Слова Твої святі, єднальні та потужні
з любов’ю збережем — священий заповіт…
Який великий Ти, наш Патріярше мужній,
що нас, свічад своїх, в твердий збив моноліт.
Про Тебе слава скрізь по світу вже лунає,
бо Ти підойма душ, нездоланий борець;
щоб ґльоб ввесь перейти — таких, як Ти, немає, —
у Тебе скелі міць і віри всім взірець.
В молитві та постах ростив Ти силу духа.
Відірваний від стад, в заметах тайг, в снігах,
вдивлявся в стигми ран, в скажену завірюху,
як хижий вітер — вовк рвав бильця на гробах.
Вже дев’ятнадцять літ, як вийшов Ти з Сибіру,
а задум діл Твоїх — величний гімн хвали;
підносить Твій престиж, в мирян скріпляє віру, —
хоч до своїх прийшов — не всі Твої були.
Тож молимось в цей день — народження річницю,
благаємо в Творця, щоб з сотню літ Ти жив,
на голову Твою поклав святу десницю,
дав вздріти волі чар, дні світлих чудо-див.
Щоб вільний люд в ярмі та каторгах не вимер,
в змаганні за життя пішов в надлюдський змаг,
щоб хрест, яким хрестив нас Володимир,
на прадідній землі заблис знов по віках.
Нехай за років шість мине доба жахіття,
хай щезне кат-упир, замовкне брязк кайдан,
щоб Ти, як наш Пророк, у день тисячоліття
пішов ще до Дніпра апостолом слов’ян.
Соборно вийдуть всі в день Віри — Ювілею,
як до хрещення йшов наш люд в Дніпро — Йордан,
а Ти — наш Церкви князь — Патріярхат — ідею
придбаєш в слушний час за жертву крови й ран.
І сповняться Твої бажання всі та мрії,
і благовісно знов заграє княжий дзвін
із святоюрських веж і злотої Софії
та не вмовкатиме ніколи більше він.
Філядельфія
* Вірш Богдана Стефанишина передруковано з журнала «Патріярхат» за 1982 р. Автор вірша також вже не живе.
