Це не випадковість, що ювілей 1000-річчя хрещення України збігається з 100-річчям смерти св. Івана Боска (31 січня 1988 p.). Перше обходить разом з Україною християнський Схід Европи та вся Вселенська Церква. Друге згадує теж майже ввесь католицький світ, а з ним і Україна. Вона бо, хоч це може видаватися менш очевидним, все ж таки має багато спільного із св. Іваном Дон Боско.
XIX сторіччя, у якому жив св. Іван Боско (16.08.1815 до 31.01.1888) стає переломовою добою. Вона позначається сильним нуртуванням, які приготовляють великі переміни та звіщають прихід нової доби, зовсім відмінної від минулих. Захоплення поступом, наукою та новим порядком ототожнюється з ненавистю та ворожнечею до старого світу. Його речником вважається релігію, якій виповідається непримиренну війну. Нове майбуття мариться на попелах Церкви, релігії, віри у Бога. Християнство знаходиться на позиції відступу, самозахисту, відокремлення.
Дон Боско, бо так його досьогодні звуть, не буде однак пасивним та бездушним спостерігачем наставання нових часів. Він не приглядатиметься безчинно оцьому докорінному борінню, а включиться вповні у змаг за новий світ та нову людину, стаючи одним з найперших протагоністів у дії за побудову нового людського суспільства. Недаремно проникливі дослідники історії вбачатимуть найвизначнішу постать XIX ст. не в гучно висловлюваних та широко відомих героях політики, науки та інших царин суспільного життя, а саме в Дон Боска.
Дон Боско усвідомлює собі цілком положення та шляхи, на які спрямовується людство, та розуміє дух часу. Проте, осучаснення, обновлення та облагородження людства, що гряде, Дон Боско не шукатиме у звабливих та згубних ілюзіях (Маркс), не в самодостатніх самопевностях (Гегель та інші), не в самозакоханому закритті в собі (гедонізм), не в сп’янілому чванстві (Геккель — «Загадковість світу»), не в сваволі, що нехтує всім і всіма (анархісти), не у ненависті та взаємному поборюванні (революції). Шлях, який Дон Боско вибирає, спирається на тверезій дійсності. Ця дійсність завжди та сама, не нова, не стара. Вона незмінна. Вона — не видумана, ані не вимарена. Її віднаходить той, хто має довір’я у буття, хто догледжує сенс життя, хто вірить у Бога, Створителя та Дателя усього доброго. Саме тому оця дійсність кличе любов, доброту, згоду, єдність, їдучи не манівцями сваволі, але стежкою свободи, яка веде до мети.
Дон Боско переймається цілковито цією дійсністю, чинячи її головною настановою свого життя, самим своїм життям, поєднуючись з нею безумовно, неодмінно та докорінно. Саме оця злука з Богом, з дійсністю всіх дійсностей, дозволяє Боскові дивитись тверезим поглядом на світ та визволитись від усіх утопій, які були притаманні тодішньому часу. Будучи розсудливим реалістом та людиною здорового розуму, Дон Боско водночас являється як великий мрійник. Мрійництво Дон Боска було утопією, яка виходила з повного та безумовного довір’я до Бога, що все веде до здійснення. Що більше, щедро обдарований надзвичайними здібностями, Дон Боско був харизматиком, який одержав від Бога особливше завдання. Вглиблюючись у відповідальність свого післанництва, Дон Боско не мріє і не діє у власному імені, а чинить те, що звелено йому Божим пляном. Суттєвою ціллю, провідною ідеєю та основним ідеалом Дон Боска залишається те, що було сенсом дії християнина всіх часів та, що так чітко висловлювало християнське середньовіччя: «На більшу славу Божу» — «Ад майорем деі ґльоріям».
Увесь геройський змаг його трудолюбивого життя мав одиноку мету, а саме, щоб Царство Боже ширилося на землі й ім’я Боже прославлялось між людьми, щоб люди Бога не ображували, а любили Його, чинячи все та всюди Божу волю. Щоб могло все більше та краще збуватись, треба, щоб люди усвідомлялись в цій дійсності, пізнавали правду і старалися нею жити. А тому, що на цій землі появляються завжди нові люди, знаходяться у завжди нових середовищах, у нових обставинах, слід людині кожного часу проголошувати слово вічної істини, пригадувати їй правдиву дійсність, напоминати її, провадити її та допомагати їй. Все треба наново починати від кожної людини. Якщо так, то сама логіка каже, що найпевніше та найвідповідніше є починати від молоді. Питання виховання молоді висувається на перше місце, якщо хочеться обновити світ, надаючи йому правильне спрямування. А цим правильним напрямом було для Дон Боска якраз християнство. Дати правдиво християнське та переконливо людське вихованя молодому поколінню було отим післанництвом, яке стало суттю життя Дон Боска.
Проте дуже вагомим, промовистим та знаменним являється післанництво, що його Боже Провидіння прирекло Іванові Боско за посередництвом Матері Божої. Вона являється йому у сні, ще як дев’ятнадцятилітньому хлопцеві, та вказує шлях, яким він має йти. Вона стає його постійною провідницею та його неустаючою поміччю. Він нічого не чинить без її вказівок, безнастанно до Неї звертається, покладає на Неї цілковиту надію, очікуючи всього від Її материнської Ласки. Діло Дон Боска є властиво ділом чудес Богоматері, яку Дон Боско зве «Помічницею християн». Дон Боско стає одним з найбільших почитателів Пресвятої Богородиці та одним з найбільших ревнителів її культу. Любов Дон Боска до Пресвятої Богородиці виявляється перш за все в його слухняності та в багатирській жертвенності. Дон Боско жертвує кожну хвилину свого життя, дає все, що має і що може, посвячує ціле своє життя для Справи Божої. Любов до Бога стає конкретною любов’ю до молоді. А любов оця усіми наснагами його життя перетворюється у непереможне стремління, аби молодь повести на шлях істинної дійсности, чинячи з них справжніх людей, дозрілих та свідомих, порядних членів свого народу.
Надхненний запал любови, яким палає Дон Боско, займає його учнів та послідовників. Ідея Дон Боска, спалахуючи яскравим полум’ям, втілюється у діла, установи та побудови, які поширюватимуть, продовжуватимуть та скріплюватимуть шляхетні ідеали Дон Боска. Це перш за все заснування Згромадження оо. Салезіян, Згромадження Сестер під назвою «Сестри Пресвятої Діви Марії, Помічниці Християн», пізніше звані «Сестри Дон Боско» (Об’єднання Салезіянських співробітників, третій чин Салезіянського Згромадження), Об’єднання бувших учеників та інші.
Дія о. Салезіян та «Сестер Дон Боско», які надзвичайно скоро розвинулись та постійно зростають числом (сьогодні оо. Салезіяни нараховують біля 18,000 членів, а Сестри Дон Боско понад 18,000 Сестер) полягає перш за все на вихованні молоді в різних школах та в інших виховних закладах, а зокрема в домах дозвілля (Дон Боско називав їх «Ораторіо»), де крім можливости розваг і спорту, в здоровому довкіллі молодь одержує поміч для її освіти, пораду в шуканні правильного життєвого шляху, а зокрема релігійне виховання.
Дуже вагомою ділянкою Дон Боска та його дальших послідовників являються місії, а сьогодні парафії на місійних теренах. Салезіяни та Сестри Дон Боско не перестають ніколи шукати завжди кращих доріг — прийомів та підходів, аби доступити до сердець загроженої нинішнім стилем життя молоді та подати їй руку спасенного рятунку.
Велике значення прив’язував Дон Боско до Об’єднання Салезіянських співробітників, вважаючи їх за надійне насіння серед прийдешнього зісвідченого світу. Його сподівання все більше справджуються.
Дон Боско увійде в історію християнства не тільки, як великий святець та чудодійник, що нагадуватиме богоугодників минулих віків. Геройський, геніяльний та динамічний чин його життя учинить його так захисником невідступних позицій та передвісником нової настанови в постійному поступі, розвитку та виправленні Вселенської Церкви і християнського життя. Це відноситься зокрема до видавничої діяльности св. Івана Боско.
Поминувши деякі окремі відмінності, які були зумовлені силою місцевого та часового звичаю, засади, якими Дон Боско керується у вихованні молоді, являються неперевершені, невідворотні, неодмінні, незаступимі. Достовірний поступ теорії та практики виховної — без них немислимий. Свідомо чи несвідомо, муситься до них навернути.
Дон Боско став великим, багатирським і світосяйним борцем за найвищі ідеали людства та посвятився цілковито їм, даючи повну відповідь на заклик Бога та ставлячись беззастережно під провід Пресвятої Богородиці. З цієї безнастанної розмови з потойбіччям та з цієї витривалої вірности Божому плянові випливає дар пророчого глядіння, яким Господь нагороджує свого невтомного та одчайдушного слугу. Дон Боско є віщим серцевидцем, що є спроможен читати в душах своїх співрозмовників, відшифровуючи дійсний стан теперішности. Але Дон Боско бачить і будучність. Сама Мати Божа веде його зір у майбуття, показуючи йому успіхи й овочі його боголюбивого труду.
Діло св. Івана Боско не лишиться місцевим явищем в окрузі Торіно, але є призначене охопити справді всі країни світу. У своїх віщих снах бачить Дон Боско своїх синів і своїх дочок насамперед в Арґентіні, в Патагонії, а згодом в інших країнах Південної Америки. З усіх сторін кличуть Дон Боска. Азія, Австралія, Африка, народи Европи та Північної Америки. Все це Дон Боско передбачує. Але в певнім моменті пророчий погляд Дон Боска задержується пильніше, довше та сердечніше. Це край, де колись за давнім переказом св. Апостол Андрей Первозванний встромив хрест на Київських горах та благовістив науку Христа на майбутній українській землі. Це край, де у слідуючих роках християнська релігія постійно закріплювалась і зростала. Це край, де наприкінці першого тисячоріччя християнства св. Ольга, княгиня України, палає бажанням ввесь народ своєї батьківщини приєднати до Христового стада, чого остаточно сягає могутній володар Київсько-української держави, Володимир Великий у 988 р.
Доля та історія цього народу притягає особливішу увагу Дон Боска, бо в житті українського народу є щось унікального та одноразового, що зворушує серце жертвенного святця та великого почитателя Пресвятої Богородиці та чинить його близьким.
Український народ вже зарання свого християнського буття відгадує вагомий секрет нової віри. Він бо вже в 1035 році устами свого великого князя Ярослава Мудрого, сина та наслідника Володимира Великого, посвячується Пресвятій Діві Марії, віддаючись в довір’я під Її святий Покров та очікуючи від неї помочі й опіки. Українська земля покривається густою сіткою святинь, присвячених Її імені, та відпустових Марійських місць, де юрбиться натовп побожних прочан. Ікони Пресвятої Богородиці оздоблюють не тільки церкви, каплиці й доми українського християнського люду, але й випромінюють культ Пречистої Діви Марії і в сусідніх народів, як із Заходу, так із Півночі. Крізь усі віки свого існування український народ залишається вірний Пресвятій Богородиці, дорожить набожністю до Неї, виявляючи якмога любов до Неї. Він довіряє їй вповні, знаючи, що Вона його ніколи не залишить. Він зве Її матір’ю українського народу.
Все ж таки, не зважаючи на те, що Україна позначається незвичайним прив’язанням до Матері Божої, доля її незавидна. Мабуть, немає в Европі іншого народу, який пройшов би крізь таке дантейське пекло терпінь, упокорень, знущань, переслідувань, як це прийшлось безталанному українському християнському народові. Властива історія українського народу, за винятком перших часів та кількох світлих сторінок в дальших віках — це постійне крещендо, поступове підсилення горя. Напади кочовиків, нищення та вбивання, яке приходить з півночі, навала і руїна, яку приносять монголи, татари, знущання поляків, жорстоке знущання, яке несе поступово Москва, та страхітлива Голгота, яку Україні зготовив варваризм московського червоного чобота.
Проте український нарід не зневірюється, все уповає на свою небесну Матір, від Неї очікує спасіння. Він знає, що ні Акрополь, ні Капітоль, ані жодна інша поява є суттю християнства. В дійсності є чудом, що український народ зміг перенести оцей хресний шлях, витривати на ньому та переіснувати, не затрачуючи надії. А це тому, бо спонтанно відчував, що Мати Божа завжди з ним була на хресній дорозі, супроводжаючи його, як колись свого Сина, та приготовляючи в майбутнє. Дон Боско не міг не догледіти своєї Мадонни, яка появляється бідним пастушкам у Фатімі 1917 р. та провіщає великі нещастя, які принесе комуністична Москва. Мати Божа, однак, водночас каже, що. якщо люди молитимуться та чинитимуть покуту (тобто Божу Волю), то Росія навернеться і небезпека згине, яка грозить людству. Мучеництво українського народу та його витривалість у вірі батьків є джерелом здійснення сподівань папів, наслідників Петра, що через українців прийде навернення Сходу.
Тому й скоро прийде час, коли Україна і її сусіди потребуватимуть синів та дочок св. Івана Боска. Вони бо стануть неодмінним, податливим знаряддям Божого пляну у відродженні українського народу, а з ним і сусідніх країн. Не знаємо, чи Мати Божа показала Дон Боскові ще інші народи, де б були поля салезіянської дії. Знаємо однак, що Дон Боско у своїх останніх завершальних видіннях зустрічається з блакитним небом України та із золотистими нивами, що оживляють спустошені городи християнської України. У них біля церков є нові споруди з майданами, на яких сила силенна радісної молоді весело гасає під люблячою опікою салезіян. Дон Боско відшифровує назви міст: Київ, Одеса, Полтава, Харків, Львів…
Він готовить вже лави нових бійців для нової України, які під проводом, за поміччю і покровом Пресвятої Діви Марії, Помічниці християн, стануть апостолами віри, надії та любови поміж молоддю, яка чекає на Христа, не знаючи того.
До речі, Україна вже раніше кликала Дон Боска. Слуга Божий Андрей Шептицький, великий Митрополит Української Церкви та єпископат Західньої України поміж двома війнами збагнули конечність присутности Дон Боска серед українського народу. Вони висилають до Італії кандидатів до Салезіянського Згромадження. На жаль, Друга світова війна та події в Україні перешкодили започаткуванню салезіянського діла в краю. Перші українські салезіяни провадять Малу Семінарію, даючи українській діяспорі багато свідомих та освічених українців і десятки священиків. Салезіяни діють теж в Арґентіні й інших країнах.
Проте скромний початок не є приводом зневіри, але навпаки, являється стежкою, яка поведе динамічний і усучаснений чин оо. салезіян до здобування й поширення Божого царства між молодими душами грядучих поколінь нової України. Зустріч Дон Боска з Україною на фоні ювілею 1000-ліття її хрещеня виринає веселкою на обріях українського майбуття, яка переливається барвами світлої надії, як освідомлення та запевнення, що за поміччю Пресвятої Богородиці український народ знайде повний притулок у серці Ісуса та піде у своїй мандрівці крізь прийдешні віки певніше та радісніше до справжньої, дійсної та ощасливлюючої мети.
Насправді Пресвята Богородиця дає вже знаки, що час жнив вже зближається. Саме в тій частині України, яка завжди полишилась вірною Вселенській Церкві та де найбільше процвітав культ Божого Милосердя до Серця Христового та до Матінки Божої. Вона появляється в загубленому селі Грушеві біля Дрогобича, в околиці, де живуть нащадки українського роду, що своєю козацькою одчайдушністю захищав християнство перед поганською навалою. Появляється вона досі в нечуваний спосіб, бо її бачать не тільки вибранці, але велика частина вірних, а зокрема ті, хто з більшою вірою її визнає.
Не зважаючи на всі перешкоди і знущаня, які ставила совєтська влада, маси народу щоденно товпилися перед церковцею, де Мати Божа благає для свого люду милосердя і прощення. З усіх найбільш віддалених сторін Радянського Союзу, з далеких сибірських країн приходили прочани до українського села, аби віднайти отой скарб, якого шукали даремно по всіх усюдах — деінде.
