Тема боротьби добра і зла відома нам ще з дитинства, коли з уст батьків чи вихователів, ще самі не вміючи читати, ми розвивали, наприклад, в своїй уяві баталії добрих лицарів проти поганих драконів. Для людини, яка впродовж свого свідомого життя шукає відповіді на непрості екзистенційні питання, стають в пригоді твори із нереалістичним сюжетом, іншими словами – антиутопії, і в світовій літературі в цій ніші є книги, які приваблюють як своїм інтригувальним сюжетом, так і самою постановкою проблем. Наприклад, у текстах журналістики та публіцистики автори часто згадують у зв’язку із сучасними міжнародними подіями роман Джорджа Оруелла «1984», в якому головний герой Вінстон Сміт програв битву тоталітарній державі в образі Старшого Брата. Деякі дослідники навіть вказують на схожість Міністерства Правди на теперішні російські медіа, коли правда – це брехня, війна – це мир і т. п.
Читач, який дивиться на процеси в світі крізь призму історії, культури, філософії чи релігії і має християнський світогляд, може проявити інтерес до антиутопій для того, щоб за їх допомоги побачити духовну боротьбу, яка ведеться в світі. Йдеться про твір «Князь світу цього», написаний ще далекого 1909 року отцем Робертом Х’ю Бенсоном (1871 – 1914 рр. ).
На відміну від того ж Оруелла ім’я автора майже незнане в неангломовному світі. Водночас Папа Франциск не раз звертав увагу на те, що «Князь світу цього» слід прочитати кожному католикові. Повертаючись із апостольської подорожі на Філіппіни в січні 2015 року, Папа відповів на запитання одного з журналістів так: «Це книжка, автор якої побачив у тамтому часі драму ідеологічної колонізації… Читаючи цю книжку, добре зрозумієте, що він мав на думці, вживаючи визначення «ідеологічна колонізація».
Книжку написала людина із особливою біографією. Життя отця Бенсона було певною боротьбою за утвердження своєї віри – колишній англіканський священнослужитель (зауважте, син архиєпископа Кентерберійського) прийняв католицтво в 1903 році і був висвячений на священика наступного року в Римі. До речі, письменництво було його «родинною справою», адже його брати теж працювали літераторами. «Князь світу цього» не був єдиним літературним здобутком отця Бенсона, але водночас став амбіційною книгою і мав кільканадцять видань у Великій Британії, її читали на той час у багатьох країнах. На сьогодні в європейському вимірі маємо переважно довоєнний переклад твору, в тому числі польською мовою.
У цьому відгуку на книгу хочу звернути увагу передусім на актуальність твору в контексті духовного розвитку людини нового тисячоліття та її щоденної боротьби на боці добра. Адже «Князь світу цього» ‒ пророча візія сучасної цивілізації. Про це сказав видатний богослов сучасності Йозеф Ратцінґер, колишній Папа Бенедикт XVI. Коли в 1992 році з’явилося гасло побудови «нового світового порядку», він порівняв це гасло із твором отця Бенсона: «подоба уніфікованої цивілізації та міць нищення її духа». Публіцист Анна Пурська в статті «Боротьба Антихриста з католицизмом» наголошує: «В кінці 80- их років на сторінках італійського місячника 30 Giorni тривала бурхлива дискусія довкола тієї книжки за участі кардиналів, професорів, письменників. З неї випливало те, що поряд із падінням марксистської філософії, яка тримала культурну гегемонію в осередках творення філософії, ідеологічна боротьба супроти католицької релігії принаймні не припинилася». На думку Анни Пурської, вона й далі триває ще більш підступно, але під виглядом гуманізму і толерантності. Замість Декалога пропонують універсальну моральність, в якій «філантропія займає місце любові, задоволення заміняє надію, а культура усуває віру».
Отож, у творі отця Бенсона протистоять імперія атеїстичного гуманізму і Церква останніх часів, сама ж драма розгортається довкола кількох основних персонажів.
У книзі Європа постає як політичний союз (на момент видання твору це розумілося також разом із колонізованими африканськими державами), де функціонує європейський парламент зі своїм президентом (автор вочевидь ще не знав, яку роль відіграватиме США після Першої світової війни), ‒ так стисло аналізував у рецензії «Апокаліптичне пророцтво» зміст твору Павел Мільцарек, польський публіцист і філософ, головний редактор щоквартальника Christianitas. Атеїстичний гуманізм шириться як панівна ідеологія у світі, вона йде в парі з демократією як державний лад на чолі із соціалістичною партією. Одним із її очільників у Британії є діяч Олівер Бранд, одружений з милою дівчиною Мабет. У середовищі їхнього родинного життя розвивається один із найцікавіших сюжетів твору. Олівер – особа холодна й раціональна, яка вважала християнство і Католицьку Церкву якимось «абсурдом», що не приносить щастя людині, а після її смерті панує пустка. Дружина Мабет теж проходила шлях сумнівів через появу нової гуманістичної «релігії», осмислювала християнську віру і догмати Церкви у розмовах із різними особами, зокрема католицьким священиком і колишнім католицьким служителем у Лондоні. Розв’язку драми Олівера і Мабет залишу для прочитання читачеві, при цьому зауважу, що внутрішнім переживанням героїв отець Бенсон присвятив немало місця, особливо це стосується Мабет, яка на власні очі побачила страждання християн, що спонукало її зробити свої висновки…
З іншого боку, бачимо в романі Церкву останніх часів. Павел Мільцарек у згаданій рецензії зауважив, що єдиною духовною альтернативою для цієї мішанини гуманізму і ліберального соціалізму є Церква і створена колись під її впливом християнська цивілізація. Письменник зобразив Ватикан у зрізі з трьох верств: перша – як колоритний анклав традиції, що притягав до себе всіх особистостей старої християнської цивілізації на чолі з монархами, яких позбавили трону в їхніх державах. На думку Павела Мільцарека, «цей анклав «старого життя» є мовби складною протилежністю сірості й функціональності сучасних міст». З іншого боку, в «старосвітському» анклаві користуються ліфтом і друкарською машинкою (зауважте, це 1907 рік. ). Як реакція на зміни в світі інституції у Католицькій Церкві були максимально централізовані, папа керує регіонами за допомоги визначених для них кардиналів, протекторів, які живуть у Римі, а щоденно комунікують із мережею «священиків-інформаторів», і ці протектори становлять другу верству. Врешті третя верства – папство апокаліптичної Церкви, яке послуговується передусім спеціально створеним згромадженням, «схожий до єзуїтів, водночас вільний від їх поганої репутації». В творі зображено двох понтифіків – Івана XXV (твір написано за понтифікату святого Папи Пія X), а про вибір другого в надзвичайний спосіб як «пастиря останніх часів» довідаєтеся на бажання зі сторінок книги отця Бенсона. Водночас зауважу, що його побут і служіння в Палестині є дуже скромними, йому прислуговують два священики (зауважте, сирійці за національністю). Водночас вони комунікують із кардиналами та єпископами за допомоги чогось схожого на сучасний факс.
Отець Персі є одним із ключових персонажів повісті, колишній священнослужитель Вестмінстерської дієцезії у Лондоні. Яким чином автор пов’язує його з Йозефом Фельсенбургом і з папством, залишу як інтригу твору, що вплинула й на життя названої родини соціаліста Бранда… Один із головних висновків, який напрошується щодо його особи: незалежно від обставин людина має шанс і можливість стати на бік добра, навіть несвідомо зневірюючись у важких обставинах своєї Церкви, апелюючи до Бога з непростими питаннями і все ж схиляючи голову перед Його маєстатом. Віра отця Персі була сильнішою, ніж у багатьох його співбратів у служінні в дієцезії, які перейшли на сторону нового порядку і навіть стали там служителями нового культу Людини. До Папи Івана XXV отець Персі Франклін звернувся з планом порятунку християнства перед шаленим наступом «нового прекрасного світу» з його ідеологією атеїстичного гуманізму. Католицький священик Персі – це й образ сучасної людини із критичним мисленням, яка вміє миттєво ухвалювати непрості рішення і не піддаватися настроям мас, які створюють собі кумиріврятівників…
В ідеології нового порядку, який описує в своїй книзі отець Бенсон, ключову роль відіграє Йозеф Фельсенбург. Своєю харизмою він потрафив «заворожити» уми мільярдів людей на планеті – з далекого Сходу, де панує іслам, до Заходу. І якщо про «імперію Сходу» в творі мовиться мінімально, то західна цивілізація з початком розгортання сюжету щораз більше піддається впливам раніше малознаного Фельсенбурга, якого згодом проголошують «відкупителем світу» на противагу Христу. В основі «нової релігії», створеної «під Фельсенбурга», лежить гасло «Не меч, а мир! », оскільки світ стояв на порозі нової війни. Меча заслуговує лише Церква та вірні їй люди. Сам Фельсенбург з’являється раптово і так само несподівано зникає в зручний для нього момент, від його імені позицію щодо вирішення якогось питання висловлюють секретарі, його «розумом» зачаровуються всі ті, що приходять на масові зібрання у великих містах… З точки зору сьогодення важливим є висновок, якого дійшов у своїй рецензії Павел Мільцарек: «Реалізуючи мрії про мир і подальшу уніфікацію, цей «президент Європи» є дослівно обожнений, надаючи тимчасовій безособовості системи соціалізму елемент персоналізованого абсолютизму. Однак тут відкривається таємниця, яка прихована в назві «Князь світу цього».
Читаючи цей твір, неважко провести паралелі між окремими сюжетними лініями книги і розвитком міжнародної ситуації в сучасному світі, між Йозефом Фельсенбургом і великими гравцями на теперішній геополітичній шахівниці (можливо, це був би збірний образ лідерів держав). Проте цікавими є й паралелі з більш-менш сучасними Бенсону подіями. Так, отець-доктор Анджей Зволінський на сайті Конференції єпископів Польщі в рецензії «Християнин проти Антихриста» на початку її першої частини вказує на таку цікаву подію: на межі ХІХ – ХХ століть у Церкві тодішній Папа Лев XIII закликав до молитов проти диявола. До цього його спонукало те, що в 1884 році після закінчення меси в приватній каплиці Папа Лев XIII пережив екстатичну візію. Святіший Отець затримався біля стіп вівтаря, мовби знерухомів. Дуже змінився на обличчі. Коли його пізніше запитали про таку поведінку, він сказав, що під час візії чув голос, ніби розмову Сатани із Христом, яка линула з боку табернакулуму (місця біля вівтаря, де зберігають Святі Тайни). Ніби нечистий пригрозив Христу, що знищить Його Церкву, на що Ісус лагідно відповів: «Тільки спробуй це здійснити». Диявол при цьому зауважив: «Потребую на це часу. Обираю XX століття, потребую для цього 70, а може, 100 років». Ісус дав згоду на цю пробу і мовив: «Дам своїм вірним силу й міць для витривання». Після почутої розмови Папа дуже швидко, не знявши літургійного одягу, рушив до свого приватного кабінету і написав молитву до святого Архангела Михаїла, щоб потім її читали в цілій Церкві, після закінчення тихої меси, додаючи ще молитву до Матері Божої. На думку отця Анджея Зволінського, «Князь світу цього» є літературною візією появи Антихриста. Відповіддю на появу Йозефа Фельсенбурга в творі мала стати молитва і приналежність до Церкви Христової. В сюжеті саме нова «армія» Церкви, за проектом отця Персі, прийнятим до дії міфічним Папою Іваном XXV, мала «озброїтися» саме молитвою. Пригадаймо собі, якого значення молитві сьогодні надає в своїх виступах Папа Франциск у духовній боротьбі сучасних християн…
Отець Анджей Зволінський у другій частині своєї рецензії наголошує, що роздуми на тему Антихриста скеровують думки віруючих до правди про остаточний тріумф Христа. Свідомість участі в боротьбі між добром і злом, між Царством Христа і Царством Антихриста, постійно присутня в історії Церкви. Можна прийняти дві перспективи погляду на Сатану і його злі дії. Обидва аспекти запевняють у собі й постать Антихриста. Одна з них – це Антихрист суцільної брехні, друга – Антихрист, який послуговується тотальною владою. В обох випадках ідеться про обман. Адже омана владою також є брехнею, яка часто підтримується обітницями і страхом. Саме в такому зрізі постає у творі «президент світу» Йозеф Фельсенбург. А єдиною можливою реакцією людини на тези Антихриста є їх радикальне заперечення. А це реалізується через пізнання Правди.
Цілком прийнятною і переконливою є думка вже цитованої Анни Пурської, яка пише, що «… на початку нового тисячоліття варто було би нагадати, а навіть «оновити» цю книжку-застереження перед небезпеками сучасного світу». Тож не оминіть нагоди прочитати «Князя світу цього». Це бачення автора, який прийшов до католицтва із протестантизму (в книзі мовиться про те, що протестантизм не витримав тиску нового порядку) і який був чутливий до світоглядних змін своєї епохи та спробував застерегти читачів від ідеології, яка возвеличуватиме людину, а заперечуватиме Творця. Адже це може кардинально змінити світ, привести його до духовної катастрофи – переконує нас на сторінках свого твору отець Роберт Бенсон.
Ігор Скленар, доцент факультету журналістики Львівського нацуніверcистету ім. І. Франка
