«Аджіорнаменто» — лозунґ сучасної політики римо-католицької Церкви, і означає він «осучаснення», «приноровлювання до сьогоднішнього дня», то є певну реформістичну тенденцію. Ця політика має свою світлу і свою темну сторону. В тому, що деякі застарілі форми церковного побуту змінюються — біди немає. Але, що на останньому Ватиканському соборі значно розширена єкклезіолоґія — то цьому можна порадуватись. Стремління уподобатись смакам молодого покоління може вражати більш консервативних людей, але тут ще реальної небезпеки нема. Але всякі намагання дружнього співіснування з атеїстичним комунізмом представляють собою вже реальну загрозу духові самої Церкви. «Блажен муж, що не йде на раду нечистивих і втікає від зла і творить добро». — є границі, перехід яких небезпечний.
Кілька років назад на цю тему писав польський публіцист (на еміграції) Мацкевич. Переклад його статті був видрукуваний в «Новому Журналі», і ми не будемо повторяти його аргументів. Ми хочемо повідомити читачів про небезпеки, висловлені на сторінках «Тіролєр Таґесцайтунґ» в статті К. X. Кесбаха.
Ватикан, пише він, завдає католикам по всьому світу все нові і нові загадки. Особливо турбує німецьких католиків політика Ватикану по відношенню до Східньої Европи. Ця політика виходить із принципу, що вслід за сьогоднішним століттям, яке проходить під знаменом соціялізму, слідуюче століття буде століттям комунізму. У комунізмі папа Римський добачує світопорядок більш реальним, ніж у прогорівшому капіталізмі. Обмеження свободи в рямках колективу, пояснює думку папи Павла VІ-го другий публіцист, акредитований при Ватикані, Рейнгард Раффальт, винагороджується більшою моральністю соціялістичного суспільства. Папа Павло Шостий передбачає злиття всесвітньої соціялістичної ідеї з основами римського універсалізму. Про те, що далекий приціл папи звернений на схід, свідчить договір між Курією і Московським патріярхом, заключений відповідними представниками в Загорську в 1973 р. Завданням сильно розрослого в останніх часах міністерства зовнішних справ Ватикану є постепенне усунення перешкод на цьому шляху. Характерним симптомом, хоч, може бути, і не безпосереднім, є підтримка, яку дає Ватикан «лівим священикам» в Еспанії та Португалії. До цього слід додати доброзичливе відношення до пересунення у ліву сторону центра тяжіння в Італії, поїздка ватиканського міністра зовнішніх справ Казаролі до Куби, доброзичливе відношення до арабських та негритянських країн в Африці і пропалестинські симпатії на Близькому Сході. Рим, як столиця католицизму, і Женева, як столиця екуменізму, починають відчувати деяку непевність відносно того, чи залишаться вони «центрами» історії у наступному тисячелітті. Звідсіль зацікавлення соціялістичними країнами, які розвиваються… Не дивлячись на переслідування всіх віроісповідань в СССР і країнах східнього блоку, Ватикан притримується думки, що «детантна» політика у відношенні до комуністичних режимів приносить Церкві більше користі, ніж шкоди. Усунення кардинала Мінсенті з престолу примаса Угорщини це ще один симптом сучасного «ватиканського духа», рівно ж як і відношення папи до українського кардинала митрополита Сліпого.
Чи не є ми свідками сповнення пророцтва Достоєвського?
Переклад Йосипа Гірняка із статті «Нового Руського Слова»
з дня 24 вересня 1974 р. Нью-Йорк.
