У справі Доббс проти Джексона, рішення в якій ухвалили 24 червня 2022 року, Верховний Суд США докорінно змінив своє попереднє рішення 1973 року в справі Ро проти Вейда. Публічні реакції щодо цього виявили глибоке розділення думок. Розділеними виявилися і християнські відгуки: вони варіюють між врочистою радістю, обережним оптимізмом і навіть несхваленням. Та що насправді означає це рішення і що насправді буде далі?
Система влади США ґрунтується на поділі її на законодавчу, виконавчу та судову гілки. Також варто мати на увазі, що мовиться про федеративний устрій. Конституція США визначає юрисдикцію федеральної влади, і Десята поправка до цієї Конституції гласить: «Повноваження, що не передані цією Конституцією Сполученим Штатам і не заборонені нею окремим штатам, належать, відповідно, штатам або народові». Верховний Суд США є не тільки найвищою апеляційною інстанцією, а й Конституційним судом. Згідно з цією останньою функцією він визначає, чи той або той закон, прийнятий державною владою, відповідає Конституції. Якщо суд встановлює, що закон не відповідає їй, тоді, за принципом юридичного прецедента, федеральні суди надалі визнаватимуть недійсними подібні державні закони.
У своїй засаді постанова в справі Ро проти Вейда 1973 року стримувала штати від заборони абортів до того моменту, коли плід стає життєздатним поза материнським лоном, тобто приблизно з 24 тижня вагітності. Іншими словами, було дозволено аборти впродовж перших шести місяців (двох триместрів) вагітності. Це було зроблено через позиціонування законів штатів, які забороняли аборти, як таких, що порушують конституційне право (хоча й не абсолютне) на аборт, базоване на праві приватності, котре, натомість, базоване на «належній правовій процедурі»1 Чотирнадцятої поправки до Конституції США та інших поправок. Також дозволили аборти на останніх трьох місяцях вагітності, якщо це було необхідне для збереження життя або здоров’я жінки. Позаяк поняття «здоров’я» включає й ментальне здоров’я, то критики рішення в справі 1973 року аргументували, що так були насправді дозволені аборти впродовж усієї вагітності. На їхню думку, США – одна з держав, найлояльніших до абортів.
Рішення в справі «Плановане батьківство» проти Кейсі 1992 року підтвердило рішення про право на аборт до моменту життєздатності плоду поза лоном, згідно зі справою Ро проти Вейда на основі принципу «свободи», захищеної принципом належної правової процедури відповідно до Чотирнадцятої поправки. Щодо законів штатів, які забороняють аборти, уникаючи поділу вагітності на триместри, згідно зі справою 1973 року, то заради визначення відносних прав штату і бажання жінки зробити аборт був застосований «критерій надмірного тягаря»2. Це робило можливим визнання інтересу штату в захисті «потенційного життя» на кожному етапі вагітності.
Рішення у справі Доббс проти Джексона визнало конституційним закон штату Міссісіпі про терміни вагітності, який обмежує можливість здійснення аборту до перших 15 тижнів вагітності, за винятками, коли мовиться про медичну небезпеку і сильні вади розвитку плоду. Ба більше, п’ятеро з дев’яти членів Верховного Суду відкинули ухвалу справ Ро і Кейсі про те, що в цих питаннях існувало конституційне право на аборт. У своїй особливій погоджувальній думці суддя Бретт-Майкл Кавано аргументував, що Конституція є, а Верховний Суд мав би бути нейтральним до питання абортів, бо це питання законодавчих органів. Голова Верховного Суду Джон Ґловер-Робертс погодився з підтримкою згаданого закону штату Міссісіпі, але, посилаючись на принцип юридичного обмеження3, висловив думку, що немає потреби скасовувати право на аборт, про яке мовиться в справах Ро і Кейсі. Підсумком нового рішення Верховного Суду стало те, що штати тепер мають вільні можливості ухвалювати закони, які регулюють або забороняють аборти на будь-якому етапі вагітності. Звісно, вони також мають можливості дозволяти аборти впродовж усієї вагітності.
Непримиренний конфлікт
Як написав суддя Кавано у вступі до своєї погоджувальної думки, «Аборт є глибоко складним і спірним випадком, бо тут представлений непримиренний конфлікт між інтересами вагітної жінки, яка прагне зробити аборт, та інтересами захисту плоду. Інтереси обох сторін у випадку питання аборту є надзвичайно вагомими».
Громадська думка в Америці є прикро розділеною у справі моральності абортів та бажання зробити їх незаконними. Найімовірніше, американці українського походження розділені в цьому випадку не менше.
У випадку справ Ро, Кейсі та Доббса варто пам’ятати, що вони стосуються тільки того, чи існує конституційне право на аборт, а не того, чи існує відповідне право в природному законі й таке ж право людини, як також не стосуються того, чи воно ґрунтується на загальному праві когось розпоряджатися своїм тілом. Не мають ці справи прямого відношення й до фундаментального права на життя.
Важливим аспектом усіх названих рішень є федералізм державного ладу США: те, чи питання абортів можна розв’язати на рівні штатів, а чи на федеральному рівні, беручи до уваги те, що Верховний Суд може уневажнити закон штату. В одному місці своєї окремої думки незгоди з рішенням суду в справі Доббса, стиль якої частково неофіційний і навіть розмовний, судді Стівен-Джеральд Бреєр, Єлена Кеґен і Соня Сотомайор протиставляють права штату і права жінок (звісно, зрозумілим для всіх є те, що штати замешкують жінки, як і чоловіки, і, вочевидь, судді мали на увазі цей момент. – Авт.). Виходячи з цього, треба пам’ятати, що в той час, як одні розглядають федеральне законодавство та федеральні суди як гарантів особистих прав, другі вбачають у них втручання в суверенітет штатів і демократію.
Як аргументує більшість суддів (Еліто, Беррет, Ґорсач, Кавано і Томас) і навіть деякі коментатори, які обстоюють право на аборти, визнають це, рішення в справі Ро мало певні вади. Історичний і правовий наративи цієї справи були однобічними, а подекуди навіть невідповідними суті питання. Схема триместрів, прийнята в справі Ро, була відносною і, зрештою, визначення цього поділу – відповідніше завдання для законодавчих органів, а не суду. Отже, справа Кейсі замінила цей поділ критерієм надмірного тягаря. Основа принципу «здатності вижити», який захищає плід тільки з огляду на його здатність жити поза лоном матері, була неясною і морально проблематичною так само, як і давня практика покидання дітей напризволяще, а також сучасна філософія «соціального дарвінізму». Бо чи повинне суспільство прирікати беззахисних на смерть?
Тобто, кажучи засадничо, покликання в справі Ро на право приватності, за концепцією належної правової процедури, виглядало штучним. Первісно покликане захищати приватне спілкування від втручання держави, право приватності було застосоване в справі Ґрісволд проти Коннектикута 1965 року стосовно антиконтрацептивного закону. Але розширення його до формату права на аборт видавалося надто натягнутим. І справа Кейсі дає відповідь на це питання через визнання того, що покликання на право приватності – заслабка підстава для права на аборт.
Значення термінології
Як загалом у суспільстві, так і в Верховному Суді, важливим є вибір термінології при розгляді справи. А справді, що означає вираз «потенційне життя», вжитий у справі Ро? Ембріон або плід – живий чи ні? Чи терміни «пренатальне життя» (використаний у справі Доббса) і «ненароджена людина» належні? Альтернативна думка (суддів. – Ред.) говорить про «репродуктивне життя», «репродуктивні права» і «репродуктивний контроль». Та чи насправді все це належить до репродуктивності, а чи до чогось протилежного їй? Загалом такі евфемізми подобаються представникам табору, який відстоює аборти. Туманна фраза «право вибору» – ще один приклад з цієї когорти. Що насправді тут є предметом вибору? І в який момент справді робиться вибір мати дитину? Якщо жінку зґвалтували, тоді вона мусить робити вибір між тим, щоб народити, і, якщо вжити інший поширений евфемізм, «перервати вагітність». Проте в більшості випадків вибір робить не хтось такий, що тільки елементарно обізнаний з людською біологією; а тому чи не настає відповідальність за батьківство і материнство дещо раніше, аніж це дехто стверджує?
А як бути з аргументами щодо ненародженого «людського життя», які лунають з табору, який відстоює життя? Чи ембріон або плід – «живий»; чи це життя – «людське»? Якщо відповідь на обидва запитання «так», тоді «людське життя» – це щось значно більше, аніж використане у справі Ро поняття «потенційне життя».
Усі ці термінологічні неясності підводять нас до ключового питання: що таке аборт? Якщо це просто медична процедура над власним тілом жінки, на зразок ампутації пальця, то немає жодної моральної або законної проблеми; відповідне право треба настійливо зберегти в конституційному праві. Якщо ж, навпаки, це відняття людського життя, то важко, аби на нього існувало засадниче право: конституційне чи ще якесь.
У такому випадку, чи справа захисту «життя плоду» є тільки інтересом держави/штату? Чи це життя має також свої права? Воно є законною «особою»? У справі Доббса нема відповіді на це питання. Її не існувало, зрештою, до останнього рішення суду. В особливій суддівській думці незгоди з цим рішенням (альтернативній думці – Ред.) зазначено, що «впродовж нашої історії сфера захищеної свободи збільшувалася, поширюючись на осіб, які до того були з неї виключені». Чи не могла б вона вкотре розширитися і включити у себе ембріон або плід? Адже ми гарантуємо правову суб’єктність об’єднанням, які не мають ні душі, ні тіла, але чомусь не плодам, які мають і те, і те.
У своїй особливій думці незгоди щодо рішення в справі «Сьєрра клаб» проти Мортона 1972 року суддя Вільям О. Дуґлас пропонував, що навіть «об’єкти довкілля», як-от ріки та ліси, мали б здобути право свого законного представлення у суді. То чи може «ненароджена дитина» були законною «особою» із «захищеною свободою» (або захищеним життям) шляхом законного представлення, у тому числі в судовому позові? Якщо так, то чи міг би законодавчий акт, який дозволяє аборти, бути визнаним неконституційним на основі принципу належної правової процедури прав ненароджених?
Чи рішення 2022 року – кінець дебатів?
Насправді зрозуміло, що обидва рішення, у справах Ро і Доббса, не мали на меті вирішувати, коли починається людське життя. Дехто проголошує, що це релігійне питання, яке не входить до компетенції жодної гілки влади. Звісно, релігії мають свій погляд на це питання, але питання того, як і коли починається людське життя, є засадничо науковим. Узгоджена відповідь на ці питання мала б прояснити перебіг дискусії про аборти. Американці могли б тоді й далі порушувати питання, чи держава/штат повинна захищати людське життя, а коли так, то до якої міри і за яких обставин. Тут вони можуть стикнутися з моральними й етичними випадками, де релігійні перспективи повинні братися до уваги.
Результат справи Доббса, який, без сумніву, не стане кінцем легальних абортів у США. Рішення в ній залишає питання в розпорядженні влади штатів, а між останніми існує різке розділення. Як наслідок, багато жінок зі штатів, які виступають за збереження життя, є тими, що з цим не погоджуються і можуть собі це дозволити з матеріальної точки зору: найімовірніше, будуть їхати робити аборти в штати, де вони дозволені. Їхнє право робити це, напевно, буде підтримане. Штат Каліфорнія, в якому я мешкаю і в якому аборти дозволені, готовий прийняти цілий потік «шукачів» абортів зі штатів, які відстоюють право на життя.
Чи можна вирішити справу абортів на федеральному рівні, через федеральний закон або чергову поправку до Конституції? Цей процес був би надзвичайно тенденційним, позаяк позиції щодо абортів вже стали асоційованими – не завжди виправдано – з політичними тенденціями і партіями: ліберали проти консерваторів, ліві проти правих, демократи проти республіканців. Цей процес, подібно до асоціювання рухів на підтримку традиційної сім’ї зі східноєвропейськими правими силами, спотворює будь-яку дискусію в справі. І компроміси могли б тільки ще більше розпалити суперечки.
Безсумнівно, що дебати, чи радше публічна дискусія, потрібні. Навіть коли всі американці погоджувалися б із тим, що аборти є небажаною практикою: варварським пережитком нелюдяної доби, існували б незгоди з приводу того, як мінімізувати чи взагалі ліквідувати їх. Чи треба їх криміналізувати, а чи тільки не заохочувати політичними засобами, котрі усувають соціально-економічні основи для абортів? Чи не варто було б суспільству досягти згоди в цих питаннях перед тим, як впроваджувати ті чи ті закони? Яким мав би бути такий консенсус? Чи можемо ми перемінити «культуру смерті» на «культуру життя»? Суспільство, в якому чоловіки й жінки беруть на себе відповідальність – насправді приймають її – за природні наслідки своїх дій, мало б потребувати для свого становлення не чогось іншого, як революційна зміна свідомості. Одне тільки право як зовнішній регулятор не може осягнути таку мету.
На жаль, «публічна дискусія» щодо абортів в Америці протягом майже 50 років після справи Ро була сповнена злості, істерії та карикатуризації опонентів. Але насправді ні табір, який «за вибір», не є зібранням убивць-іродів, ані ті, що «за життя», не є фанатичними теократами. Перші непідробно турбуються про добробут жінок, особливо бідних, чиє становище заручників справа Доббса документує в живих подробицях. Ті, що «за життя», не є тотально нечутливими до відповідних питань. Тоді як ті, що виступають «за вибір», фокусуються на жінці, ті, що «за життя», зосереджені на «ненародженій дитині». Обидва табори відзначають ефект диспропорції впливу абортивної політики на расові меншини, особливо темношкірих. Але в той час як ті, що «за вибір», вбачають в абортах спосіб звільнення і збільшення спектра життєвих можливостей для темношкірих жінок, ті, що «за життя», вбачають у абортивних рухах історичні зв’язки з расистською євгенікою, розуміють високі показники абортів серед темношкірих як трагічний результат цілої шереги дій федерального рівня, котрі знищили темношкіру сім’ю.
Позиція «цілісного життя»
Одна моя знайома, орієнтована на підтримку можливості «вибору» абортів, якось вказала мені на щось очевидне й водночас таке, що легко випускають з поля зору: жінка і плід – єдиний організм. Те, що шкодить одному, шкодить другому, тож аборт – руйнування для жінки. Отже, в цій складній справі варто виходити з позиції «цілісного життя», котра в захисті ненароджених бере до уваги інтереси батьків та ширші соціально-економічні умовини. Відповідальність батька за його дитину потрібно посилити, і його права, про які майже ніколи не згадують у публічній дискусії, теж заслуговують на увагу. Люди, які відстоюють позицію «цілісного життя», відстоюють державну підтримку матерів, у тому числі матерів-одиначок, а також право на відповідне дитяче харчування, вільну вагітність, декретні відпустки і гнучкі системи освіти та зайнятості жінок. Вони фіксують розуміння того, що «аборт – це не відповідь» на скруту зубожілих жінок. Ті, що підтримують «послідовну життєву етику», дбаючи про вирішення проблеми, поширюють своє занепокоєння на охорону здоров’я, дитяче харчування, захист довкілля і зміни клімату, енергетичну політику, реформу кримінального судочинства (включаючи відмову від смертної кари), імміграцію, виплату допомоги на дітей, контроль за зброєю тощо. Водночас існує цілий комплекс заходів, пов’язаних із абортативною політикою у штатах, які виступають «за вибір». Мовиться про гарантію свободи совісті працівникам сфери охорони здоров’я, відмову від федерального фінансування можливостей для сфери охорони здоров’я щодо відмови робити аборти з огляду на релігійні переконання, використання коштів платників податків на оплату абортів.
Яке значення має сказане вище для України – держави, де аборти законні в перші 12 тижнів вагітності і за певних обставин дозволені до 28 тижня? Згідно з даними ООН, на які, як і на всі подібні дані, не можна цілковито покладатися, рівень абортів в Україні знижувався з 1986 року. У 2004-ому Україна посідала сьоме місце в світі за кількістю абортів із показниками 27,5 на 1000 жінок у рік (росія мала перше місце з показниками 53,7)4. Відтоді показник абортів серед жінок у віці від 15 до 44 років в Україні, як повідомили, знизився до 21,2 у 2020 році5 і до 14,89 у 2014-ому, згідно з даними дослідника Вільяма-Роберта Джонсона. Для порівняння: у США в 2020-ому, за даними Інституту Ґуттмахера, які поширив Дослідницький центр П’ю, відповідний показник становив 14,4.
Як би не тлумачити ці статистичні показники, аборти залишаються дійсними демографічними і моральними факторами в житті України. По відновленні миру ця держава зможе набагато ефективніше вирішувати питання не лише матеріального, а й соціального, політичного, законодавчого та культурного відновлення, буде спроможна оперувати і з проблемою абортів. Для суспільства, котре ще не цілком відновилося після заціпеніння «соціалістичної моральності», а тепер травмоване війною, це буде нелегким завданням. Євросоюз, можливо, чинитиме певний тиск на користь опції «на захист вибору». З певністю можна сказати, що буде відчутний вплив американських підходів до особистої автономії, опозиційних до католицького принципу спільного блага. Та водночас у публічній дискусії щодо етики й законності абортів українські Церкви та інші релігійні організації можуть сказати вагоме слово і зробити відчутним внесок у неї.
д-р. Андрій Сороковський
переклав Володимир Мороз
- Концепція due process (Due Process Clause, «належна правова процедура») – одна з найважливіших правових концепцій у англо-американській правовій сім’ї. Загалом є юридичною вимогою, згідно з якою держава повинна поважати всі юридичні права, які належать особі. Належна процедура врівноважує владний вплив права відповідної держави і захищає фізичну особу від нього. Коли уряд завдає шкоди людині, не дотримуючись при цьому права, це є порушенням належної правової процедури, що шкодить верховенству права. П’ята і Чотирнадцята поправки до Конституції США містять положення про належну правову процедуру. Остання має справу зі здійсненням правосуддя, а отже, відповідний пункт діє як гарантія від свавільного посягання на життя, свободу і власність з боку уряду поза санкцією закону. Верховний Суд США інтерпретує належну правову процедуру як забезпечення таких чотирьох видів захисту: процесуальна належна процедура (procedural due process) (в цивільному і кримінальному провадженнях), матеріальна належна процедура (substantive due process), заборона невизначеності в законодавстві, а також засіб інкорпорації Білля про права. – Див.: Концепція due process//Вікіпедія.
- Критерій надмірного тягаря (Undue burden standard) – тест і принцип, практикований в американському конституційному праві, згідно з яким законодавчий орган не може ухвалювати закони, які обтяжують дотримання або заперечують засадничі права людини. – Див.: Undue burden standard// Wikipedia.
- Принцип юридичного обмеження (Principle of judicial restraint) – принцип, згідно з яким судочинству варто утримуватися від вирішення законодавчих питань, особливо конституційного порядку, хіба що ці рішення необхідні для розв’язання конкретної дискусії між антагоністичними таборами. – Див.: Judicial restraint // Britannica.
- World Population Review, 2022.
- UN Population Division, World Abortion Policies, 2013.
