Президентська виборча кампанія в США триває, постачаючи громадськості сенсаційні новини. 13 липня республіканський кандидат Дональд Трамп пережив замах на своє життя в Батлері, що в Пенсільванії. Мотиви стрільця лишаються незрозумілими. 21 липня президент Джо Байден під тиском своєї власної партії анонсував, що не піде на вибори вдруге. Байдену 81 рік, Трампу – 78. Демократична партія одразу затвердила теперішню віцепрезидентку Камалу Гарріс своєю кандидаткою в президенти. 6 серпня команда Гарріс оголосила, що її виборчим партнером (running-mate, який у випадку перемоги Гарріс стане віцепрезидентом. – Ред.) буде губернатор штату Міннесота Тім Волс.
Особливості виборчої системи
Громадяни США не обирають своїх президента й віцепрезидента безпосереднім голосуванням. Натомість партія, яка перемагає в тому чи іншому з усіх штатів, призначає виборців, які й віддають свої голоси за кандидатів на вказані посади. Загальна кількість голосів цих виборців вирішує результат голосування. Тож кандидат, який отримує більшість голосів виборців, стає переможцем, навіть якщо не отримує більшості голосів громадян. І таке було не раз.
Ще одним наслідком існування описаної системи непрямих виборів є те, що президентські кампанії зосереджуються на штатах, у яких громадяни поділені (так званих штатах, які вагаються, – swing states, як-от Пенсільванія та Вісконсін), адже на результати голосування там можна вплинути. Багато штатів, зокрема й деякі великі, вважають «синіми» (переважно демократичними, як-от Каліфорнія та Нью-Йорк) або «червоними» (переважно республіканськими, як-от Техас), тому кампанії в них не потребують залучення великих фондів.
Хоча Конституція США не визначає кількість політичних партій, майже у всіх виборах серйозні політичні перспективи мали тільки дві партії, і система ведення кампаній та голосування сприяє такому стану. Останнє може бути чинником різкого поділу, який виснажує теперішній американський політикум. Водночас дехто називає цю систему дуополією, вказуючи на те, що Демократична й Республіканська партії часто представляють одні й ті самі інтереси й фактично ділять владу на двох. З цього погляду нав’язливий політичний поділ на поверхні може слугувати завісою спільності інтересів.
Точки президентської виборчої кампанії 2024 року включають економіку, імміграцію через південний кордон, довкілля (особливо зміни клімату), соціокультурно-етнічні питання (аборти, одностатеві шлюби та права ЛГБТ і квірів), соціополітичні питання (пробудження лівої ідеології в деяких групах, університетах та інших елітарних інституціях), роль США в Ізраїлі та Газі, допомогу Україні, а також міжнародні виклики (Росія, Китай, Іран і Північна Корея). Зазвичай економічні питання порушують першими, міжнародна політика – наприкінці.
Кандидати та їхні погляди
Також важливими є особи кандидатів – головний фактор, який привертає увагу електорату. Підґрунтя й характер Дональда Трампа добре відомі. Всупереч – або завдяки – своїм нещодавнім кримінальним вирокам і поточним судовим процесам він постає в образі народного героя для багатьох американців, котрі – мусимо про це пам’ятати – завжди виявляли певну пристрасть у ставленні до порушників правил та вигнанців. Політичний стиль пана Трампа містить особливе звернення до обурених ліберальним «істеблішментом» та елітами Східного й Західного узбереж. Його опоненти бачать його як загрозу верховенству закону та ґрунтованого на певних правилах міжнародного ладу.
З іншого боку, демократична кандидатка Камала Гарріс тяжіє до того, щоб апелювати до дуже різних демографічних груп: молоді, добре освічених, заможних, а також жіноцтва. Її походження з меншин – ямайці та вихідці з Індії – є додатковим аргументом на її користь. Навіть те, що її батьки були освіченими фахівцями, вберігає її від закидів у «невигідному» становищі (високий професійний статус батьків Камали послаблює її імідж як представниці «скривдженої меншості»). І хоч опоненти вважають її погляди лівими, насправді вони, видається, є загальноліберальними.
Як бачимо, дві головні політичні партії дійшли до представлення двох, напевно, різних типів американців. Подеколи кажуть, що Республіканська партія рушила вправо, в той час як Демократична – вліво. Та це лише часткова правда.
У термінах своєї філософії республіканці воліють бути більш релігійними, аніж демократи. Популярність Дональда Трампа здивувала багатьох спостерігачів. «Позаконфесійного християнина» можна розглядати як «консервативного» тільки в якомусь дуже особливому американському розумінні1. Основу його підтримки творять виборці із середнього та нижчого класів, обурені домінацією федерального уряду. Вони також протистоять нав’язуванню «воук-ідеології» (woke ideology), яку розуміють як маніпуляцію демократів стосовно расових, етнічних і статевих меншин. Водночас до республіканців входить частина еліт, яку привабила обіцянка Трампа зменшити податки. Прихильники «Америки понад усе» (America Firsters), націоналісти, які хочуть «Знову зробити Америку великою» (Make America Great Again, MAGA) – серед найвідданіших прихильників Трампа.
Республіканський кандидат на віцепрезидента Джеймс Девід Венс контрастує з Дональдом Трампом. Його сім’я мігрувала з Аппалачів – історично збіднілої сільської місцевості. Його рідний штат Огайо належить до «Іржавого поясу» – соціоекономічно-депресивного регіону покинутих вугільних копалень, заводів і сталеливарень, який певною мірою можна порівняти з українським Донбасом. Він захищає бідних білих робітників цих теренів, багато з яких безробітні й непрацездатні, серед яких зріс рівень наркотичної залежності й самогубств. Значна частина цього населення раніше підтримувала Демократичну партію, яка, як це населення вважає, покинула його, спокусившись на «політику ідентичності» та порядок денний «воук» із їхніми численними моральними претензіями, але мінімальними досягненнями. Серед них багато нащадків ранніх європейських іммігрантів, зокрема з Галичини та Закарпаття.
Сам собою Венс є втіленням американської мрії: служив у морській піхоті, закінчив Школу права Єльського університету, видав дуже популярні спогади «Сільська елегія» (в оригіналі «Hillbilly Elegy»), на основі яких був знятий фільм. Його політична філософія, яка протистоїть крайньому індивідуалізму, лібералізму й глобалізму і яка підтримує робітників, сім’ї, спільноти та спільне благо, зазнала впливу католицького соціального вчення (він став католиком 2019 року). Його вважають представником «постліберальних правих». На відміну від Трампа Венс – добре начитаний інтелектуал, який зазнав впливу побратима по вірі Сограба Агмарі, Патріка Деніна (автора книги «Чому лібералізм зазнав поразки», «Why Liberalism Failed», 2018 р.), православного (колишнього католика) Рода Дрегера (автора «Бенедиктового вибору», «The Benedict Option», 2017 р.), а також французького філософа Рене Жирара.
Світогляд демократів тяжіє до того, щоби бути більш секулярним, аніж світогляд республіканців. Президента Байдена, хоч він і є практикуючим католиком, часто критикують за погляди, несумісні з католицьким вченням. Його визначена наступниця, кандидатка Камала Гарріс – баптистка. Як генеральна прокурорка Каліфорнії, а відтак сенаторка від цього самого штату вона здобула репутацію ефективної прокурорки, досвідченої у кримінальному праві. Гарріс послідовно підтримує «право на аборти». На слуханнях щодо йменування Браяна Бушера федеральним суддею сенаторка Гарріс та її колега з Комітету з питань правосуддя порушили питання його участі в «Лицарях Колумба» – католицькій мирянській організації. Вказуючи на те, що «Лицарі» – це братство тільки чоловіків, вона запитала, чи Бушер, приєднуючись до цієї організації, брав до уваги те, що цим протиставився «праву жінок на вибір». Частина католиків, як і визначний рабин, сприйняли цей закид як замасковану спробу усунути особу з публічної служби через її релігійні погляди, порушивши Конституцію. Гарріс також критикували через брак ідей і труднощі з логічним та чітким викладом думок. На посаді віцепрезидентки Байдена вона перебувала в тіні, маючи опінію однієї з найменш популярних осіб, які колись займали це крісло.
Демократичний кандидат у віцепрезиденти губернатор Міннесоти Тім Волс упродовж 24 років служив у Національній гвардії. Працював шкільним учителем, футбольним тренером у середній школі, а потім був обраний до Конгресу. Як виходець із сільського Середнього Заходу, він, як очікується, апелюватиме до поміркованого середнього класу американців. Як лютеранин він чітко підтримує права іммігрантів, а також доступ до абортів.
Якими є погляди кандидатів на Україну? Як і в інших питаннях, погляди Дональда Трампа є непослідовними й непередбачуваними. Він вірить, що Європа мала б брати на себе «більшу частку» в допомозі Україні. Також йому притаманне захоплення Путіним. Венс критикує «глобальні втручання» демократів та їхні «вічні війни» – військові кампанії в країнах на кшталт Іраку й Афганістану, які забирають безліч людських життів, але не дають тривкого покращення. Через ці самі рації він виступає проти допомоги Україні, бо вірить, що це надто дорого, неефективно й ніколи не буде достатнім для того, щоби досягти перемоги у війні. Як і Трамп, він вірить, що головною загрозою для безпеки США є Китай. Стверджують, що Трамп і Венс є просто реалістами, що, мовляв, на противагу «глобалістам-інтервенціоністам» вони усвідомлюють межі можливостей США.
Відображаючи проукраїнську позицію Байдена, Камала Гарріс висловлювалася критично про Росію та її війну проти України, наголошуючи на порушенні людських прав і воєнних злочинах. Тім Волс теж підтримує Україну: радо прийняв українських біженців у Міннесоті. Два важливі заводи, які виробляють зброю для України, працюють у цьому штаті.
Християни та вибори
Як же християни США бачать вибори? Вони безсумнівно розділені. Та водночас виборче питання може й не бути дуже значущим, позаяк для багатьох американців релігійні ідентичності, як видається, не пов’язані з їхніми політичними вподобаннями. Для наймолодших американців політичні заклики стали важливішими за релігію. Унаслідок цього релігійні погляди ані Трампа, ані Гарріс не значать для таких виборців багато.
А проте релігія залишається фактором творення думок багатьох американців у окремих випадках. Наприклад, у міжнародній політиці християнські консерватори опонують промоції з боку США та ООН секулярної ідеології в традиційних і релігійних країнах, як-от у африканських. Дехто, як Род Дрегер, вихваляють угорського прем’єра Віктора Орбана за його дії на підтримку сім’ї і проти іммігрантів. Такі люди голосуватимуть радше за республіканців. Багато з них мотивовані своєю опозицією «демократичному імперіалізму» США. Вони можуть перебувати під впливом російської та китайської антиамериканської пропаганди. В одному сумнозвісному випадку, на який вказав у Конгресі професор Єльського університету Тімоті Снайдер, конгресмен США під час законодавчої сесії того самого Конгресу повторив фальшивку, поширену Кремлем, яку його помічники стягнули з інтернету. Ймовірно, завдяки такій пропаганді частина консерваторів вбачає у Росії бастіон християнської моралі та звинувачує Україну в підтримці ЛБГТ і квірів, у тому, що вона піддатлива до занепадницьких американських культурних впливів.
За статистикою США посідають четверте місце в світі за кількістю католиків: 70 мільйонів, або 20% населення. Однак значна частина американських католиків на практиці не приймає католицького вчення. Можливо, від зникнення «католицький голос» у США врятувала іспаномовна імміграція. Деякі іспано-американці, включно з наверненими у протестантизм, підтримують Трампа через те, що протистоять політиці демократів щодо гендеру й питань релігійної свободи, або через те, що як легальні іммігранти обурюються вчинками демократів щодо нелегалів. Натомість інші католики симпатизують демократам через підтримку ними програми DEI (Diversity, Equity, and Inclusion, «Розмаїття, Справедливість, Інклюзія») або традиційніших католицьких цінностей, як-от турбота про бідних.
Багато католиків засідають у Конгресі: 27% сенаторів і 29% членів Палати представників. Але їхні погляди різняться щодо цілої низки питань. Багато сфокусовані на абортах, одностатевих шлюбах, гендерних питаннях, але в той же час нехтують католицьким соціальним вченням, що лишається малознаним (винятком тут є Венс).
Щодо зовнішньої політики частина американців бачить глобальне протистояння між розвинутою, проте секулярною Північчю і чітко католицьким Півднем (мовиться про весь світ, а не США). Подібно до багатьох своїх одновірців у країнах так званого третього світу вони протистоять міжнародній політиці колишніх колонізаторів, зокрема європейських країн і США, а в Росії бачать лідера колонізованих. При такій оптиці Україна постає всього лиш як васал неоімперіалістичного НАТО. Ще інші під впливом деяких ватиканських дипломатів розглядають російську війну проти України як «суперечку» між сторонами, що «обоє винні», а тому виступають за дипломатичне рішення, діалог і компроміс. Проте деякі визначні католицькі коментатори, як Джордж Вайґель, бачать самозахист України як справедливу війну, яка заслуговує на підтримку США.
Пацифізм серед американських католиків, інших християн і нехристиян залишається поглядом маргінальної меншості. Осуд виробництва зброї, який сягає своїми коренями принаймні сторічної давнини, був підсилений і нещодавньою критикою військово-промислового комплексу. Зрозуміло, що спротив виробництву зброї означає спротив наданню зброї Україні. Проте не видається хибною теорія, що сучасний «крапельний» підхід теперішньої адміністрації США щодо України більше допомагає виробникам зброї, а менше Україні, ніж масоване й рішуче посилення озброєння.
Більшість американських (і не тільки американських) виборців, як видається, не спроможні бачити ситуацію України очима українців, а лише крізь призму політики США. Така сама короткозорість притаманна американським політикам. На щастя, Україна видима і з ліберальної, і з консервативної позицій.
Українська діаспора та вибори
Українська діаспора розділена в президентській кампанії. Трудність полягає в тому, що у той час, як Трамп і Венс опонують допомозі Україні, їхні демократичні опоненти вірні внутрішній політиці (особливо щодо абортів і гендерних питань), яка ображає не тільки українських католиків, а й українських православних і протестантів. Американці українського походження також розділені в питаннях імміграції, змін клімату, економіки.
Ми ще не знаємо, чи Камала Гарріс у випадку перемоги виявить такий самий рівень підтримки України, як Байден (цей рівень діаспора вважає вкрай недостатнім), а чи збільшить або зменшить його. Так само ми не можемо бути певні, чи Трамп дозволить Росії захопити всю Україну або її частину. Кардинально важливим буде те, кого вони оберуть на посади державного секретаря, міністра оборони і радника з питань національної безпеки – ключових для української політики. Наразі можемо лише гадати, хто займе ці крісла.
Як-не-як, українських католиків ці вибори ставлять перед неприємним вибором: 1) голосувати за проукраїнських, проте очевидно антикатолицьких демократів чи за очевидно антиукраїнських, але вочевидь прокатолицьких республіканців; 2) не голосувати взагалі; 3) голосувати за альтернативну партію, котра, можливо, підтримує українські й католицькі інтереси, але не має шансів здобути перемогу. Прагматичним, хоча етично проблематичним, вибором був би перший: підтримавши перемогу демократів, американці українського походження можуть звернути свою увагу на боротьбу з тими політичними поглядами і діями демократів, з якими вони не погоджуються.
Андрій Сороковський
Переклад з англійської Володимира Мороза
- Американське розуміння термінів «лібералізм» і «консерватизм» може спантеличити європейського читача. Це тому, що сучасне значення цих термінів є мало схожим на європейське і навіть «класичне» американське значення. Для прикладу, якщо класичний лібералізм має щодо держави підозри, то сучасний американський лібералізм відстоює втручання уряду в справи суспільства та економіки. В той час як класичний консерватизм підтримує традиційні моральні цінності, багато сучасних американських консерваторів публічно відійшли від них. Ліберали завжди віддавали перевагу особистій свободі, але тепер дехто з них виступає за обмеження свободи політичного висловлювання. Консерватори завжди асоціювалися із заможнішими верствами, але тепер апелюють до робітничого класу, для прикладу, роблячи стійкий наголос на питаннях незаконної міграції та глобалізації.
