Крайова управа Українського Патріярхального Товариства на своєму засіданні листопада 1984 p., довідавшись, що у другій половині листопада цього року будуть наші владики перебувати у Філядельфії, вирішила звернутись з проханням, щоб одержати авдієнцію. Це буде добра нагода порушити з нашими владиками актуальні питання нашої Церкви під сучасну пору.
У цій справі управа звернулась до митрополичої канцелярії у Філядельфії. Владики позитивно відповіли на прохання крайової управи УПТ-ва і погодились прийняти мирянську делегацію.
Авдієнція відбулась 19 листопада 1984 р. о сьомій годині вечора у митрополичій резиденції, у Філядельфії. З мирянського боку в авдієнції взяли участь представники крайової управи США, УПСО і представник від філядельфійського Відділу. Це були наступні особи (подаємо в абетковому порядку): Микола Галів, Роман Данилевич, Василь Качмар, Іларій Мазепа, Ева Піддубчишин, Олександер Пришляк і Леонід Рудницький. В імені владики були присутні преосвященний митрополит Максим Германюк і преосвященний митрополит Стефан Сулик. На початку авдієнції Владика Стефан сказав, що нам приділено лише 30 хвилин часу.
Речником від мирян був голова крайової управи Олександер Пришляк, який у короткому загальному з’ясуванні висловив вдячність владикам, що уділили нам авдієнцію, представив членів делегації, пояснив, хто кого заступає, та назвав головні проблеми. У першу чергу наш речник назвав питання продовження наших змагань за визнання існуючого патріярхату УКЦеркви Апостольською Столицею. Підкреслив, зокрема, те, що в цьому напрямі з ватиканської сторони є протилежні заходи. Нашим бажанням є, щоб наші Владики до цих питань зайняли позитивне становище, щоб владики не забороняли поминати Владику Мирослава Івана патріярхом. Ми бажаємо, щоб нашій Церкві були привернені її історичні права, які у наслідок різних обставин і ситуацій наша Церква втратила. Також нашим бажанням є, щоб наші Владики діяли об’єднано, себто синодально — спільно. Тут Олександер Пришляк назвав справу утворення нової єпархії у Пармі, питання надрукування молитовників для наших братів у Польщі, де ми бачили ініціятиву тільки наших владик у США, а не синоду нашої Церкви на чолі з блаженнішим патріярхом Мирославом Іваном. Тут також можна згадати підготовку до відзначення тисячоліття християнства України-Руси, підготовка до якого не проходить спільними силами. Ми бажали б на ці питання почути відповіді й думки наших владик.
Владика Стефан сказав, що владики не будуть давати відповіді на питання, ані не будуть вести дискусії. «Якщо є ще хтось, що бажає висловитись, то прошу це зробити», — закінчив Владика Стефан.
Після цього взяв слово Леонід Рудницький, який підкреслив, що у нас забирають нашу історію, нашу культуру, затирають наш обряд, — тому ми повинні звернути пильну увагу на нашу українську релігійно-церковну ідентичність. Нас ніхто нічого не питається, але ми бачимо, що діється. Ми повинні діяти всі спільно, разом.
Ева Піддубчишин зазначила, що від деякого часу у нашій Церкві витворилась складна ситуація, яка вимагає відповідної і спільної дії мирян з владиками. Тому повинно бути порозуміння між владиками і мирянами. Як владики, так і миряни змагають до тієї ж мети, але йдуть до неї різними дорогами. Буває так, що того, чого не можуть зробити миряни, напевно можуть зробити владики і, навпаки, часом виникають проблеми, що їх не можуть розв’язати владики, але їх добре можуть виконати миряни. Для цього треба співпраці і справжнього порозуміння. Такі зустрічі повинні відбуватись частіше.
Василь Качмар сказав: «Дорогі Владики, нас сьогодні привела до Вас доля нашої Помісної Української Католицької Церкви. Ситуація виникла застрашаюча. Відчувається брак одности в нашій Церкві». Він нагадав складну ситуацію польської Церкви з ватиканськими чинниками, коли Ватикан на «Відзисканих землях» установляв екзархати, а тодішній примас Польщі, кард. Стефан Вишинський, відкинув ватиканський зразок, і весь польський єпископат пішов за примасом Польщі. «Отже, йдеться про одностайну поставу нашої ієрархії. До цього ми всі повинні змагати», — підсумував В. Качмар.
Микола Галів розповів, як на одному з мирянських конгресів у Римі преосвященніший владика Максим Германюк сказав, що немає вже сьогодні такої сили, яка могла б зупинити український Патріярхат. «Це свята правда,— сказав промовець. — Дехто з присутніх був безпосереднім учасником похоронів св.п. Патріярха Йосифа й опісля був на історичного значення поминках, підчас яких архимандрит Любомир Гузар в імені Львівського Крилосу проголосив, що після смерти Патріярха Йосифа на це місце автоматично переходить коадьютор Мирослав Іван Любачівський і тим самим йому прислуговує право «патріярха». Цю заяву учасники спонтанно й оваційно прийняли довгими оплесками. Мирянський рух підтримує цю постанову. Перед тим мирянам закидали, що коли вони титулували св.п. Блаженнішого Отця Йосифа патріярхом, то це був «культ особи». Ні, це справа дещо ширша, це — питання інституції.
Десять днів після смерти Патріярха із Східньої Конґреґації надійшов лист, у якому підважується основи нашої Церкви. Лист є образливим для нас всіх. При цьому промовець вручив присутнім копію статті, що появилась в англомовній пресі на цю тему («Лонґ-Айленд Католік», 15 листопада 1984 p.).
Роман Данилевич висунув питання Послання Блаженнішого Патріярха Мирослава Івана у справі патріярхату, яке є далеке від дійсности і в ньому кривдяче представлено ролю мирян. Промовець сказав, що ми повинні мати на увазі питання відзначення тисячоліття християнства Руси-України. На жаль, наша Церква не є для цього належно підготована. Ми не маємо спільного пляну і в цьому аспекті можемо бути неприготованими. Тут повинні повести належну працю наші владики.
І. Мазепа заторкнув питання жонатих священиків у нашій Церкві. Вказав, що наша Церква завжди мала жонатих священиків і сьогодні, коли у римо-католицькій Церкві є вже жонаті священики, то чому забороняється нашій Церкві мати жонатих священиків? При цьому промовець навів факт, що жонатий протестантський священик перейшов на католицизм, і його прийняли. Він зараз виконує душпастирську працю. До речі, це не один випадок. Нам треба змагатись і домагатись, щоб нашій Церкві були привернені її старі права.
На закінчення О. Пришляк подякував Владикам, що дали нам можливість зустрінутись та висловити наші думки та побажання, що, напевне, вийде на користь нашій Церкві.
Владика Максим подякував усім і сказав: «Ми, як ваші речники, передамо ваші думки і побажання нашим владикам. Така праця, про яку тут говорилось, вимагає терпеливости і розсудливости».
