(До 150-х роковин із дня смерті українського просвітника)
Плинність ідентичності – характерна риса галицького побуту австрійської доби. В період автономії основним був тренд полонізації. А все ж чимало поляків зукраїнізувалося, іноді займаючи помітні становища в середовищі українського істеблішменту. Серед них був і отець Лев Трещаківський.
Народився майбутній просвітник 3 квітня 1810 року в Станиславові, в заможній сім’ї латинника Григорія Трещаківського, писаря шляхетського суду Станиславова, та вірменки (ім’я невідоме). Після закінчення народної школи в містечку Гвіздзець на Покутті навчався в Станиславівській гімназії, матуру склав у Академічній гімназії у Львові. Служив у армії в 1828–1835 роках. Після звільнення з військової служби у званні підофіцера в 1835 році продовжив навчання у Львівській греко-католицькій духовній семінарії Святого Духа.
До семінарії через перешкоди
Що саме спонукало молодого латинника-поляка вступити до греко-католицької семінарії, достеменно невідомо. Сам Лев Трещаківський розповідав своїм дітям, як його батько жартома називав себе «Трещом», що згодом трансформувалося в «Trzeszczakowski». Здогадуємося, однак, що вирішальною була його дружба з членом «Руської трійці» Іваном Вагилевичем, з яким він навчався в одному класі гімназії у Станиславові.
Тож коли Лев, звільнившись із війська, подав документи в греко-католицьку семінарію, йому там відмовили, мовляв, ви, латинники, маєте свою семінарію, вам туди! Та все ж таки юнак наполягав на своєму. Тоді йому сказали: «Ну що ж, якщо Галицький митрополит і кардинал Михайло Левицький дозволить, візьмемо». Завдання було складне. тим паче що кардинал вже тоді відійшов від церковних справ, передавши адміністративні справи єпископам-помічникам і, мешкаючи в Уневі, до Львова навідувався зрідка. Проте юнацька наполегливість принесла сподіваний результат. Після короткої розмови з молодим латинником Михайло Левицький дав йому дозвіл вступити до семінарії.
Навчаючись у Львівській греко-католицькій семінарії, Трещаківський перебував у близькому оточенні «Руської трійці» – Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького. Священничі свячення отримав 1840 року. Відтак служив як сотрудник пароха села Пістинь Косівського повіту (1841–1842 рр.), був адміністратором парафії села Королівка Городенківського повіту (1842–1844 рр.), довголітнім парохом підльвівського села Рудно (1844–1861 рр.) і Городка (1861–1874 рр.).
«Любі руські брати!»
Кар’єру політика Трещаківський розпочав під час «Весни народів» як один із найактивніших членів Головної Руської Ради (1848–1851 рр.), член «таємної ради» (управи ГРР), комісії руських справ, голова секції селянських ґрунтів. Виступав він часто й гостро на різні теми: поточна політика, вибори, руська мова в державній адміністрації, господарські й селянські справи, потреба підтримки стану дяків тощо. В червні 1848 року видав прокламацію німецькою «Любі руські брати!» («Geliebstete rutenische Brüder!»), у якій виклав вимоги українського національного руху: національна окремішність українців Галичини; заміна галицьких державних урядників представниками корінних народностей; поділ Галичини на польську та українську частини; українська національна гвардія і варта кордону; скликання Галицького сейму; українська та польська – мови навчання в університетах краю; підтримка убогих верств населення; боротьба з пияцтвом тощо.
Лев Трещаківський – ініціатор створення і голова Руської Ради Городка. Брав участь у Соборі руських учених 16–28 жовтня 1848 року. В день інавгурації, тобто початку роботи, виступив із доповіддю «Про потребу поліпшення вітчизняного сільського господарства», був обраний головою економічної секції. Член-засновник першого українського просвітянського товариства «Галицько-руська матиця» (1848 р.), ініціатор створення «Народного дому» у Львові.
1 червня 1849 року під час дискусії про те, що робити з добровільними пожертвами громадськості для Головної Руської Ради, Трещаківський запропонував заснувати «Народний дім». Отже, саме його й уповноважили укласти відповідне подання. Пропозицію обговорювали на засіданнях Головної Руської Ради 8, 15 червня і 20 липня 1849 року. 28 серпня 1849-го проєкт отця Трещаківського переслали на затвердження в Міністерство внутрішніх справ. Цісар Франц-Йосиф І затвердив його 8 листопада 1849 року. «Народний дім» будували впродовж 1851–1864 років.
1861 року Лева Трещаківського обрали депутатом Галицького сейму в IV (сільській) курії округу Городок – Янів. У сеймі він увійшов до складу «Руського клубу». 5 серпня 1861 року отець вніс законопроєкт про поділ Галичини на польську та українську частини, і це стривожило «Польське коло». Тому, а також тому, що поляки мали його за перекинчика, сеймова більшість не затверджувала його мандат двічі, 15 січня 1863 року та 27 квітня 1866 року (після наступних додаткових виборів у тому самому окрузі 8 квітня 1863 року!) через формальну причину – незадовільну організацію виборчого процесу. 25 січня 1865 року отець Трещаківський поставив на голосування ще один важливий законопроєкт – про організацію вчительських семінарій у Львові, Перемишлі, Тернополі та Кракові. Цей його внесок сеймова більшість також провалила. Наступні додаткові вибори 15 жовтня 1866 року у виборчому окрузі Городок – Янів він програв Іванові Ковалишину, війтові села Вишенька Велика. Більше ані до Галицького сейму, ані до австрійського парламенту він не обирався.
Життя та праця після сейму
Отець Лев Трещаківський – член управи Галицького господарського товариства, автор першого українського підручника з бджільництва (1855 р.). У Рудному заснував, провадив і сам утримував школу для неписьменних, в Городку – церковне братство тверезості. Цей греко-католицький священник – один із перших журналістів краю, кореспондент львівського щоденника «Зоря Галицька» та віденського «Вісника для русинів Австрійської держави». Писав і оповідання (їх майже 500!), які друкували в українських щоденниках «Ластівка», «Наука», «Неділя», «Письмо до громади», «Русская правда», «Учитель», а також в «Rozprawach c. k. galicyjskiego Towarzystwa gospodarskiego», проте як письменник успіху не мав.
Отець Лев перебував у шлюбі з Катериною Загайською (1816 –1863 рр.) – донькою греко-католицького священника, сестрою директора гімназії отців-василіян у Бучачі. Подружжя мало три доньки: старшу Домініку, заміжню за урядником Таєрле; Гликерію, заміжню за краківським адвокатом Шмідтом; Олександру (1857 р.н.) – швачку у Львові.
Помер священник і визначний діяч 16 травня 1874 року і був похований у Городку. На могилі отця Трещаківського львівський «Народний дім» поставив масивний гранітний хрест, зроблений у майстерні відомого личаківського скульптора Генрика Пер’є, де він стоїть дотепер.
Ігор Чорновол
