Частина І
«Особливої значности і ширшого зацікавлення набуває портрет, коли його зроблено не з людини звичайної, а з особи високопоставленої понад її окруженням – “мужа волі і чину” і коли до того ще й сам вигляд тієї особи імпонує виразом величности, ума і доброго серця. Такі особи вже за життя належать до історії, а їх постаті, увіковічнені в портретах і монументах, мають право на почесне місце в Національнім Пантеоні їх націй» – писав Микола Вороний у 1926 році1.
Велич і значення Глави Української Греко-Католицької Церкви для українців у цілому світі, його підтримка і захист народу в період бездержавності, в роки світових воєн і переслідувань, масштабність його діяльності, яка не була замкнена лише в питаннях духовних, його вроджене лідерство, інтелігентність і навіть його небуденна статура й риси обличчя не могли не знайти свого відображення в мистецтві. До створення портретів Андрея Шептицького художники звертаються й досі, бо його діла великі й актуальність їх не проминає, а набирає нової сили і стає джерелом натхнення та мотивації в сьогоденні.
Значиме, втрачене, незнане…
Знаковість постаті Митрополита, його глибоке переконання в особливій ролі культури у формуванні світогляду народу, щире піклування про митців спонукали багатьох українських живописців, скульпторів, графіків початку ХХ століття до портретування Владики. Серед них передусім ті, що знали Митрополита Андрея Шептицького особисто: Модест Сосенко (1875–1920), Олекса Новаківський (1872–1935), Іван Труш (1869–1941), Михайло Бойчук (1882–1937), Осип Курилас (1870–1951), Петро Холодний (1876–1930), Михайло Тишкевич (1852–1930), Василь Дядинюк (1900–1944), Михайло Мороз (1904–1992), Андрій Коверко (1893–1967), Сергій Литвиненко (1899–1964) та інші. Кожен із них залишив різні, неповторні з мистецького боку, глибоко пережиті й творчо осмислені образи Владики, в яких закладені повага та вдячність кількох поколінь. Саме про ці прижиттєві портрети варто згадати хоча б кількома словами з огляду на те, як цілеспрямовано їх нищила радянська влада, щоб затерти нашу пам’ять про Велику Людину та її правдивий внесок в історію народу. Ділимося тим, що знаємо, що вдалося віднайти, хоча б на чорно-білих світлинах, у спогадах, у публікаціях першої половини ХХ століття, у мистецтвознавчих дослідженнях незалежної України, щоб згадати, запам’ятати й передати прийдешнім поколінням.
Загалом питання збереження прижиттєвих портретів Андрея Шептицького складне. Оскільки поза музейними збірками (де вони були заобліковані) твори зберігали в різних українських організаціях, в приватних осіб міжвоєнного часу, а у вирі історичних подій ХХ століття «мігрували», «губилися», нищилися, тому чітко визначити, скільки їх було, неможливо. Тільки з Національного музею в липні 1952 року серед багатьох інших пам’яток були вилучені, вивезені та знищені 93 живописні, графічні (61 начерк; 4 викінчені твори) та скульптурні портрети графа Андрея Шептицького, як зазначалося тодішніми представниками місцевої влади «вірного пса Ватикану й фашизму», створені різними авторами. Доля пам’яток, про існування яких довідуємося з каталогів виставок чи епістолярію, які, ймовірно, були в приватних колекціях, здебільшого невідома. Додатково ускладнюють завдання й однакові назви пам’яток у джерелах: «Портрет митрополита Андрея Шептицького», «Портрет Андрея Шептицького», «Митрополит Андрей» без вказання інших даних, як-от основа, техніка, розміри чи рік виконання. Щоб дізнатися якнайбільше про те, як виглядали втрачені твори, потрібно провести серйозну й тривалу пошукову роботу, яка – і це треба розуміти – на жаль, не дасть відповіді на всі запитання.
Початки портретування Владики припадають орієнтовно на 1910–1914 роки. Їхніми авторами були Труш, Сосенко, Новаківський, Бойчук.
Сосенко, уродженець села Пороги теперішнього Івано-Франківського району Івано-Франківської області – перший з багатьох молодих талантів, кому Шептицький сприяв у здобуванні мистецької освіти. Новаківський, уродженець села Нова Ободівка теперішнього Гайсинського району Вінницької області, завдячував Митрополитові кардинальні зміни у своєму житті, пов’язані з переїздом на стале проживання до Львова. Труш, уродженець села Висоцько теперішнього Золочівського району Львівської області – активний учасник мистецького життя Галичини від зламу ХІХ–ХХ століть, знаний та успішний митець-пейзажист і портретист, майстерню якого Владика відвідував уже в перший рік свого служіння на митрополичому престолі. Бойчук, уродженець села Романівка теперішнього Тернопільського району Тернопільської області – митець, чию творчу сміливість відчув Великий меценат, підтримуючи фінансово молоду людину в навчанні.
Портрети Митрополита авторства Труша
«Кружок почитателів Ексцелєнциї Митрополита замовив у артиста маляра, пана Івана Труша портрет нашого Князя Церкви більших розмірів, який випав дуже гарно» – повідомляла газета «Діло» в листопаді 1911 року. Власне відтоді можна умовно провадити мову про перші прижиттєві портрети Андрея Шептицького. Їхніми авторами були Сосенко і Труш. Відразу зазначимо, що невідомо, як ці твори виглядали, не володіємо ні їхніми фото, ні описом. Хіба, за оцінкою Кирила Студинського, портрет пензля Труша «був більших розмірів, а його виконання приносило честь артистові». Припускаємо, що обидві пам’ятки були репрезентативними, оскільки їх виконували під замовлення: Сосенко – для товариства «Народна гостиниця» у Львові, Труш – на прохання українських послів державної ради. Портрет Шептицького авторства Труша делегація в складі Кирила Студинського, отця (майбутнього Луцько-Острозького єпископа УГКЦ) Йосифа Боцяна і Тадея Соловія від імені українських послів урочисто подарувала його батькові на 75-літній ювілей. З цієї нагоди в Прилбичах разом із дарунком було проголошено святкову промову: «Сей твір нашої штуки – нехай буде символом злуки наших почувань, гордости Отця і почести суспільности! [..] Нехай остане він для Вас і Вашого Роду видимим знаком тих зв’язків, які пов’язали Ви з нашою суспільністю, «даючи їй те, що у Вас було найдорожчого». Розчулений увагою і пошанівком, ювіляр, граф Іван Шептицький, також сказав своє слово: «Нині так мало вдячности на світі, що я Вам за сю хвилю великої радости складаю сердечну подяку. Передайте її українським послам, з котрими тісно зв’язаний мій син і Ваш загал!». Портрет Владики став виявом поваги і вдячності цілого народу, який «бачив в особі Митрополита провідника й мецената національно-культурного відродження», і цей глибоко символічний жест української інтелігенції знайшов відгук у колі родини. Пам’ятка зберігалась у родинному маєтку в Прилбичах, згодом – в отця Климентія Шептицького, а від 1945 року – в депозиті НМЛ до трагічного 1952-го.
1914 року Труш малює ще два портрети Митрополита. Один із них, живописний ескіз, зберігався в приватній колекції отця-каноніка Олександра Ковальського (де тепер цей твір, невідомо); другий, замовлений львівськими українськими товариствами, входив до збірки НМЛ. Його знищив радянський режим. Докладний опис обох пам’яток дійшов до нас у критиці 1926 року. Отже, це були поясні подібні профільні зображення, де Андрей Шептицький змальований у чернечій рясі з білим комірцем і нагрудним золотим хрестом. На голові – фіолетова шапочка (zucchetto). «На обличчу поважна задума; умислова енергія відбивається на високому чолі в виразі крислатих брів; […] брак зморшок між бровами позбавляє лице суворого виразу, а навпаки накладає відпечаток погоди духа. Профіль чіткий і ясний […] Тонові зміни […] доконані в імпресіоністичних плямах ширшим мазком, щобільшої звинности і сили удара набуває в формі заросту на бороді й вусах. Завдяки цій манері характеристичні риси індивідуальности виступають з ніжною експресією, даючи гармонійний вираз певної скристалізованої волі, шляхотности і глибокого ума. Загальний колорит м’який і досить легкий, прозорий; в кольористичних вальорах відчувається дистингований2 смак і дещо переніжений сентимент. Артист бере момент, коли ніби по салоновій розмові наступила хвилева павза поважної застанови» – спостерігає суворим оком критика Микола Вороний на викінченому портреті3. А в творі «зробленому в трохи шкіцовій манєрі, є немов би модифікація першого. […]
Митрополит […] так само в профіль, але з легким зворотом голови так, що видко праву брову і ціле ліве око; ясний, спокійний погляд, зосереджений на якийсь одній думці. […] хоч гама фарб в нім дещо понижена, але се не перешкоджає йому в рисунку і делікатнім колориті справляє симпатичне вражіння»4.
Збереглися лише пізніші портрети Андрея Шептицького пензля Труша 1917 року і 1920-х років. Перший належить сестрам-василіянкам, останній – приватній особі.
1917-го, в рік створення портрета, Митрополит повертався до Львова з кількарічного ув’язнення в Росії, тож зображення вирізняється на тлі інших, створених Трушем уже тим, що основою для нього стала світлина, хоча й з пізнішими авторськими доопрацюваннями. Колорит загалом темний, з контрастовим освітленням партій обличчя. Шептицького важко впізнати, проте, можливо, художник і прагнув зафіксувати момент, у якому з сірої пітьми, долаючи втому та виснаження, виривається на світло сильна, незламна особистість. Перед нами звичайна людина, яка здолала складний шлях випробувань неволею, але поза тим вражає дух, велич та аристократизм портретованого.
Портрет Владики 1920-х років загалом композиційно споріднений із зображеннями 1914 року: живописець знову повертається до поясного профільного образу Андрея Шептицького в рясі з хрестом на грудях, лише без zucchetto. Через теплий, в охристих барвах колорит Труш немовби висловлює особисте ставлення до Митрополита, який сидить у кріслі в спокійній задумі. Обличчя сміливо модельоване впевненими мазками, тло нейтральне. Як писав Вороний: «Портрети кисти Івана Труша відзначаються […] досконалою портретовою технікою, легкою й елегантною».
Портрети Шептицького авторства Сосенка
У Модесті Сосенкові Андрей Шептицький знайшов однодумця, зокрема в справах розвитку церковного мистецтва. Їх єднали понад 20 років знайомства та спілкування. Певна річ, що митець не раз намагався відтворити на полотні образ свого благодійника, мецената української культури та Глави Церкви й упродовж цілого життя шукав відповідної мистецької форми для реалізації свого задуму.
Нині складно достеменно визначити, скільки портретів Шептицького намалював Сосенко. Зібрана з різних джерел інформація дає змогу лише приблизно зорієнтуватися в їх кількості (до 10 творів) та часі виконання (1911–1917 рр.). Це число не можна вважати остаточним. Усі Сосенкові портрети Владики, які до 1952 року перебували в збірці НМЛ (а це сім живописних пам’яток), знищені. Більша частина цих творів була власністю Митрополита, частина – самого митця, один портрет – із депозиту монастиря отців-студитів.
Серед втрачених варто згадати «Портрет митрополита Андрея Шептицького» 1913 року, який був власністю основника Національного музею. Це єдина пам’ятка, знана в мистецтвознавчих колах завдяки кільком репродукціям, зробленим ще за життя Владики. Уперше цей портрет був опублікований 1921 року як ілюстрація до короткої ознайомлювальної статті про Митрополита, яку під назвою «Андрей граф Шептицький» надрукував журнал «Світ дитини». Відтак 1926 року репродукцію твору використав Вороний у своїй публікації в часописі «Богословія». На посмертній виставці робіт Сосенка 1920 року пам’ятку експонували під назвою «Портрет митрополита Андрея Шептицького на тлі св. Юра». На полотні зображене погруддя духовної особи в чернечій одежі Чину Святого Василія Великого: у габіті з білим комірцем, поверх якого накинені мантія та каптур. На грудях – хрест із розп’яттям, на голові – піюска єпископа. Портретований чоловік середнього віку, з видовженим обличчям, високим чолом, виразними очима, прямим носом і стуленими вустами, обрамленими акуратними вусами, що переходять у коротку бороду. Увагу глядача притягує спрямований на нього пильний, проникливий, глибокий погляд Владики. Погруддя в легкому повороті ліворуч займає більшу частину формату картини. Шептицького змальовано на тлі ранньовесняного краєвиду з огорожею та собором Святого Юра. У верхньому правому куті розміщений герб Митрополита Андрея Шептицького: на щиті овальної форми – підкова дугою догори з хрестом на верхів’ї, зовні до її правого кінця трохи скісно прилягає стріла, вістря якої націлене праворуч доверху. Щит шатром огортає мантія, увінчана митрою, обабіч якої – єпископський жезл (ліворуч) і хрест (праворуч) із верхньою горизонтальною поперечиною. Завершує геральдичну композицію капелюх паломника з двадцятьма китицями, розміщеними симетрично, по десять із кожного боку, відповідно до ступеня архиєпископа чи митрополита в Церкві. У гербі поєднані символи давнього роду Шептицьких: підкова, стріла та хрест із символами церковного єрарха. Вороний, який на власні очі бачив оригінал портрета, так оцінив його: «Безперечно цікавійший великий портрет, трактований в напів-византійськім стилі, де маляр проявив і чуття артистичного смаку, і нерв шукання. Портрет також бюстовий, в пелєрині, з обличчям en facе і в шапочці. Загальний вираз сухо-поважний, трохи терпкий, ніби з міною невдоволення (навіть надутости в формі уст). Вираз очей мрачний, трохи сумний, без властивої ориґіналові шафірової променистости. При скупім колориті обличчя – кольор бороди все таки заясний. Загалом портрет робить вражіння подібности, але характеристичних рис індивідуальности мало. Цікава композиція портрета на тлі св. Юра, що підкреслює в нім інтимно-релігійний мотив, але дещо змаляє саму постать, взагалі трактовану не імпозантно, більше здержливо і холодно. Як вище зазначений загальний вираз обличчя і умовність позиції в поставі, так і скупість портретової фактури, власне – в’ялість тонових змін, однотонність сухого колориту, без акцентуації вальорів – все це дасться пояснити і законно виправдати строгістю византійського стилістичного канону, хоч подекуди делікатний рисунок зраджує модерну стилізацію, що очевидно й лежало в пляні композиції артиста. Все ж таки, як данина духовно-византійській традиції, портрет має свою артистичну вартість»5.
Подібним до цього «Портрета митрополита Андрея Шептицького» загальною композицією та художнім вирішенням вважаємо однойменний твір, зафіксований на іншій світлині з фототеки Національного музею. Припускаємо, що цей портрет походив із колекції «Студіон» і від 1946 року як депозит отців-студитів належав до збірки НМЛ. Як видно зі світлини, на ньому зображення духовної особи є ідентичним до попереднього: попри дещо віддалений план, портретований показаний в тому самому одязі й на тлі краєвиду зі собором Святого Юра. Збігається і ракурс, в якому поданий образ на обох портретах. Проте, наскільки дає змогу спостерегти стан фото, аналізований твір вирізняється більш прецизійним викінченням, що помітно в деталях: у моделюванні обличчя, опрацюванні пейзажу, зображенні на шиї Владики хреста без розп’яття, перенесенні герба на середину поля в нижній частині картини, як у низці давніх пам’яток.
Складно ідентифікувати з наявними вихідними даними ще один портрет Шептицького, представлений на світлині. Цей твір умовно можна назвати «Портретом митрополита Андрея Шептицького з авторською сигнатурою внизу праворуч: «Модест Сосенко / – 1913 –». Цей образ відтворює Главу УГКЦ в повсякденному житті василіянського ченця, у звичному габіті, з хрестом на грудях, із непокритою головою. Погруддя Владики на нейтральному світлому тлі подане в глибшому повороті ліворуч, голова розвернена до глядача. У правому верхньому куті – родовий герб.
Очевидно, це далеко не всі портрети Андрея Шептицького, які виконав Сосенко. Їх могло бути більше, але про інші не згадано ні в документах, ні ширше в літературі. Так, наприклад, у доробку художника були й зовсім невеликого формату портрети Шептицького, що їх виконано в 1913–1914 роках. До них належить єдина щасливим випадком збережена пам’ятка, яка є власністю Українського національного музею в Чикаго. Портрет містить авторську сигнатуру й датований 1913 роком. Історія надходження цієї пам’ятки до музею невідома. На початку 2010-х років твір в архіві установи виявила кураторка музею Марія Климчак. Вона й долучила портрет до каталогу виставки особистих речей Митрополита (до 150-ліття від дня його народження) і ввела пам’ятку в науковий обіг.
Портрет «Митрополит Андрей» (дошка, олія; 42×28 см) представляє погруддя Його Екселенції в тричвертному повороті праворуч, голова Владики повернена до глядача майже в анфас. Погляд портретованого самозаглиблений, зосереджений. Андрей Шептицький зображений у фіолетовому вбранні та головному уборі на нейтральному охристо-рудому тлі. Оригінальний твір розкриває особливості авторської манери письма: Сосенко моделює обличчя вільними і вправними пастозними мазками, а одяг і тло трактує узагальнено, площинно. Чітко прочитується контур зображення – цілісний, спокійний, який посилює загальне сприйняття образу та гармонійний вишуканий колорит, побудований на відтінках взаємодоповнюваних барв. Портрет не є репрезентативним, на ньому немає жодних атрибутів, які акцентували б на суспільній позиції зображеної особи. Основна увага зосереджена на обличчі духівника. Його одяг і єпископський головний убір зорієнтовують глядача в тому, що портретований представляє саме цей єрархічний ступінь священства. Погруддя заповнює весь формат картини. Така композиція монументалізує зображення.
1913 рік – час, яким датована більшість портретів, створених Сосенком, був знаменний і для українців, і для Митрополита, адже саме наприкінці того року Андрей Шептицький офіційно передав свою мистецьку збірку у власність українському народові. Орієнтовно впродовж 1912–1914 років Сосенко на замовлення свого благодійника змалював, зокрема, копії давніх портретів унійних єпископів. Така обізнаність художника з історичною традицією портретних зображень, пізнання пам’яток зблизька через безпосередній контакт могли вплинути на бачення митця щодо трактування образу Шептицького. Саме такі портрети Владики, принаймні серед зафіксованих на світлинах, становлять найчисленнішу групу в творчій спадщині художника. Характерний ракурс портретованої особи, погрудне зображення і герб як обов’язковий атрибут на портретах Шептицького пензля Сосенка – основні ознаки, які притаманні й давнім пам’яткам. Ба більше, художник зумів створити суголосні своєму часу живописні твори з яскраво вираженими авторськими ознаками.
Сосенко малював портрети Шептицького і в 1917 році, відомі під назвою «Митрополит Андрей у мантії, мітрі і з хрестом». Митець тоді перебував на італійському фронті в складі австрійської армії, але підтримував зв’язок з родиною та друзями, від яких дізнався про звільнення Владики Андрея з трирічного заслання до Росії. У тодішніх воєнних умовах художник не мав змоги виконати портрет Митрополита з натури з нагоди його повернення до Львова і, очевидно, змальовував свого благодійника зі світлини. Це припущення ґрунтується на фотоматеріалах із спадщини Сосенка, зокрема, як зазначено в Книзі надходжень Національного музею, на фото «з ретушом і рисунком М. Сосенка 1917 р. митрополита в сакосі, мітрі, з хрестом і жезлом, гербом і написом», із сигнатурою внизу ліворуч: «Модест Сосенко / – 1917 –».
На основі докладного опису зображення, яке можна розгледіти й на збереженій світлині, робимо висновок, що художник підкреслив на полотні високий статус Глави УГКЦ за допомогою одягу, атрибутів, цілофігурної постаті та герба як доказу давності та шляхетності роду Шептицьких і його значення в історії народу. Проте в той час митець двічі звертався до образу Митрополита. Підказкою є світлина з фрагментом виставки до 35-ліття НМЛ, де зафіксований ще один, цього разу поясний, майже профільний портрет Андрея Шептицького в мантії, митрі та з хрестом і з ледь помітним гербом на тлі поруч. У той історичний момент, коли українська громадськість активно й щиро вітала з поверненням свого Митрополита, справді важливим був мистецький образ Шептицького як Глави УГКЦ, і Сосенко це відчув.
Порушивши тему образу Андрея Шептицького в творчості Сосенка, не можемо оминути увагою і сакральних творів художника, в яких він наділив святих портретними рисами Митрополита.
Зокрема, загальновідомою є ікона святого апостола Андрія Первозваного із зовнішньою схожістю до Андрея Шептицького, виконана 1913 року для іконостаса церкви Святого Миколая в Золочеві. Довший час оригінальний твір зберігався в допоміжному фонді Національного музею у Львові. Туди надійшов, як припускаємо, в 1964 році з експедиції музейних працівників до Золочева з метою порятунку пам’яток сакрального мистецтва від знищення. Щойно 1997 року пам’ятку перевели до основного фонду музею, відтак запровадили в науковий обіг. Це олійний твір, виконаний на полотні, з фігурним завершенням, суголосним із обрамленням цілого іконостаса. Сивий апостол зображений доколінно в легкому повороті ліворуч. Хоча голова святого похилена, його погляд спрямований на глядача. Андрій Первозваний зображений у червоному хітоні та зелено-синьому гіматії. Лівою рукою апостол підтримує символ свого мучеництва – скісний хрест, а правою, опущеною додолу, – книгу. Обабіч золотистого, багато декорованого німба святого зроблені написи «҇С҇ТЫЙ /апостолъ / АН-/ДРЕЙ» і «ПЕРВО-/ ЗВАННЫЙ». Тло ікони, подібно як і в парному до неї зображенні священномученика Йосафата Кунцевича, брунатне, збагачене золотистим хрестиковим орнаментом.
Образне ототожнення Владики з Христовим апостолом є своєрідним ключем до розуміння і сприйняття постаті Андрея Шептицького, ролі та значення його діяльності. Певну схожість із Його Екселенцією бачимо і на зображенні «Святий Теодосій» у цьому самому іконостасі. Ще в 1920-х роках Михайло Драган наголошував на схожості з Андреєм Шептицьким образу єпископа в митрі, змальованого навколішках на іконі «Покров Богородиці» авторства Модеста Сосенка в бічному вівтарі храму Воскресіння у селі Поляни на Золочівщині. Ще помітнішою є схожість на іншому авторському варіанті ікони зі збірки василіянського музею в Мондері (Канада).
На основі розрізнених матеріалів, які нам вдалося віднайти, можна умовно класифікувати портрети Андрея Шептицького пензля Модеста Сосенка на дві групи. Першу з них формують зображення Владики, виконані на зразок давнього єрархічного парадного портрету. На творах 1913–1914 років духовна особа постає як представник давнього українського роду Шептицьких, який присвятив своє життя служінню Богові та рідному народові. Портрети 1917 року представляють провідника Церкви, опору й надію українців у складний історичний період. До другої групи належать невеликого формату, камерні за вирішенням твори, в яких митець зумів передати величезну повагу та пошану до свого опікуна й мецената, всю глибину духовного світу котрого пізнав у багаторічному спілкуванні. Психологічний портрет Шептицького доповнює і сприйняття його Сосенком як Апостола Церкви, який здійснював покладену на нього велику місію – нести людям безмежну Христову любов, підтримувати їх у вірі та зміцнювати її в їхніх серцях прикладом власного життя. Історичну важливість і значимість Владики, його присутність біля знедоленого народу митець підкреслює у збірному зображенні «Покрова» або в образі святого Теодосія Печерського.
Олеся Семчишин-Гузнер
- Микола Вороний. Портрети Митрополита Андрея // Богословія. Львів 1926, кн. 1–2, с. 198.
- Витончений, добірний, шляхетний.
- Вороний. Портрети Митрополита Андрея, с. 201.
- Вороний. Портрети Митрополита Андрея, с. 201–202.
- Вороний. Портрети Митрополита Андрея, с. 200.
