Чікаго. (В.М.) — Небо і земля, вищі й туземні сили благословили цей незабутній день 15 жовтня, цю Божу й українську виняткову неділеньку для великої громади в Чікаго. За надзвичайно чудової соняшної погоди, під блакитним небом, при великій участі народу (від п’яти до шести тисяч), у присутності найвищого духовенства українських Церков, репрезентантів американського світу, а особливо — післанців України, що бореться за краще майбутнє, та речника наших земляків у Польщі і в дусі великого єднання й солідарности діяспори з батьківщиною — відбулося тут величаве торжество відкриття пам’ятника Тисячоліття Хрещення України.
Організатори цього свята — Ювілейний Громадський Комітет тисячоліття та Комітет побудови пам’ятника рішили провести цю врочистість під знаком єдности з Україною і в дусі солідарности діяспори з рухом, який сьогодні проходить в Україні — за легалізацію українських національних Церков та за всестороннє усуверенення українського народу. Найкращими доказами цієї єдности був сам пам’ятник, споруджений для великої громади в Чікаго мистцем-скульптором зі Львова, Петром Куликом, та участь у його відкритті лідера Народнього Руху за перебудову, депутата З’їзду народніх депутатів СССР, Володимира Яворівського, провідного діяча Української Гельсінської Спілки, Миколи Горбаля та д-ра Володимира Мокрого, єдиного українського посла до нового польського Сойму.
Пам’ятник у серці «Українського села»
Цілий тиждень перед днем відкриття було рухливо на площі перед новим Культурно-релігійним осередком св. Володимира й Ольги. Статуя висока на 13 стіп, а з курганом і гранітною підставою — 16 і півстопи. На одному бронзовому стовпі виросли величні й прості постаті первохрестителів, що дивляться в дві протилежні сторони. Це радше монументально-символічна, аніж реалістична скульптура. Її згодом накрито великим полотнищем з блакитно-жовтими стяжками в очікуванні торжества відкриття.
Маніфестаційний похід
Організатори передбачили процесію-похід від православного собору св. Володимира до пам’ятника, що на тій самій вулиці Овклей біля собору св. Володимира й Ольги. В неділю до обіду в українських церквах правилися врочисті Літургії. Собор св. Володимира зустрічав того ж дня свого Первоієрарха, Блаженнішого Митрополита Мстислава.
Вже далеко до 12-ої год. дня на довкільних вулицях і хідниках збиралися з прапорами, хоругвами і транспарантами групи тих, що мали брати участь у поході. Укладалися в лави за парафіями, товариствами, групами — організації молоді, хори, комбатанти — в одностроях і в цивільному, але найбільше у вишиваних сорочках. Численними були групи дітвори з квітами, прапорцями. Більшість груп були ідентифіковані під окремими написами. А понад колонами з’явилися прапори та транспаранти українською й англійською мовами. Варто перерахувати деякі написи-гасла, що добре віддавали зміст і спрямування маніфестації: «Воля українським Церквам», «Підтримуємо Народній Рух у його змаганнях до волі», «Хай живе вільна незалежна Україна», «Українці всього світу, єднайтеся!», «Без вільної України не може бути вільної Европи!», «Рятуймо українську мову тут і там!», «Свобода народам — свобода людині!», «У єдності з українським народом!», «За вільні вибори в Україні» та ще багато інших, що їх окремі організації самі підготовили і гордо несли у цій релігійній і політичній маніфестації.
Похід очолили українські й американські прапори та великий напис «В поклоні тисячоліттю Хрещення України», а тоді йшли члени комітету й духовенство з катедри св. Миколая в оточенні «Лицарів Колюмба». Так само закінчило процесію духовенство з православного собору св. Володимира, при чому літнього Митрополита Мстислава підвезли автомобілем.
Між початком і кінцем довгої процесії йшли групи парафіяльних організацій чи не усіх українських парафій Чікаго й околиць, молодь Пласту, СУМА та ОДУМ-у, жіночі організації, ветерани, суспільні організації і прямо групи вірних, хори, деякі групи співали церковні пісні. Похід-процесія розтяглися на два кілометри.
Благословення і відкриття пам’ятника
Багатолюдну маніфестацію відкрив адвокат Юліян Куляс, голова Комітету побудови пам’ятника. На трибуні засіли найвищі церковні достойники та американські гості, як також представники України та української громади.
Ю. Куляс промовив коротко англійською й українською мовами, зазначуючи, що це завершення тисячолітніх святкувань відкриттям Пам’ятника Тисячоліття відбувається у винятковий час для нашого народу. Україна пробуджується до нового життя, «народ хоче бути господарем і сувереном своєї землі. Ми, як частина українського народу, маніфестуємо сьогодні солідарність із нашими земляками у їх змаганні за всестороннє визволення, а особливо за привернення права на вільне існування українських Церков — Католицької і Православної.
Ми вітаємо серед нас речників України і запевнюємо їх у повній підтримці їх змагань. В єдності з Україною буде проходити ця маніфестація», — заявив керівник свята.
Опісля прозвучали американський гимн у виконанні Марійки Банах та гимн Тисячоліття, що його проспівав збірний хор під диригентурою Романа Андрушка.
До відслонення пам’ятника покликано почесних гостей — Владик, сенатора Саймона, посадника міста Дейлі та представників Громадського Комітету. Коли впало полотнище з великої бронзової статуї та з сусіднього собору св. Володимира й Ольги заграли дзвони, спонтанно понеслися тисячні оплески на цілій площі та закритих для міського руху прилежних вулицях.
Від гостей першим промовив майор міста Річард Дейлі, батько якого засвідчив прихильність до української громади в Чікаго участю у відкритті Школи св. Миколая та в посвяченні близького собору св. Володимира й Ольги і в привітанні Патріярха Йосифа Сліпого в травні 1973 р. Теперішній майор-син погратулював українській спільноті за її прив’язаність до етнічної культури та вартостей, які кожну спільноту чинять позитивною, — праця, родина, релігія, виховання дітей. «Святкування Тисячоліття і цей пам’ятник символізують тривалість вашої віри. Вірю, що ваші близькі в Україні скоро матимуть можливість відкрито визнавати свою релігію, як ви тут», — заявив майор Дейлі.
Випробуваний приятель українців сенатор Пол Саймон передав від себе і присутньої дружини вітання українській громаді, висловивши впевненність, що процеси в Східній Европі й Радянському Союзі доведуть також до. покращання долі українського народу. «Немає нічого кращого, що могло б вплинути на зміну американо-радянських відносин, як те, коли М. Горбачов перед зустріччю з Папою в Римі проголосить надання повних прав забороненим Церквам в Україні».
Опісля почався обряд благословення пам’ятника, відправлений духовенством при співучасті крилосу молоді. Владика Іннокентій відмовив зворушливу молитву до св. Володимира і св. Ольги, у якій нагадано слова митр. Іларіона, що «завдяки нашим первохрестителям на престолах Києва засів Христос Спаситель».
Так само глибоко прозвучала молитва-подяка, оголошена пастором Олексою Гарбузюком: «Боже, дякуємо Тобі за пробудження в Україні… І тепер, коли ми вступаємо в нове тисячоліття, новим духом любови, новою силою згори наділи Ти нас, щоб ми ближче пізнали Тебе, Твої заповіти і були правдивими носіями Твоїх істин, віри в Тебе, духовної та національної волі для України. Боже, дай Україні волю і власть!».
Духовенство покропило статую свяченою водою, а відтак діти і молодь з ансамблю «Україна» підходили з усіх сторін з поклоном до хрестителів Володимира і Ольги і складали довкола пам’ятника квіти та прапорці. Хвилина була дуже зворушлива. Знову почулися дзвони, що злилися з мелодією «Реве та стогне Дніпр широкий…», які неначе перенесли присутніх на береги Дніпра в Києві.
Сльози радости з’явилися на багатьох очах і лицях присутніх.
Слова українських промовців
Після обряду посвячення звернувся зі словом Блаженніший Митрополит Мстислав. Він сказав, що сьогодні відбувається визначна подія в українському Чікаго. «Я вірю, що молитви і гомін дзвонів перелітають сьогодні звідси через моря й океани аж у Карпати й доходять до Дніпра… Не міг я не бути з вами сьогодні. Переживаємо великі й важкі часи. Україна збуджується. Всевишній дає нам змогу здати іспит, що ми гідні одержати свободу…».
Митрополит Мстислав нагадав, що знає рідну Україну і прагнення народу, для якого працював у відновленні Автокефальної Церкви у роки війни. Україна прагне слова Божого і свободи. Далі закликав до єдности і взаємної любови. «Не сміємо відокремлюватися, а допомагати один одному. Сьогодні такої допомоги потребує батьківщина від своїх розсіяних по світі дітей». Митрополит нагадав майже забутий епізод із життя УАПЦ в екзилі, коли в 1946 р. Синод її єпископів у Німеччині солідаризувався з переслідуваними братами греко-католиками та висловив їм підтримку у час гоніння їхньої Церкви. Сьогодні потребуємо такого ж ставлення до себе — і православні, і греко-католики. «То ж є наші брати, наша кров і кість!».
Далі виступали речники українського народу зі Сходу. Депутат З’їзду народніх депутатів Володимир Яворівский починає своє слово: «Від імени пробудженої в кінці 20 стол. України, від імени Народнього Руху схиляю перед вами голову. Дивлячись у ваші обличчя, думаю: якщо б та наша Україна була знищена, вбита Чорнобилями, вона б лишилася безсмертною тільки тому, що тут є ви… Якщо б наша доля складалася нормально на протязі історії, ми були б сьогодні найдосконалішим, найдемократичнішим і найбільш духовним народом у світі…».
Яворівський нагадав християнізацію України перед тисячу роками, існування християнської козацької республіки. Козаки будували собори-святині, але також «собори душ». Наш нарід зазнав страшне спустошення. В 1930-х роках летіли в повітря наші храми, але був замах і на нашого духа. Але народ витримав і сьогодні маємо велику шансу, яку мудро треба нам використати. Промовець закликав до єдности, ще більш відданої праці для України, бо «вона у нас одна для всіх. Чим щасливішою буде вона, тим щасливішими будемо ми всі, її діти». Промову переривали гучні оплески, і промовець винятково нав’язав контакт із тисячними масами.
Другим виступав Микола Горбаль, довголітній в’язень і чоловий діяч Гельсінської Спілки, від якої він передав вітання. Він запевнив, що Україна, хоч ще потоптана, але піднімається. Оцей і подібні пам’ятники — це символ нашого відродження. «Я бачу тут єдність, екуменічне єднання усіх українських християн. На Україні відбувається те саме». Обидва посланці з рідної батьківщини закінчили промови прославленням України.
Врешті виступив третій промовець із материка. Хоч народився поза рідними землями, в Польщі, від переселених туди батьків, Володимир Мокрий тепер єдиний посол-українець в новому Соймі в Варшаві, запевняє, що Україна йому близька. Відвідав недавно Київ, де брав участь в установчому З’їзді Народнього Руху України. Мокрий глибоко розуміє християнського духа нашої землі й народу і вірить у його воскресний день. Висловив бажання, щоб земля Володимира і Шевченка ще змогла побудувати пам’ятник Вашінгтонові у Києві так, як сьогодні постають пам’ятники українським велетням духа на землі Вашінгтона.
Всенароднім відспіванням українського гимну закінчено цю врочистість біля пам’ятника.
Бенкет Тисячоліття
Святковий бенкет на закінчення торжества відбувся в сусідньому Культурно-релігійному Осередку св. Володимира і Ольги. До столів засіло понад 450 учасників, а почесні гості зайняли місця за президіяльним столом. Між ними були також українські законодавці Іллінойських палат, сенатор В. Дудич та репрезентант М. Куляс.
Дир. Роман Мицик, голова Громадського Комітету, відкрив прийняття, дякуючи почесним гостям за участь, о. митратові М. Бутринському за ініціятиву побудови пам’ятника і парафії св. Володимира і Ольги за відступлення грунту, а особливо Комітетові спорудженя пам’ятника на чолі з адвокатом Ю. Кулясом за величезну працю.
Складено подяку і жертвенній українській громаді за окремі пожертви на кошти побудови пам’ятника. Імена усіх жертводавців оповіщені в чепурно виданій програмі, а повний список буде поданий у пропам’ятній книзі, що має появитися у грудні ц.р. під заголовком: «Українці в Чікаго й Ілліной». Туди увійдуть ще й імена жертводавців, що вплачують свої вклади додатково тепер.
Бенкетом вміло керував господар Ю. Куляс. Архиєпископ Константин Бага провів молитву англійською мовою, а страви поблагословив Владика Іннокентій Лотоцький.
Під легкі звуки клясичної музики (скрипка і фортепіяно) присутні споживали страви, що їх приготовило керівництво Осередку при елегантній обслузі молодих.
Із словом привіту виступив від східньоевропейських народів Казімір Оксас, голова Комітету Тижня поневолених народів в Чікаго. Прочитано привіти від губернатора стейту Ілліной, Джеймса Томпсона, та спеціяльне звернення з України, підписане Іваном Гелем, головою Комітету Захисту УКЦеркви, в якому м.ін. сказано: «Серцем і душею будемо з вами. Єднаймося, бо ми справді плянетарна нація і ми мусимо відчувати серцем самих себе, наші проблеми і потреби».
І знов виступили наші посланці з рідної землі.
Головне слово мав М. Горбаль, що підкреслив вагу хвилини і величезні зусилля українців на батьківщині змінити хід нашої історії, щоб Україна стала вільною і суверенною. В. Яворівский звернув увагу на сучасне лихоліття і небезпеки, насамперед екологічні, які самі ми мусимо спинити, бо власть імущі не дуже спішаться. Він також висловив турботи, як нам треба розв’язувати національне питання в обличчі русифікації і обездуховлення нашого народу, вчинених сучасним режимом.
В. Мокрий, наче неофіт, ділився враженями із свого перебування в Києві та передав тугу і прагнення українців у Польщі до єдности з народом в Україні та в діяспорі.
* * *
Врочистості посвячення пам’ятника Тисячоліття та маніфестація єдности з народом в Україні зелектризували українську громаду в Чікаго. Це був новий стимул для нашої вже дещо виснаженої суспільности, щоб в ці рішальні дні дати потрібну моральну і політичну допомогу рідному краєві. Помітно, що цей стимул знайшов позитивний відгук і серед молоді, яка солідарно з батьками взяла участь у цьому святі і до якої зуміли промовити наші земляки з України. Думку з багатьох молодших підсумував один юнак, який по довгоденній програмі і ще участи наступного дня у вечорі-зустрічі з В. Яворівським, заявив: «Тепер я бачу, що варто бути українцем!».
