В історії Закарпаття був період, коли здавалось, «що Угорська Русь станеться джерелом, з котрого живуча вода розіллється по цілій Україні-Русі», як писав Іван Франко у статті «І ми в Європі. Протест галицьких русинів проти мадярського тисячоліття». Саме такою була епоха єпископа Андрея Бачинського (1732–1809), що стала «золотою добою» Срібної Землі.
У грудні 2008 року, Мукачівська греко-католицька єпархія проголосила 2009 рік ювілейним роком владики Андрея Бачинського (1732–1809), приурочивши його до 200-х роковин його смерті. Одним із найважливіших внесків єпископа Бачинського у загальну освітню культуру РусіУкраїни слід вважати заснування Королівської єпархіяльної семінарії в Ужгороді (1778 р.) та відкриття Учительської семінарії, т. зв. «препарандії», яка готувала греко-католицьких дяковчителів (1794 р.). Єпископ Бачинський домігся від цісарського уряду, щоб разом із передачею у власність Мукачівської єпархії колегіуму оо. Єзуїтів була передана також їхня бібліотека, яка на той час налічувала 1858 томів. Після смерті владики у бібліотеці було вже 9000 томів!
Слід зазначити, що діяльність владики Андрея припала на епоху Просвітництва та секуляризації. Згідно із запровадженим Марією-Терезією положенням «Ratio Educationis» (1777 р.), вся освітня система підпорядковувалась інститутам державної влади. Однак, завдяки мудрій і виваженій дипломатичній тактиці владики вдалось досягти помітних успіхів у розвитку загальної освіти.
Промовистим є факт, що з метою вдосконалення літургійної практики, владика у 1792 році вирядив до Києво-Печерського монастиря двох монахів Чину св. Василія Великого. Андрей Бачинський був автором проекту об’єднання єпархій Закарпаття та Галичини в одну Митрополію. Після відновлення у 1808 році Галицької Митрополії він був у числі перших кандидатів на Митрополита. Отже, його церковна політика була орієнтована на консолідацію Греко-Католицької Церкви, а не на сепаратизм «sui juris».
За період перебування владики Бачинського на єпископській катедрі Закарпаття дало багато видатних діячів, які зробили свій вагомий внесок у розвиток не лише української культури, а й польської та російської зокрема. Першим ректором Генеральної семінарії та Studium Ruthenum у Львові був вихідець із Закарпаття Михайло Щавницький (1754–1819), який дуже спричинився до організації семінарії та її внутрішньої дисципліни: він заснував Studium Ruthenum, запровадив у семінарії тижневі іспити, домігся від австрійського монарха коштів для видачі випускникам семінарії необхідної для душпастиря літератури. За свою принциповість о. Щавницький придбав багато недругів, передовсім серед семінаристів (особливо угорсько-семигородських) та викладацького складу, хоча саме у період його ректорства, Львівська Генеральна семінарія досягнула рекордної кількості студентів – 400 осіб.
До видатних представників низової ланки інтелігенції Закарпаття доби Андрея Бачинського належав Іван Югасевич-Склярський (1741– 1814) – дяковчитель, художникграфік, один із перших фольклористів, автор великої кількості рукописних книг. Відверто кажучи, важко уявити собі сучасного дяка з таким високим рівнем освіченості та широтою зацікавлень!
Одним із яскравих представників золотої доби Мукачівської єпархії був Василь Довгович (1783–1849) – філософ, поет, церковний і громадський діяч. Після навчання в Ужгородській богословській семінарії (1809–1811) душпастирював у селах Довгому, Великі Лучки та м. Мукачеві, де спричинився до будівництва нових хра‑мів. З 1831 року о. Василь Догович – член-кореспондент Угорської АН. До 1832-го пише поезію, переважно латинською мовою. Ймовірно, він є останнім латиномовним поетом РусіУкраїни. Філософський світогляд В. Довгович формував на основі німецького ідеалізму (Кант, Фіхте, Шеллінг), прагнучи створити власну філософську систему. Можна лише уявити, скільки зробив би о. Василь Довгович, якби не конфлікти із церковною верхівкою, постійне будівництво храмів та виснажливе життя на межі крайньої бідності. Траплялося, що він не мав грошей на поштову марку для кореспонденції з Угорською АН.
Поза всяким сумнівом найвидатнішим представником інтелектуальної культури доби Андрея Бачинського слід вважати Петра Лодія (1764–1829), який народив‑ ся у с. Збоях (тепер – Словаччина). З 1782 року Лодій студіює філософію у Львівській Генеральній семінарії. У 1787 році, після першого року теології, викладає логіку, метафізику та моральну філософію на Studium Ruthenum, поєднуючи це з викладан‑ням математики, а іноді й літератури та природознавства. У 1790 році перекладає з німецької другу частину «Елементів критичної філософії» Х. Баумайстера – «Настановления любомудрия нравоучительнаго», яку видає друкарня Львівського Ставропігіону. Показовим є факт, що цю книгу П. Лодій присвятив єпископові Андрею Бачинському.
З 1802 року П. Лодій очолює кафедри філософії та математики Ягеллонського університету в Кракові. У 1804–1819 роках ті самі предмети викладає у Педагогічному інституті Санкт-Петербурга. Після його перетворення на університет П. Лодій – декан філософсько-юридичного факультету (1819–1825), завідувач кафедр теоретичної й практичної філософії (1819–1824) та природного права (1821–1824). До його філософського доробку належать перший підручник з логіки «Логические наставления, руководствующиеся к познанию о различении истинного от ложного» (1815), який тодішня російська цензура визнала політично шкідливим і заборонила. Досі не віднайдено рукописи «Повного курсу філософії» та «Природного права», які були підготовані до друку. Петро Лодій високо цінував філософію і мріяв про державу з «філософом на троні».
Ювілейний рік мукачівського єпископа Андрея Бачинського висуває перед нами проблему інтелектуальної культури не лише Закарпаття, а й цілої України. Творчість о. Василя Довговича, Петра Лодія та дяковчителя Івана Югасевича-Склярського практично недосліджена. Зрештою, і сам владика Андрей Бачинський, попри свої великі заслуги, удостоївся лише тоненької брошурки (див.: Задорожний І. Єпископ Андрій Бачинський в епістолярній спадщині. До 270-річчя від дня народження, Мукачеве – 2002). А може, варто пильніше приглянутись до тих духовних скарбів, які таїть у собі Срібна Земля?…
о. Олег Гірник
