У перших віках християнства Святі Престоли будували з каменю, а під Престолами були мощі мучеників за віру. Ця практика пішла з катакомб, де правилися Святі Літургії на камінних Престолах, під якими були все мощі мучеників. Пізніше будували Престоли чотирикутні з рівними вимірами боків з дерева, на чотирьох ногах, а під престолами вмуровувано в коробках мощі мучеників або інших святих. Престол — гріб Христа, то і мученики і святі, що вмирали за віру, колись воскреснуть, так як Христос воскрес.
Так як Христос носив на собі одежу, так і Свята Трапеза завжди має бути прикрита відповідними покривалами. Перше покривало — це біле полотно, зване сорочка, в требниках зване «сирачица», по-грецьки «катасарка», а по-слов’янськи — приплотіс. Це полотно означає плащаницю, що нею було обвите тіло Христове в гробі. Симеон Солунський пише: «Катасарка кладеться на Престолі, немов на помершому тілі Христа. Вона означає плащаницю. Тому, що той Престол означає Божий Престол і велич Його слави, то поверх катасарки кладеться ще другу одежу, звану індитія (з грецької мови). Ця одежа повинна завжди бути світла і якомога визначної краси. Індитія повинна бути все світла, так як світлий є образ Божої слави. Жертовник, як Божий престол, повинен бути одягнений у світлі ризи, так Христос був одягнений. Так, як катасарка означає плащаницю, що нею було обвите тіло Христа, так індитія означає одежу Божої слави, про що і в псальмах співаємо: «Господь воцарився, в ліпоту облечеся».
Поверх індитії повинен бути на Святім Престолі ілитон. Є це білий платок, який означає «сударій», що ним була обвита голова Спасителя, коли Його Пресвяте Тіло вкладали до гробу, де Він явився Марії Магдалині по Своїм воскресенні (Йо. XX, 7). Симеон Солунський так пише про ілитон: «На Престолі кладеться ілитон як символ смерти й воскресения Христа. Так як апостоли по воскресенні Христа Господа бачили між іншими одежами також і сударій, що був окремо від інших одеж, так і ілитон складається, а на ньому, замість Спасителя, кладеться Святе Євангеліє».
На ілитон кладеться антимінс і складається обидва так, що антимінс є завинений в ілитон. Як ілитон, так і антимінс — це чотирибічні льняні або шовкові платки, переважно однакової величини. Антимінс — це біла, звичайно шовкова хустка, що на ній зображене мертве тіло Спасителя, покладене в гріб. Антимінс — це немов сам Престол, бо й саме слово антимінс про це говорить (анти — замість, менза — стіл, себто, замість стола, Престола). Антимінс розкладається тільки в часі Божественної Літургії на початку Літургії вірних, а складається при кінці Божественної Літургії. Без антимінса не можна відправляти Служби Божої.
В антимінс зашиваються мощі мучеників або інших святих і під час безкровної жертви Христос Господь є разом з мучениками, що постраждали за Його науку. Під час посвячення церкви по єктенії слідує возглас: «Яко свят єси, Боже наш, їже на пострадавших по Тебі чесних мучениціх почиваєши…» Також вимовна є друга молитва під час посвячення храму, при вкладанні мощів в антимінс або під Престол: «Сам Владико, благих податель сий, молитвами святих, їхже благоізволил єси положенію мощей во сем честнім жертвенниці Твоєм бити, сподоби нас неосужденно безкровну, Тебі на нем приносити жертву».
Коли архиєрей під час посвячення храму вкладає мощі під Престол, тоді не вкладається мощів в антимінс.
Антимінс, крім зображення Христа в гробі, має мати напис, для котрої церкви він був посвячений, і ім’я єпископа, що посвячував. У чотирьох вуглах є зображення чотирьох євангелистів. Замойський Синод каже: «Межи два спідні і третє верхнє покривало треба положити антимінс, а над тими покривалами і антимінсом розстелити ілитон»
(Отець Ю. Федорів: «Обряди Української Церкви», Рим — Торонто, 1970).
* * *
На першій сторінці журналу — антимінс для українських католицьких церков, посвячений їх Блаженством Кир Йосифом І. Його можна набути у Римі. Ціна 20 долярів. Старинні антимінси поручається здати до Українського Церковного Музею в Римі.
