Світ знань і науки починається з вивчення абетки. Мабуть, тому й масштабний проект – виставка «Ангели» у Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького – починається з гравюри Георгія Нарбута, створеної для ілюстрації літери «А» в «Українській абетці», виданій у Петербурзі 1917 року. А далі – перехід від символічного початку до початку історичного: експонати античних часів, на яких зображені крилаті істоти різного штибу, передвісники тих ангелів, до яких ми так звикли.
Треба мати добру відвагу, аби підписатися на створення чогось такого новаторського, об’ємного і складного, як виставка «Ангели». Адже це три роки підготовчих робіт, а перед тим – роки виношування ідеї. Це співпраця з чотирма десятками музеїв, колекціонерів і доброю сотнею інших дотичних до справи людей та організацій. Це перевезення і розташування в продуманій схемі чотирьох сотень експонатів у двох музеях, зйомка і монтаж кількох відео та інсталяцій. Це, зрештою, видання товстої книги-альбому з уміщеними зображеннями всіх експонатів виставки з описами та поясненнями. Але якщо є люди, які після відвідання виставки скажуть, що почувалися там, наче на літургії, а може, й краще, то, безперечно, зусилля куратора Павла Гудімова і команди принесли добрий плід.
А плід творчості, чи то вербальний, чи образотворчий, базується на осмисленні певної правди чи справді стає для окремої людини цінністю тоді, коли викликає в неї емоцію,коли поглиблює розуміння або ж відкриває щось геть нове, дає просвітлення не на рівні інтелекту (хоча це також), а на біблійному рівні серця. Тоді мистецтво – живе і дієве.
Через це щоразу, коли переступаєш поріг музейної виставки, ризикуєш, бо не знаєш, що вона тобі принесе захват чи розчарування, наповнить твій час сенсами чи, навпаки, змарнує.
Вир емоцій, відкриттів і здиву- вань наростає, поки переходиш із зали до зали, беручи участь у виставці «Ангели» (бо таки взаємодієш із тим, що бачиш). Тут змішуються позитив і негатив, адже є роботи провокативні, які відвертають, яких волів би не бачити, бо вони наче проштовхують у твій світ і твою реальність тих фантастичних істот (вигаданих і зображених Пітером Марбахером, наприклад), існування яких ти заперечуєш, а автор наче ставить їх нарівні з тими, у кого віриш.
Нема сумніву, що кожен, хто огляне експонати, по-своєму сприйме їх, адже людина релігійна дивитиметься на твори мистецтва, які представляють ангельський світ, під кутом зору того, у що вона вірить і що знає з про- повідей, уроків катехизму чи Святого Письма. Людина, далека від релігії, сприйматиме їх геть інакше: крізь призму естетики твору, як феномен суто культурний, коли Купідон і Архангел Михаїл – істоти однаково вигадані, неіснуючі, але їй цікаво споглядати їхнє мистецьке втілення.
Колекція, зібрана куратором виставки Павлом Гудімовим, цікава та визначна в різних площинах. Перш за все завдяки представленим авторам – знаним і безіменним, сучасним і античним, українським та іноземним, Після події людям з різним світоглядом, яких об’єднує талант і вміння робити так, аби ви одним поглядом збагнули те, що важко або й неможливо передати словами. Тішить те, що поруч представлені гравюри Гюстава Доре і твори руських іконописців. Вони однаково захоплюють, однаково прекрасні. Або ж сюжети про жертву Авраама: іконічний і модерний, в якому Авраам – звичайний чоловік ХХІ століття у смугастій маринарці з кухонним ножем у руці. Різножанрова класика подана з найновішими творами, проте такими, смислове навантаження яких вражає. Практично нема дисонансу в одночасному сприйнятті давнього та сучасного. Навпаки, так легше і цікавіше порівнювати, знаходити спільне та відмінне або просто чудуватися з того, наскільки можуть бути різними, як квадрат і трикутник, образ Архистратига Михаїла пензля Володимира Боровиковського, намальований наприкінці ХVІІІ століття (експонат із Полтавського художнього музею імені Миколи Ярошенка) та ікона Архистратига Михаїла XVII століття з Національного музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття.
І ось знову позитивний шок – ікона «Благовіщення», на якій перед ангелом з лілеєю в руці замість Марії… первосвященник Захарія. На таку новацію пішов невідомий митець ХVІІІ століття із Центральної
України. Цей сюжет направду рідкісний, як і його виконання: поєднання різьби, золочення та мальовання.
Разом із тим виставка «Ангели» – це нагода відкрити нові імена або старі, але зовсім по-новому. Серед них, зокрема: Ян-Генрик Розен (багато хто знайомий із його особливим стилем завдяки фрескам у львівських храмах, проте мало хто бачив його картини – тонкі, смислові, прекрасні); Петро Стахович – автор напрочуд реалістичної, із плавним переходом кольору в колір картини «Остави нам довги наші»; Данець Джайс Нільсен – кераміст, який надихався біблійними сюжетами (його невеличка скульптурна композиція «Битва Якова з ангелом» по-дитячому проста, майже схематична, проте від неї важко відвести погляд, бо в тій битві ти стаєш третім, бачиш не так їхні зчеплені в двобої руки, як прикуті погляди); Ефраїм-Моше Лілієн – уродженець Дрогобича, один із засновників сецесії…
Що цікаво, кераміка на виставці представлена небагатьма експонатами (їх буквально до десяти), проте коли дивишся на роки створення – діапазон у пів тисячоліття, то усвідомлюєш, що релігійна тематика, зокрема християнські сюжети, дотепер не втратили здатності надихати так, щоб не повторюватися.
Окрему залу виставкової площі зайняла інсталяція харківської художниці Альбіни Ялози. Дуже сучасно, дуже кольорово, дуже просто і дуже глибоко. Дев’ять ангельських чинів вона представила у вигляді дев’яти рядів крил із легкого прозорого пластику, що зависли в просторі. Кожен ряд – іншого кольору (як символ різності в ангельській єрархії). Що ближче до глядача, то крила більші (наче тим ангелам, які тісніше контактують із людьми, треба долати більшу відстань аж до землі). Що далі вгору, то крила менші, бо «завжди при Бозі». До тих, що ближче, можна навіть доторкнутися: це крила тих, що найближче до людей, тобто ангелів-охоронців (вони на рівні спини відвідувача). Крила херувимів та серафимів під самою стелею, недосяжно, далеко і високо. І це промовляє, вводить у майже фізичний досвід розуміння ангельського світу. Катехитичні правди мовою сучасного мистецтва без єретичних деформацій.
У іншій залі — образ із Київщини «Собор Архангелів» (XIX століття), який передає атмосферу храму з Центральної України. Він цілком у стилі свого часу: «звичайні» юнаки-архангели зі звичайними німбами. Але якщо вдивитися, вражає те, наскільки однаково спокійними та зосередженими є їхні зовсім юні обличчя. Постава і кольори одежі іконічно відображають характер кожного архангела: Михаїл – непереможний воїн у насичено-червоній мантії, в обладунках і з полум’яним мечем, поряд Гавриїл – делікатний, ніжний, у світлій м’якій одежі, з квіткою в руці. Таке змалювання характерів і завдань Божих посланців дещо перевершує схематичність давніших ікон, проте зближує релігійну тематику зі світським мистецтвом.
І що ближче до сьогодення, то більше зображень ангелів виходять за рамки сакрального. Остання виставкова зала палацу Лозинського, схожа на склад всякого-різного-дрібного, показує, як світське мистецтво використовує ангелів у коміксах, рекламі, кінематографі. Можливо, дещо прикро, що відбулася така профанація й інструменталізація, але це лише відображення певних тенденцій і течій. Проте щойно ви вийдете з галереї, як уже й не згадаєте тих експонатів у останньому залі, але точно не забудете величі попередніх.
Логічна й упорядкована мішанина епох, стилів і авторів.
Коли ви читатимете цей невеликий репортаж, виставка вже буде в дорозі. Після тримісячного перебування у Львові (від 20 червня до 22 вересня) вона продовжить мандрівку Україною, а може, й не тільки, втягуючи у вир емоцій та пізнання нових поціновувачів мистецтва. І нехай для когось ангели реальні, а для когось вигадані, впродовж тисяч років вони у різний спосіб ледь видимо є з нами. І добре, що комусь спало на думку яскраво про це нагадати.
