Нещодавно у видавництві Українського Католицького Університету побачила світ нова книга присвячена літургійному богослов’ю. Її автор, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, о. д-р Василь Рудейко. Книга є цікавою з багатьох оглядів, але перш за все тому, що літургійна молитва, це та царина навколо якої зосереджено більшість часу вірних, який можна було б назвати «практичним виявом церковності». Пропонуємо читачам коротку розмову з автором, яка обов’язково буде цікавою як священикам так і вірним, як фахівцям так і тим, хто просто цікавиться богослужінням Церкви.
Останній підручник з літургійного богослов’я в Україні вийшов ще перед Другою світовою війною. Тому просто необхідно було написати нове актуальне видання. В ньому я намагався не просто вузько брати власну літургійну традицію, викласти її, але хотів поставити нашу літургійну традицію в ширший традиційний контекст. Згадую літургійні родини, які існують, розвиток самого поняття «літургіка», «літургійне богослов’я» тощо. З того огляду підручник теж є новаторським, бо те, що робилося дотепер, висвітлювало лиш одну традицію. Звичайно, ніхто раніше не показував, що є ще римо-католицька традиція, вірменська, а для Львова, приміром, важливо їх теж відобразити, рівночасно показуючи унікальність нашої традиції поряд із іншими.
Думаю, що підручник у принципі є новим, бо не пам’ятаю, щоб у нас виходили праці, які складались би із серії наукових статей. Він виглядає побудованим за системою підручника, але насправді це наукові статті до конкретних тем, читаючи які, студент втягуватиметься в культуру наукової роботи, бачитиме, що стаття поділена на підрозділи, що існує таке поняття, як посилання, що є й ширша література, є просто культура наукового висловлювання, не така, як у звичних підручниках, де ми бачимо просто підсумок теми і список літератури. Саме це є інноваційним. На Заході вже є багато прикладів такого типу підручників, а в нас вони ще не традиція.
Я цілеспрямовано працював над тим, щоби підручник не став «енциклопедією знань з літургійного богослов’я». Він радше має на меті започаткувати дискусію, яка оперуватиме не поняттями магічності (бо в більшості випадків у нас так стається). В літургійних дискусіях ми скочуємося до алегорично-символічного магізму, нібито священик робить щось таке, внаслідок чого стається чудо, або до рубрицистики, мовляв, якщо ми не дотримуємося того і того припису, то літургія недійсна, що теж є певним магізмом. Моїм завданням було до одинадцяти тем, розглянутих у підручнику, просто накреслити загальні схеми, подати літературу, показати, що уже в цьому напрямку напрацьоване, над чим ще можна глибше працювати і започаткувати ширшу дискусію. Звичайно, цей текст є більш академічного, університетського рівня. Хоча я намагався писати його так, аби середньостатистичний священик міг його прочитати і зацікавитися конкретною тематикою, чи навіть вірні могли побачити, що в житті Церкви існує така ділянка, що вона важлива, що хтось працює над нею, проводить якісь дослідження, дискусії тощо.
З іншого боку, я всі свої наукові праці писав у перспективі майбутньої літургійної реформи, бо так само, як у Римо-Католицькій Церкві, візантійська Церква потребує суттєвої літургійної реформи: дещо застаріло, дещо не розвинулося. Маємо статус-кво літургійної традиції XVI століття зі святої гори Афон, і її не можна вповні застосувати на звичайній парохії чи в дитячому садку, в якому звершують богослужіння. Багато аспектів літургійного, молитовного життя в нас не передбачені, наприклад, чин хрещення малої дитини, бо той, який маємо, розрахований на дорослих. Чи також чин похорону людини, яка вчинила самогубство. З іншого боку, багато що вже втратило свою актуальність, як, наприклад, чин закривання дверей або моління за оглашенних. Дещо рудиментувалось у внутріклерикальні обряди – як чин поцілунку миру чи діалог сослужіння перед анафорою. Маємо багато викликів сьогодення, на які треба відповідати з молитовної точки зору.
Є кілька основних ділянок, які докладніше розглянуті в підручнику. Перше – це змінність і незмінність богослужбової традиції, інша ділянка – євхаристійна монокультура. На Заході це вже відчули і починають чинити цьому спротив. А в нас ще насолоджуються постватиканським «вибухом»: запрошенням людей до причастя і наголошенням на тому, що Євхаристія – це найважливіше богослужіння. Проте вже зараз можна побачити, що ми зайшли у безвихідь, наші вірні не знають інших богослужінь, окрім служби Божої. Саме євхаристійне богослужіння зі святкового перетворилося на буденне, яке людина швиденько сповняє, за аналогією ранкового вмивання лиця. Вивітрюється благоговіння (швидкі щоденні літургії без належного приготування до них). Не можна цю рівновагу між євхаристійним та всією рештою молитовного життя Церкви порушувати. Чин хрещення не має звужуватись до лише маленької групки родичів, адже це подія для всієї церковної спільноти. Так само і з Вечірнею та Утренею. Церква розвинула їх саме як щоденні богослужіння поряд зі святочною Євхаристією – вінцем молитовного життя Церкви, а вони стали в нас ознакою святкового богослужіння поряд зі швидкою буденною Євхаристією. Наше молитовне життя поставлене з ніг на голову. Це власне ті два моменти, на яких акцентовано в книжці. Літургійна традиція мусить бути змінною і пристосовуватися до пастирських потреб життя Церкви, інакше вона буде традицією, паралельною до реального життя, а не його есхатологічним сповненням. Молитовне життя має бути частиною реального життя вірних, підтримкою, а не якимось традиційним пережитком.
Підготував Анатолій Бабинський
***
Нещодавно у видавництві УКУ побачила світ книга доктора богослов’я отця Василя Рудейка «Христос посеред нас».
Книга задумана автором як підручник. На її сторінках читач знайде стислий систематичний виклад основних тем, які впроваджують в окремі літургійні предмети, такі як літургійний день, літургійний рік, таїнства. Найбільш корисною вона буде для студентів богослов’я, котрі починають вивчення літургіки. Книгу цю можна трактувати і як збірник наукових тематичних статей з літургіки. Отож, читач залюбки може звернутися до окремого розділу, який викликає найбільше зацікавлення. Таким чином книжка є цілком доступною і відкритою для широкого загалу науковців: богословів, церковних істориків, мистецтвознавців та релігієзнавців.
Поява книги є добрим сигналом серед українського академічного богословського кола. Це свідчення відродження і пожвавлення наукового інтересу до дослідження літургійної традиції. Підручник є першим у своєму роді після виходу УГКЦ з підпілля. Актуальність і потрібність подібних наукових досліджень не викликає сумніву, адже сьогодні наша Церква переживає нову хвилю становлення літургійної свідомості. Цілком природно виникають важливі, часом навіть досить гострі питання на зразок: до яких джерел повертатися? В якому напрямку розвиватися далі? Намагатися давати відповіді на такі глобальні питання без врахування солідних богословських досліджень було б щонайменше необачно. Власне таку нішу, на мою думку, почала заповнювати книжна новинка, про яку мовиться.
В заголовку книги – фраза, яка є традиційною формою літургійного привітання: «Христос посеред нас». Така харизматична назва книги одразу ж звертає увагу читача на живе літургійне дійство, запрошує його до участі в богослужінні та богопізнанні. І це не пафос чи перебільшення. Лейтмотивом книги є заохочення (або краще сказати – запрошення) читача до подальшого самостійного пізнання літургійного богослов’я Церков візантійської традиції. Автор хоче лиш дати правильний ключ до цієї багатої скарбниці.
Гортаючи сторінки книги, розумієш, що авторові найбільше йшлося про наближення літургіки до читача, відродження літургійної свідомості як у академічному середовищі, так і серед церковного люду загалом. Літургіка – це жива й актуальна богословська наука, що може і повинна розвиватися. Саме тому стиль тексту доволі легкий для читання, хоча й оснащений солідним науковим апаратом. У примітках допитливий читач знайде для себе чимало важливих літургійних джерел і цінних монографій англійською, німецькою та російською мовами.
Перед автором нової книги з літургіки постає доволі складна методологічна вимога: як писати про традиційні, відомі, добре знані речі? На яких аспектах наголошувати, а які залишати в категорії другорядних? З цією вимогою отець Василь Рудейко справляється досить успішно. Значна частина тексту (передовсім перші розділи) присвячена джерелам та історично-богословським поясненням виникнення і розвитку літургії, що створює солідну наукову базу для наступних розділів книги. Тут ідеться про основні літургійні елементи сучасної візантійської традиції, як-от літургійні кола та обряди, символіка храму, священного одягу. Наголос зроблений на огляд жанрів візантійської піснетворчості: тропаря, стихири, кондака і канону.
Особливим елементом, який виводить книгу за рамки підручника, надаючи їй «статусу» монографії, є критичне осмислення літургійної традиції та спроба пропозиції її реформування. Це, однак, і найбільш дискусійний момент книги. Критичні вставки, з одного боку, дуже оживляють текст і, безперечно, мають свою цінність, проте вони є одночасно й слабким моментом, бо залишають читача дещо розгубленим, спантеличеним. Літургійна традиція в свідомості багатьох церковних людей є одним з найбільш авторитетних і священних виявів життя Церкви. Тому, піддаючи критиці певні невідповідні, на думку дослідника, явища, варто було б одразу ж пропонувати достойну альтернативу. Однак я впевнений, що саме такі творчі задуми автора народять наступні його книги.
Так чи інакше, текст підручника спонукає читача шукати відповіді на питання, надихає до подальших досліджень багатої літургійної традиції Церкви. Залишається висловити сподівання, що поява книги стане поштовхом до нових авторських робіт з літургіки і в науковому, і в популярному стилях.
Максим Тимо
