Хоч сорок років тому у місяці квітні ще продовжувалась Друга світова війна, але окупант України, червона Москва, — при співучасті Алексєя, патріярха московської Православної Церкви, арештом українських владик Української Католицької Церкви на чолі з тодішнім митрополитом, Блаженнішим Йосифом Сліпим, — започаткувала ліквідацію УКЦеркви. 11 квітня 1945 р. на західніх українських землях арештовано всіх владик УКЦеркви, частину священиків і вірних, яких згодом заслано на підбігунову північ.
Ця подія потрясла українською громадськістю. Всі добре відчули, про що ідеться. Дехто попав у паніку.
Не доводиться тут писати про сталінський терор та його наслідки. В таких обставинах створився страх. В той час не було до кого піти пожалітись, сказати, поінформувати, що діється на Україні, бо існував альянс західнього світу з червоною Москвою. Вони роздерли Европу на два світи — демократичний і комуністичний. В такій суматосі можна було робити що завгодно — різати, душити, мордувати. Це була безпощадна сталінська сваволя.
Спробуймо вдуматись у ситуацію того часу. Україна була найбільше пошкодованою, бо на її теренах найбільше розвивались воєнні події Другої світової війни. Горіли українські села й міста, стоптані були українські лани збіжжя. На все це був ще зразу накинений страшний сталінський терор.
Незабаром після арешту наших владик, що сталось 11 квітня, вже 28 травня 1945 р. вперше своїми офіційними листами дала про себе знати т. зв. «Ініціятивна група» по підготовці до горезвісного «воз’єднання» Української Католицької Церкви з Російською Православною Церквою. До складу «Ініціятивної групи» входили: о. д-р Гавриїл Костельник, настоятель Преображенської церкви у Львові, як голова, о. д-р Михайло Мельник, парох Нижанкович і генеральний вікарій Перемишльської єпархії, Дрогобицької областе о. А. Пелвецький, парох Копиченець, декан Гусятинського деканату, представник Станіславівської (тепер Івано-Франківської) єпархії, як члени. Без сумніву, що «Ініціятивна група», яка дала себе офіційно знати, діяла задовго перед тією датою. Все було заздалегідь упляновано, ролі розписані й роздані для виконання.
Варто з перспективи часу поставити собі питання, чи могли виконавці даних їм ролей відіграти їх відмінно, як було написано? Але перед тим, як будемо давати будь-яку відповідь на це питання, добре подумаймо, огляньмось довкола себе, тут, де ми живемо, де нам нічого не грозить, але якщо і грозить, то в жодному разі не заслання, не тюрма і не переслідування, як ми діємо, яке ми займаємо становище до наших церковних проблем? Плян був зроблений на самих верхах Кремля і поблагословлений патріярхом Алєксеєм. Не було жодної сили в той час, щоб вона могла цей плян зупинити. Ми знаємо, яка доля зустріла голову «Ініціятивної групи», о. д-ра Гавриїла Костельника. Його вбили КДБісти, пришиваючи це вбивство українському підпіллю.
Цікаво при цьому підкреслити, що щойно, майже через рік, появилось офіційне звинувачення прокурора УРСР, що було надруковане в газеті «Вільна Україна» за 1 березня 1946 р. В цій газеті було написано: «За активну зрадницьку і підсобницьку діяльність на користь німецьких окупантів слідчими органами арештовані Сліпий Й. А., митрополит греко-католицької (уніятської) церкви, Чарнецький М. А., Будка М. М., Хомишин Г. Л., Лятишевський І. Ю., єпископи уніятської церкви». Цей офіційний документ кінчається ствердженням, в якому підсудних звинувачують «… у злочинах, передбачених ст(аттями) 54 — 1 та 54 — 11 К(римінального) кодексу УРСР, слідством закінчена і направлена на розгляд військового трибуналу». (Правда про Унію, документи і матеріяли, Львів, 1965, стор. 322). До речі, це Молотов і Сталін перші злигалися з Гітлером і спільно роздирали Польщу і їх не ставили під суд, але поставили невинних.
В тій дійсності, якою є большевицька система, можна виставити будь-яке звинувачення, і воно завжди буде доведене, що звинувачені є винними. Так було за сталінських часів, так є і під сучасну пору. Це вже для нікого не є таємницею. Отже, мета, поставлене кремлівськими вождями разом з патріярхом Алєксеєм, що тісно співдіяли, була ясна і невідклична — зліквідувати Українську Католицьку Церкву.
В той час духовний достойник, патріярх Алєксей, закликав: «… Господь явно благословив зброю тих, хто піднявся проти Гітлера і фашизму на захист волі, миру, щастя людськости… А до чого закликав Вас небіжчик, митрополит Андрей Шептицький та його найближчі спільники? Вони кликали вас під ярмо Гітлера, вони вчили вас схиляти свої голови перед ним. А куди й тепер веде вас Ватикан, закликаючи в різдвяному та новорічному посланнях папи доброзичливо ставитися до носіїв фашизму, поставитися милосердно до Гітлера, цього найбільшого злочинця, якого тільки знала історія…» (Але правдою є, що ніхто не може перегнати у злочинстві Радянський Союз!). Це тільки був такий своєрідний прелюд релігійного достойника московської Православної Церкви Алєксея, який замість проповідника любови звучить блюзнірським брехливим донощиком, щоб після такої поради можна було вже закликати до явного бунту і зради. І так патріярх Алєксей закликає: «… порвіть, розторгніть вузи з Ватиканом, який веде вас у темряву, у духову загибель, завдяки своїм релігійним помилкам, а тепер хоче вас озброїти проти всієї вільної людськости, хоче поставити вас спиною до всього світу…». Так писав патріярх Алєксей.
Після дбайливої підготовки відбувся заплянований спектакль т.зв. львівського «собору», що тривав від 8 до 10 березня 1946 р. На цьому т.зв. львівському «соборі», у якому взяло участь 216 делегатів-священиків і 19 делеґатів-мирян у відсутності єпископів, сталось «прилучення» нашої Української Католицької Церкви до Російської Православної Церкви. Все це діялось під сталінською пресією і терором.
Для унагляднення цих питань варто надрукувати тодішнє привітання Папи Павла VІ московському патріярхові Алєксеєві.
Привітальне письмо Святішого Отця Папи Павла VІ
московському патріярхові Алєксеєві
з нагоди 50-річного ювілею відновлення московського патріярхату
З нагоди святкування п’ятдесятирічних роковин з дня відновлення Всеросійським церковним собором Московського патріяршого престолу, ми хочемо висловити Вашій Святості братні почуття і скласти сердечні привітання в Господі.
Щоб Католицька Церква могла гідним чином приєднатися до радости і вдячности Російської Православної Церкви, ми послали для участи в торжествах, які відбуватимуться у Вашому патріяршому місті, наших дорогих братів в єпископстві — Його Високопреосвященство Монсіньйора Георгія Патрика Дваєра, архиєпископа-митрополита Вірмінгемського та Його Преосвященство Монсіньйора Даниїла Пезеріля, єпископа Реперійського, вікарія архиєпископа Паризького, в супроводі о. Йоана Лонга Т.І., з нашого Секретаріяту в справах сприяння християнській єдності.
Відновлення патріярхату — багатознаменна подія в житті Російської Православної Церкви. Це повернення до стародавньої традиції Вашої Церкви, підготовлене багаторічними науковими трудами і працею духовенства та мирян, було важливим етапом в умовах, спрямованих до духовного оновлення Російської Православної Церкви. Маємо надію, що це відновлення Вашої духовної традиції допоможе поглибитися релігійному духові Вашого народу і стане джерелом нової енергії для християн, які прагнуть нести свідчення про Христа світові, що Його так потребує.
Нас радує і те, що з ласки Божої відносини між нашими Церквами дедалі кращають, особливо за останні роки. Коли в далекому минулому та й в ближчому, між Католицькою Церквою й Російською Православною Церквою мали місце непорозуміння, недостатнє взаєморозуміння та деякі надто сумні факти, то в контактах тих останніх років ми бачимо запоруку нового розвитку братньої любови, взаєморозуміння та спільної діяльности для успішного розв’язання розбіжностей, які ще існують між Римським Престолом і Московським Патріярхатом.
З цією надією ще раз висловлюючи нашу волю зробити все, що в наших силах, щоб усі учні Христові стали єдині духом і серцем, як бажає того наш Спаситель, щоб піднести хвалу Господу і бути Його вірними служителями в сучасному світі, ми представляємо Вашій Святості наших делегатів і молимо Того, Хто є Началом і Завершенням усякого діла, нехай пошле Він Вашій Святості, Вашому духовенству і Вашому віруючому народові благословення і наповнить Вас Своєю радістю, силою і втіхою.
Ватикан, в празник Вознесення Господа, 23 травня 1968 р.
Папа Павло VІ
Так Апостольська Столиця, за приналежність якій наші владики, священики і вірні заплатили життям, вітала душогубця Алєксея! Хіба ж це не трагедія часу? Нагадаймо ще інший факт — поновне анулювання Унії нашої Церкви з Апостольською Столицею в 1596 р. під час собору московської Православної Церкви у Загорську у присутності ватиканського представника, сучасного кардинала Віллібрамса, який не запротестував проти цього факту, чого й не зробила також Апостольська Столиця. Це дуже болюче, бо наша Церкви за єдність з Римом дорого заплатила. Це ми повинні пам’ятати і також про це пригадувати ватиканським достойникам. Хто кому був вірний і лояльний?
До речі, відзначення сорокаріччя цієї трагічної події для нашої Церкви, яку нам завдала червона Москва водночас з патріярхом Алєксеєм, повинно нам не тільки пригадати ці факти, але також повинні зробити відповідні висновки.
Хоч нашу Церкву зліквідовано вперше на т. зв. Львівському «соборі», а вдруге анульовано на соборі в Московській Православній Церкві, наша Українська Католицька Церква росте й розвивається у катакомбах. Живими свідченнями живучости, після сорока років, є «Хроніка Католицької Церкви на Україні», розмова Йосифа Терелі з київськими представниками червоної Москви та інші матеріяли.
Більшовицьким вождям здавалось, що вони можуть зліквідувати нашу Церкву, але, як виявляється, це не так просто і не так легко зробити. Вбити людину, дві, три, сотню, тисячу чи і більше, в чому вони є неперевершені, можна легко, але вбити духа, знищити Христову Церкву не мають сили. Ось вже понад 60 років вони воюють з Церквою і не можуть собі дати ради. Христос смертю смерть подолав, і так наша Українська Церква воскресає з мертвих і буде вічно жити серед побожного та волелюбного українського народу.
Микола Галів
