіслав мені в 2006 році. У ньому йшлося про те, що Хорхе кардинал Медіна Естевес, колишній префект Конгрегації богослужіння, публічно оголосив це.
Як священик отець Сергій був образом люблячого Христа, батька. Незалежно від того, що був дуже зайнятий, завжди знаходив час для своїх парафіян. Завше молився за людей, які потребували його молитов. Вони були дуже потужними, і, я сам переконався, як його молитви допомогли багатьом хворим. Келегер часто відвідував недужих, молився з ними, розважав їх, розповідаючи історії про свою «нестерпну» тітку Маргарет. Був і при тих, хто вмирав. Дуже підтримав мене (як і єпископ Гліб), коли відійшли до Господа мої батьки. Як друг отець Сергій завжди був доступний, вислуховував і давав поради. Звичайно, не завжди знаходив відповіді, але я почувався в безпеці завдяки його молитвам, знанням і досвіду.
Келегер допомагав українським парафіянам в їх непростих відносинах з ірландською владою у різних питаннях, що стосувалися імміграції, реєстрації, роботи, освіти, житла чи інтеграції. Українська громада в Ірландії не була належно ознайомлена з його різноплановою діяльністю. Для неї він був отцем Сергієм, її священиком. Люди любили його і регулярно збирали кошти, аби підтримати в останні роки життя, позаяк він мав невелику пенсію з Канади, якої вистачало лише на прожиття, а не на дорогі ліки, що були необхідні йому через важку хворобу. Отець Сергій був знайомий із багатьма визначними церковними діячами, а вони – з ним. Знав багато кумедних історій про них, а вони розказували такі ж історії про нього. Серед моїх улюблених була розповідь про двох кардиналів і корову. Вони спільно вирішили її придбати на папській фермі, а потім один кардинал відмовився сплатити свою частку коштів за неї, бо корова почала давати мало молока… (Одним із цих кардиналів був Блаженніший Йосиф Сліпий, а другим – кардинал Гвері, що відмовився платити – ред.) Отець Сергій міг скласти і запустити паперового літачка на серйозній конференції. Батьки дали йому ім’я Brian (Браян), але всі знали його як Brain (англійською «мозок» – ред.), тому що він був дуже розумний. Одного разу навіть церковна влада, відзначаючи діяльність отця Келегера, прислала йому сертифікат на ім’я Brain. А коли православний митрополит Калліст (Уер) сказав отцеві Сергію, що не досить сповідувати православну віру – необхідно перебувати й під юрисдикцією православного єрарха, то архимандрит запитав: «Під яким з них?» (Це була приватна розмова, тож я не публікуватиму відповіді митрополита.)
Келегер дуже любив книги. Його бібліотекою захоплювались майже всі, хто побував у нього в гостях. Він сам написав багато книг і тисячі статей. Був редактором Eastern Churches Journal (з 1994-го). Хотів, аби його книги залишились в Ірландії у одній колекції, проте не було такої можливості. Деякі з них сьогодні зберігаються у Львові, деякі – в Лондоні, багато залишилось у Дубліні в коробках. Я часто позичав у нього книги (як і багато інших людей), з яких дізнавався чимало нового про літургії, патріархів, традиції, богослов’я, Голодомор-геноцид 1932 – 1933 років в Україні. Одне речення з його останнього листа до мене (я отримав його за кілька тижнів до смерті отця Сергія) було також пов’язане з книгами. Він був стурбований тим, що українці в Ірландії не мають доступу до хороших духовних видань. Тому його останніми словами до мене були: ««Свічадо», ми повинні зробити більше, щоби популяризувати «Свічадо»» («Свічадо» – це львівське видавництво при Монастирі монахів Студійського уставу УГКЦ – ред.).
Отця Келегера знало багато людей з багатьох сторін. Я ж пам’ятаю його як друга, священика, вченого, історика, лінгвіста, літургіста, захисника прав людини, захисника лі‑ тургійної традиції, чудового співака, викладача, письменника, реставратора старовинних книг, редактора, святого і сповненого життя чоловіка. Він знав, як стимулювати людей і ситуації, щоб отримати результат. Своєю вірою і своїми діями показав, що могутні ідеології можуть бути переможені. У нього було багато Богом даних талантів і він їх усі використовував. Усе, що робив, народжувалося з любові до Бога. Його смерть була такою ж незабутньою, як і його життя: на одинадцятий день, одинадцятого місяця, дві тисячі одинадцятого року об одинадцятій годині отець Сергій відійшов до Господа. Згадуйте його в своїх молитвах (і жартах) цього дня. Eternal Memory – Вічная пам’ять!
Падрайг Персел (Padraig Purcell), Ірландія-Україна
Serge Keleher, larger than life – English version
