Йосип Сокольський народився у 1786 р. у православній селянській родині в селі Нова Махала недалеко від міста Габрово і у хрещенні отримав ім’я Іван. У 1802 р. вступив послушником в Троянський монастир, де в 1806 р. склав монаші обіти, отримавши в постризі ім’я Йосип.
З біографії відомо, що в 20-х роках XIX ст. , будучи ієромонахом, він здійснив паломницьку поїздку на Афон. У 1826 р. отець Йосип призначається ігуменом Калоферского чоловічого монастиря, через деякий час, за рішенням церковної влади, повертається в Троянський монастир де став настоятелем у сані архимандрита.
У 1832 р. він залишив цей монастир і заснував нову чернечу обитель у місцевості під назвою Сокола поряд із селом Етир, за 15 км на південний схід від міста Габрово на півночі Болгарії. Мабуть, у цей же час отця Йосипа почали називати Сокольським. Нова обитель носила назву Успіння Пресвятої Богородиці. Архимандрит Йосип, прибувши сюди в супроводі монаха Агапія, вибрав кам’яну терасу перед так званою Соколовою печерою, на якій улаштував першу дерев’яну церкву, поруч був збудований невеликий дерев’яний будинок, освячення церкви провів православний єпископ Іларіон Критський 15 серпня 1834 р. Трохи пізніше тут був збудований кам’яний храм, зовнішня і внутрішня обробка його закінчилася в 1862 р. Монастир відомий своїми розписами, які на замовлення архимандрита Йосипа виконали майстри болгарської Трявнінської школи. Особливо вшановували в обителі ікону Богоматері з немовлям, написану габровським іконописцем Христо Цокевим. Монастир був тісно пов’язаний з визвольною боротьбою болгарського народу проти турецького ярма, тут також зберігається чимало реліквій, пов’язаних з історією боротьби за освіту і свободу болгар.
У 1836 р. архимандрит Сокольський відкрив у монастирі релігійну школу, що стала центром духовної просвіти. У 1840-і роки отець Йосип неподалік заснував також жіночий монастир.
У 1850-х роках у середовищі болгарських інтелектуалів і духовенства зростає рух за незалежність національної церкви Болгарії від Константинополького патріархату, який, пригнічуючи слов’янський елемент у церковній культурі, займався насадженням елленізму й виконував політичні завдання турецької влади. Як альтернатива підпорядкуванню грецькому патріархові серед болгар, що проживали в Стамбулі, розвивається рух за союз Болгарської церкви з Римом. Основними натхненниками об‘єднавчих церковних ідей були відомі болгарські політичні діячі Драган Цанков (1828-1911) і доктор Георгій Мірковіч. Цанков вчився в семінарії в Одесі, потім в університетах Києва та Відня, з 1857 р. він жив у Царгороді, де працював учителем у французькому ліцеї , в цей же час він заснував у католицькому монастирі болгарську друкарню, в якій почав видавати перші болгарські книги і журнали. «Тільки сліпі, – писав він в 1859 р., – не можуть відрізнити істинно християнського справи римської проповіді від істинно диявольського справи панславізму і панеллінізму». Доктор Мірковіч (1826-1905) також отримав освіту в Україні, що входила тоді до складу Російської імперії, він навчався в київській семінарії, потім вступив на медичний факультет університету в Монпельє, Франція. Очоливши унійний рух, Мірковіч пише спеціальну брошуру «Унійний рух по церковному питанню» (1897), в якій викладає свої позиції. Оскільки Грецька патріархія не звертає уваги на нагальні проблеми Болгарської церкви, насаджує грецьку культуру, турецький уряд відкладає ухвалення рішення, а позиція Росії полягає в підтримці грецького духовенства, то він пропонував укласти унію з Римським Папою і прийняти покровительство католицьких країн Італії та Франції.
Архимандрит Йосип Соколь‑ ський також був прихильником незалежності Болгарської церкви від грецької ієрархії. У листопаді 1860 р. він приїхав до Константинополя, де 18 грудня 1860 р. увійшов до складу болгарської делегації, яка прямувала до папи Пія IX (1792-1878) з проханням про створення Болгарської греко-католицької церкви та встановлення для неї ієрархії. Делегація 15 березня 1861 р. вирушила до Італії, в її складі крім архимандрита Йосипа були: архимандрит Макарій, настоятель подвір’я афонського Хілендарського монастиря в Самокові та три священики з болгарського храму в Царгороді (священики Тодор, Христо і Григорій), єпархіальний священик Димитрій і з ним диякон Рафаїл Попов, а також настоятелі Нікола Сапунов і Маноло Іванов. Серед мирян, крім Драгана Цанкова і Георгія Мірковіча, входили ще три представники руху болгарського відродження. 26 березня Папа прийняв їх у Римі на приватній аудієнції. У Сікстинській капелі Ватикану 2 квітня 1861 р. Йосип Сокольський був висвячений Папою Пієм IX в сан архиєпископа і 8 квітня 1861 р. був призначений головою Болгарської католицької церкви візантійського обряду на посаду Апостольского вікарія. Святіший Отець подарував Сокольському примірник Євангелія церковно-слов’янською мовою.
Повернувшись до Константинополя, 1 червня 1861 р. архиєпископ отримав фірман турецького султана Абдул-Меджіда I (1823-1861), в якому визнавався «buldarkatolikmilleti» – цивільним главою «milletbasci» болгарів-уніатів, яких налічувалося в той момент понад 60 000 чоловік. Однак уряд Російської імперії, який на той час мав вплив на хід балканської політики, був проти такого розвитку подій. Болгарія, яка виявилася під юрисдикцією Римської Церкви, була перешкодою до здійснення політичних інтересів Росії в прагненні отримати вихід до Середземного моря. Росія активно включилася у процеси в середовищі болгарського духовенства за автокефалію своєї Церкви. Ці вимоги підтримував російський посол в Софії – граф Микола Павлович Ігнатьєв (1832-1908). Наслідком такої позиції стало започаткування керівництва Болгарської церкви незалежного екзархату, який відділився від Константинопольського патріарха, внаслідок чого почалася так звана «греко-болгарська схизма».
Російська влада боялася того, що в результаті унії вплив на болгарські церковні кола буде втрачатися, і розробила план викрадення Йосипа Сокольського. Автором цього плану був російський посол при турецькому султанському дворі князь Олексій Борисович Лобанов-Ростовський (1824-1896). Архиєпископ отримав 18 червня 1861 р. запрошення відвідати літню резиденцію російського посла в Терапії, в передмісті Константинополя на березі протоки Босфор, куди його повинен був доставити російський військовий корабель «Elbrus». Не заходячи в Терапію, корабель взяв курс на Одесу. Так небажаний архиєпископ зник. А болгарських греко-католиків після викрадення Сокольського очолив колишній диякон Рафаїл Попов (1830-1876), висвячений на священика греко-мелхітським архиєпископом в Сирії Паоло Бруноном (1807-1877). У 1864 р. Попов був призначений Апостольським адміністратором болгарських греко-католиків в Османській імперії і висвячений у єпископський сан в соборі святого Іоанна Златоуста в Константинополі.
Йосип Сокольський через Одесу був доставлений до Києва, де був скерований в Києво-Печерську лавру. А у 1863 р. старця перевели в Китаївську пустинь, один зі скитів за межами міста Києва, на березі Дніпра. Архиєпископ проживав на так званому Болгарському хуторі у невеликому, спеціально побудованому для нього будиночку. Тут, у районі між Голосієво та Китаєво, з дозволу Київського митрополита Арсенія Сокольський заклав виноградник, за яким доглядав до самої смерті. Ця місцевість виконувала роль сільськогосподарських лаврських угідь та включала хутір, на де жив Сокольський, а також господарські споруди й невелике монастирське кладовище і при ньому церкву.
Цікаві відомості з історії цього місця є в документах лаврського архіву. Наприклад, відомо, що для захисту виноградних лоз від худоби, яка паслася поблизу, був викопаний глибокий рів понад версту довжиною. Доглядати за виноградником архиєпископові допомагав один болгарин з Бессарабії, що проживав у Києві. З архівів зрозуміло, що до церковної служби архиєпископа не допускали. Він жив «на спокої» (емеритурі), і йому було призначено утримання у 60 рублів на місяць (на рік це виходило 720 рублів), в 1868 р. додано ще 280, що склало 1 000 на рік. Крім цього, Лавра забезпечувала його харчуванням як монаха вищого рангу. В одному з повідомлень лаврсько‑ го келаря є цікаві подробиці про це: «Преподобному Йосипу надавалася покращена проти спільної братської трапеза, нарівні з архимандритами, що живуть у Лаврі на спокої. . . ».
Пізніше, через одного з київських ченців, архиєпископ Йосип Сокольський передав подарований колись йому Папою Пієм IX екземпляр слов’янського богослуж‑ бового Євангелія для отця Варфоломія Шишкова, начальника греко-католицької місії святих Кирила і Мефодія у місті Ямболі в Болгарії. На цій книзі архиєпископ зробив напис: «Йосип Сокольський, як і раніше, католик». Це Євангеліє зберігалося в монастирській бібліотеці отців ассунціоністів у районі Кади‑ кея в Стамбулі.
Як відомо, під час царювання Миколи I (1796-1855), унія в Росії була ліквідована у всіх західних провінціях, крім Холмщини, яка була приєднана до Російської імперії лише в 1815 р. на основі постанов Віденського конгресу і входила до складу Царства Польського. Після придушення Польського повстання 1863 р. російський уряд ужив низки заходів щодо запобігання польському впливові на місцеве населення Холмщини і Підляшшя, що сповідувало візантійський обряд. Ті представники греко-католицького духовенства, які були, на думку російської влади, причетними до заколоту, і неблагонадійними були звільнені зі своїх посад.
28 травня 1868 р. на вакансіі настоятелів та інші адміністративні посади в Холмській єпархії були запрошені священики з Галичини. Російський імператор Олександр II (1818-1881) схвалив на Холмську кафедру кандидатуру відомого громадського і політичного діяча Михайла Куземського (1808-1879), колишнього декана греко-католицької Львівської капітули, генерального вікарія і офіціала Львівської митрополичої консисторії. Папа Римський погодився із запропонованою кандидатурою, і Михайло Куземський 22 червня 1868 р. був висвячений у єпископи і з серпня цього ж року приступив до управління Холмської єпархії.
Після близько двох років владика Куземський, важко хворий, подав імператору прохання про звільнення його із займаної посади. Прохання було задоволено, і в 1872 р. він вирушив до рідного Львова, де помер після важкої хвороби через кілька років. У зв’язку з цим, царська влада в Росії звертає свою увагу на архиєпископа Йосипа Сокольського, якого з дозволу імператора Олександра II випускають з монастирського ув’язнення в Києві. Архиєпископ здійснив кілька пастирських поїздок в Холмщину (двічі в 1872 р., восени 1873 р. і в 1874 р.). Холмське духовенство урочисто зустрічало його, він кілька разів служив у місцевому кафедральному соборі і висвячував священиків. Сокольський висвятив загалом 72 священики для греко-католицької єпархії в Холмі.
Йосип Сокольський регулярно подавав прохання про дозвіл повернутися до Болгарії, останнє з них датується 1878 р., але завжди отримував відмову. Помер болгарський католицький архиєпископ Йосип Сокольський 30 вересня 1879 р. і був похований у Києві на Преображенському цвинтарі.
Ігумен Ростислав Колупаєв, «Russia Cristiana», Італія
