У цій статті хочу продовжити тему портретів унійного (греко-католицького) духовенства у зібраннях музеїв України. Зосереджу увагу на особистості Атанасія (Антонія) Шептицького (1686 – 1746) – митрополита Київського, Галицького та Всієї Руси1, аналізуючи його просторовий портрет із колекції Волинського краєзнавчого музею у Луцьку (Ж-24/КВ-16418. Полотно, олія. 1730-ті роки). Про Атанасія Шептицького у своїй публікації «Портрети єпископів з роду Шептицьких» писала мистецтвознавиця Оксана Жеплинська, проаналізувавши низку портретів такої видатної особи. Тож у цих відомостях авторка цієї статті певною мірою спирається на дослідження та інформацію, викладену раніше2.
Отже, зупинімося докладніше на портреті Атанасія Шептицького з колекції Волинського краєзнавчого музею (ВКМ). Його привезли до Луцька в 1940 році, про що свідчить запис у книзі вступу: «Невідомий художник. XVIII ст. Портрет митрополита Афанасія Шептицького. 1730-ті роки. Полотно, олія. Ж-24 /КВ-16418». Відомо, що раніше цей портрет зберігався в родинному палаці магнатів Радзивіллів у Олиці на Волині, доповнюючи розкішну портретну галерею власників маєтку. У 1939 році замок Радзивіллів націоналізували комуністи, його господарів арештували, усе майно розграбували або знищили. Під час експедиції працівника історико-краєзнавчого музею (тепер ВКМ) Анатолія Дублянського (1912 – 1997), майбутнього митрополита Паризького і Західноєвропейського Української Автокефальної Православної Церкви, разом із декількома десятками творів образотворчого мистецтва, предметів побуту, особистих речей членів родини Радзивіллів до ВКМ був привезений і портрет митрополита Шептицького. Предмети образотворчого ряду (живопис, графіка, скульптура) в 1973 році склали основу постійної експозиції картинної галереї, відділу ВКМ (від 1998 року – Художній музей, відділ ВКМ). Портрет Атанасія Шептицького тривалий час зберігався у фондових запасниках ВКМ і був реставрований у 2011-му. В 2013 році представлений у постійній експозиції Художнього музею, в розділі «Портретний живопис XVI – XVIІІ століть».
Портрет Атанасія Шептицького з колекції ВКМ – це вертикальне полотно доволі великого розміру (240×120 см). У книзі музейних надходжень за 1940 рік вміщений його початковий опис: «Портрет священника. На темному фоні на повний зріст зображений католицький служитель із оголеною головою, невеликою світлою бородою. На грудях хрест, прикрашений дорогоцінним камінням. Ліва рука опущена вздовж тіла, права на хресті».
Аналізуючи цей портрет сьогодні, бачимо, що за стилістикою та особливостями зображення він відповідає європейському варіанту стилю бароко XVII – XVIII століть. Належить до парадного типу портретів із ознаками національних рис, які були характерні для українських земель у складі Речі Посполитої. Атанасій Шептицький зображений на повний зріст на темному тлі тону зелено-коричневої умбри. Перед нами чоловік поважного віку. Збережені портретна схожість та індивідуальні риси. Ми легко впізнаємо його на відомих портретах попередніх років авторства інших художників.
Спираючись на тогочасні твори європейського зразка, невідомий автор цього полотна використав професійні прийоми пластичного вирішення обличчя й анатомічної будови тіла. В Атанасія Шептицького сива борода та рідке волосся, худорляве обличчя, видовжений з горбинкою ніс. На грудях – хрест, декорований коштовним камінням. Він делікатно (ба навіть артистично) тримає його великим і вказівним пальцями, пильно дивлячись у вічі глядачеві. В погляді єпископа, за спиною в якого доволі довгий, як на той час, відтин життя і шлях, присвячений служінню Богові, прочитуються гідність, шляхетність і водночас сум. Вбрання єрарха сріблясто-сірого тону спадає додолу вертикальними важкими фалдами, утворюючи внизу плавні, хвилясті лінії. Облачення пишно оздоблене діагональними золотими смугами, підшите червоним шовком чи оксамитом. На задньому плані, праворуч від постаті, бачимо стіл. На ньому – срібна митра, декорована золотим шитвом. На її маківці – хрест.
Прізвище автора цього твору невідоме, однак технічні прийоми, якими він блискуче володів, дозволяють певною мірою розкрити творче амплуа митця. Він є представником європейської школи, бо портрет Шептицького виконаний на взірець репрезентативного портрету, поширеного серед європейської світської та церковної еліти. Віддаючи данину традиційним канонам, художник зберіг усталений композиційний прийом, зображуючи постать неначе знизу вгору, що додало образу монументальності та значущості. Однак артистизм художника прагне більшого. Він ставить перед собою завдання намалювати не просто портрет із притаманними йому жанровими особливостями, а зобразити митрополита як особистість, зосередивши увагу, свою і глядача, на внутрішньому світові цієї людини і тонких вібраціях її душі. Зокрема, цей новаторський на той час підхід у трактуванні образу зосереджений передусім на моделюванні обличчя. Надзвичайно чуттєвими мазками художник творить плоть немолодого чоловіка. Лесуванням (багатошарове послідовне нанесення фарби на попередні просохлі шари. – Ред.) прагне передати матеріальність тіла і водночас створити ефект внутрішнього духовного світіння.
Обличчя Атанасія Шептицького виразно виділяється на темному тлі. Його погляд згори вниз неначе пронизує наскрізь. У ньому і сила духу, і впевненість у собі, і водночас заледве помітний неспокій. Глядач фокусує свою увагу на руках Атанасія Шептицького, зокрема на його тонких пальцях. Єрарх дуже граційно підтримує складку вбрання. Кінчиками пальців тримає хрест, ніби злегка торкаючись його. Коштовний перстень є ознакою приналежності до високого духовного сану і давньої аристократичної родини.
Психологічна складова портрета була головним завданням автора. Однак вирішення його було б неможливим, якби не тісний духовний зв’язок художника з моделлю. Вочевидь, багатогодинне позування й тривалі бесіди сприяли тому, що мистець краще пізнавав людину, портрет якої творив, розуміючи її внутрішню сутність, генеруючи свої думки-висновки на полотні. Отже, художнику вдалося створити образ, співзвучний своєму драматичному часу, образ людини шляхетної, сповненої гідності, підкреслюючи такі риси Атанасія Шептицького, як жертовність, доброчесність, самовіддане служіння Богові та Церкві.
Із-поміж творів портретної галереї в постійній експозиції Художнього музею портрет Атанасія Шептицького займає особливе місце. Захоплює глядача віртуозними технічними прийомами, величністю створеного образу людини, яка пройшла тернистий шлях від чернецтва до митрополичого сану, залишивши помітний слід в історії Української Греко-Католицької Церкви й заслуживши повагу сучасників.
Олена Старикова, старша наукова співробітниця Художнього музею, відділу Волинського краєзнавчого музею, Луцьк
- Атанасій Шептицький, у хрещенні Антоній (1686 – 1746) – представник давнього українського шляхетського роду з власним фамільним гербом, із 1715 року унійний, тобто греко-католицький, єпископ Львівський, Галицький, із 1729 року митрополит Київський і всієї Русі. Народився в селі Вощанці теперішнього Самбірського району Львівської області. Батько – Олександр (Олексій) Шептицький, белзький мечник. Мати – Варвара з Вишпольських. Його шлях як церковного діяча розпочався в 1703 році зі вступу до новіціяту отців-василіян в Унівському монастирі, згодом Атанасій Шептицький здобув богословську освіту і прийняв чернецтво. Із 1710 року – єромонах, 1713-го іменований архимандритом в Уневі, помічником єпископа Львівської, Галицької та Кам’янецької єпархій. 13 вересня 1715 року отримав єпископські свячення з рук Київського митрополита Льва Кішки і очолив згадану єпархію. Прийнявши сан, продовжив просвітницьку діяльність своїх попередників, утверджуючи духовенство як стан високоосвічений, інтелігентний, висококультурний. Показуючи приклад іншим, власним коштом утримував на студіях чотирьох кандидатів до священства, займався книгодрукуванням. За два роки до смерті Атанасій Шептицький розпочав будівництво теперішнього собору Святого Юра у Львові, на яке пожертвував значні кошти. Розпочате в 1744 році, будівництво собору завершилося в 1762-му. Похований у крипті цього ж собору.
- У збірці Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького зберігаються портрети митрополита невідомих художників другої чверті XVIII століття (НМЛ-6901, Ж-10. Полотно, олія. 73х55,5 см; НМЛ-5996/10, Ж-2141. Полотно, олія. 102х105 см). Ще один можна побачити в Жидичинському монастирі біля Луцька. Нині він відомий за фотографією з історичного опису Луцька Адама Войнича 1922 року. Також (зазначає мистецтвознавиця Оксана Жеплинська) до колекції НМЛ належить копія 1930 року художника Дмитра Якимовича з давнього портрета владики, який зберігався у митрополичих палатах собору Святого Юра у Львові (НМЛ-60988, Ж-2191. Полотно, олія. 75,5х55 см). Доля оригіналу, з якого творили копію, невідома. З 1923 року в НМЛ зберігався ще один портрет Атанасія Шептицького (НМЛ-22734. Полотно, олія. 180х49 см). У 1952 році його вилучили до спецфондів, згодом, як і багато інших пам’яток української культури та мистецтва, які радянська влада внесла до переліку «націоналістично шкідливих», знищили. З-поза збірок НМЛ відоме зображення владики в Музеї народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького (Ж-476, середина ХVIII ст. Полотно, олія. 100х83 см) та Львівському музеї історії релігії (1728 р. Ж-251. Полотно, олія. 128,5х73,5 см). Окрім них, зі слів Оксани Жеплинської, існували інші зображення Атанасія Шептицького: живописні та графічні, оригінали та копії, втрачені назавжди або збережені лише в письмових описах. Своєю увагою Оксана Жеплинська не оминає публікації та портрета Атанасія Шептицького із колекції Волинського краєзнавчого музею у Луцьку. Саме він за своїми характеристиками (стилістичними вирішеннями, композиційною схемою тощо) візуально співзвучний з портретом митрополита зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (НМЛ-6901, Ж-10). – див.: Оксана Жеплинська. Портрети єпископів з роду Шептицьких // Патріярхат 3 (2004) (https://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/portrety-iepyskopiv-z-rodu-sheptytskykh/).
