Рецензована книга обіймає 364 сторінки, з яких 120 сторінок є україномовні, а 225 сторінок займають праці, написані англійською мовою. Решта сторінок — це календар та світлини. Зачнімо від світлин. Головними атракціями (коли судити за кількістю) є світлини о. Роберта Москаля — їх шість, їх Святість Папа Іван Павло II — три світлини та ВПреосвященний Митрополит Мирослав Любачівський — три світлини. На світлину Голови Помісної Української Католицької Церкви, виходить, не знайшлося місця.
Англомовна частина Альманаху «Провидіння» складається з трьох статтей. В них найбільшою являється праця о. д-ра Мелетія Соловія, ЧСВВ, присвячена питанням богословія в Західній і Східній Церквах. Праця має заголовок «Минуле і сучасне Богословіє Східніх Церков» та займає 200 сторінок. Базуючись на англомовних джерелах, автор переповідає конспективно-компілятивним порядком різниці й згідності в питаннях богословія, які мають і мали місце між римською і східніми церквами. Для віддзеркалення таких моментів автор вирішив заторкнути такі питання:
- Догматичні засади християнського сходу;
- Пресвята Трійця;
- Бог і людина;
- Ісус Христос;
- Спасіння людської душі;
- Наука про церкву;
- Божа ласка і св. тайни;
- Призначення людського роду.
Праця о. Соловія є безперечно явищем позитивним і корисним для того англомовного читача, що його цікавлять справи екуменічного діялогу між церквами Сходу й Заходу. Українська душа, навіть англомовна, яку цікавить екуменічний діялог між Українською Православною Церквою та Помісною Українською Католицькою Церквою може скористатися з цієї розвідки відносно мало. Українська людина, що знає чи радше не має достатнього знання англійської мови або особи, які не бажають провадити діялог в англійській мові, працею о. Соловія користатись не можуть. Варто пригадати, що таких людей є багато…
Стаття ВПреосвященного Митрополита Мирослава Любачівського, що також написана англійською мовою, присвячена вельми цікавій тематиці. На 21 сторінках автор дає історичний нарис служби Російської Православної Церкви інтересам московського імперіялізму. Але вмістити таку велику кількість матеріялу на 21 сторінках дуже важко. Це відчуває читач дуже скоро, і тому створюється враження, що автор розійшовся до певної міри із заплянованою метою. Намаганням втиснути п’ять століть історії на 21-ій сторінці, створює навіть корисну і шляхетну інтенцію, але на жаль, тільки інтенцію. Помітні тут також неточності, як, наприклад, твердження автора, що Переяславська Угода передала Українську Православну Церкву під опіку московському цареві. Навпаки, Богдан Хмельницький настоював, щоб питання нашої Церкви до актів Угоди не включати. На іншому місці читач зустрічається з такою ревеляційною новиною: «під час окупації комуністами в часі Другої світової війни (західніх українських земель, Б.П.), вони (тобто комуністи, Б.П.) збулися Митрополита Андрея Шептицького 1-го листопада 1944 року, правдоподібно отруївши його». Сумнів викликає також твердження автора, що ієрархія Московської Церкви не жахалася навіть убивати уніятських єпископів, щоб не допустити останніх до унії з Римом.
Такі та їм подібні «винаходи» навіюють критичному читачеві переконання, що він має діло з пропаґандивним підручником, а не з науковою розвідкою. Варто було б також натякнути, що англійська мова і стилістика в обговорюваній статті залишає багато до побажання.
Третя стаття, також в англійській мові, написана о. К. Бердаром. Він же Духовний Управитель «Провидіння». В зв’язку з 1000-літтям Християнства Руси-України наша Церква відчуває потребу відродження. На це нам вказує Святіший Отець, він нас підбадьорює, він нас заохочує, він нас закликає, а також він вказує нам шлях, яким ми повинні прямувати для осягнення відродження. Стаття о. К. Бердара робить враження, що у відсутності навіть і заохочуючих слів Святішого Отця Івана Павла II, в нас виникнув би духовний та інтелектуальний вакуум… В аналогічному сенсі написана стаття українською мовою головного Предсідника «Провидіння» о. Роберта Москаля.
Оригінальної думки в статті о. Р. Москаля немає, але є нагромадження цитат з проповідей і «благовістей» Святішого Отця Папи Івана Павла II, від яких стає аж нудно. Що торкається до україномовних статтей, то до них я не маю застережень.
На окрему увагу заслуговують праці оо. К. Корчаґіна і А. Пекара та комунікати про синоди Помісної Української Католицької Церкви. Тому що «Провидіння» вирішило так багато місця віддати англомовним статтям, на закінчення, у мене є бажання звернутися до цієї установи також англійською мовою — «ґів мі а брейк!!!»
Богдан Пишковецький
