«Наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками.
Але ви держіться, не відступайте від віри, від Католицької Церкви.
Тяжкий досвід, який впаде на нашу Церкву, буде хвилевий.
Я виджу відродження нашої Церкви. Вона буде гарніша,
величніша та буде обнімати цілий наш нарід».
(Митрополит Андрей Шептицький, жовтень 1944)
Двадцять років тому ці слова здійснилися: наша Церква пережила надзвичайне відродження – вихід в Україні з підпілля. Це відродження – Божий дар для цілої нашої Церкви, відкрило перед нею нові великі можливості практичного розвитку та єдності. Ця єдність має свою кінцеву форму: Патріархат, який зараз розпрацьовується.
Яким був наш шлях останніх двадцять років? На мою думку, перших десять років свободи були роками, коли сіялися зернята нашої майбутньої єдності: зустрічі, знайомства, з’ясування потреб та у відповідь на ці потреби – взаємодопомога. Результат: улітку 2002 року, на ІІІ сесії Патріаршого Собору «Ісус Христос – джерело відродження українського народу» делегати Собору (представники зі всіх територій, які наша Церква охоплює, та зі всіх видів церковного життя – владики, духовенство, монашество, миряни) та на окремому засіданні всі владики нашого Синоду, одноголосно висловилися за те, що УГКЦ стоїть на шляху до патріаршого устрою, що Патріархат це «доленосний наш крок». Хочу наголосити на важливому факті – це було одноголосно, всі разом. Справа Патріархату і до того часу має свою важливу історію та пов’язані з нею події. Можна сказати, що цей Собор був видимим знаком початку нового етапу у розвитку нашої Церкви, спільно, чітко спрямованим до Патріархату.
Сьогодні вже не стоїть запитання: чи буде патріархат чи ні, але – яким він має бути, яка його суть, яка форма? Патріархат це не формат чи орган, який накладається зі зовні, а розквітання з середини, це дозрівання і одночасно відповідальність. У своєму Пастирському посланні «Про утвердження патріаршого устрою Української Греко-Католицької Церкви» (2004) Блаженніший Любомир сказав, «Патріарший статус Церкви – це не тільки декрет Синоду Єпископів, підтверджений визнанням Святішого Отця. Це передусім преображене життя Божого народу, який усвідомлює свої нові обов’язки та відповідальності. Завданням усієї Церкви є невтомно працювати над таким преображенням». Думаю що структури, які знаходяться у лоні нашої Церкви і є частиною нашого існування тут на землі також покликанні до цього преображення.
Яку структурну форму повинен мати Патріархат? Патріархат очолює Патріарх із Синодом Єпископів, і згідно з Кодексом Канонів Східних Церков, як допомога йому у вирішенні поточних питань повинен існувати Постійний Синод (невелике коло єпископів, які зустрічаються впродовж року для обговорення різних питань) та Патріарша курія. Патріарша курія це наш внутрішній орган – підтримка Глави Церкви у виконанні його служіння та практичного впровадження рішень Синоду.
Можливо Ви собі задаєте питання: «Курія – це звучить як бюрократія. А навіщо Церкві бюрократія? Хіба не є завданням Церкви проповідувати Євангелію? Що таке насправді Патріарша курія? Які функції вона здійснює у житті Церкви? Яким є процес її розвитку?» На ці запитання спробую сьогодні подати деякі думки у відповідь, а сподіваюся що ширше роз’яснення її структури, та ваше знайомство з нею буде продовжуватися на сторінках журналу Патріархат у майбутніх номерах.
Що таке Патріарша курія? Я раніше згадала що Патріарша курія це наш внутрішній допоміжний орган для сприяння діяльності та розвитку Церкви. Яка його притаманна риса? – допомогти Главі та Синодові практично об’єднувати окремі єпархії та екзархії УГКЦ по цілому світі та ефективно служити всій Церкві. А сьогодні наша Церква налічує понад шість мільйонів вірних – двадцять дев’ять єпархій та екзархатів по різних континентах світу: Європа (Східна та Західна), Америка (Північна і Південна), Австралія.
Який процес її розвитку? Процес формування патріарших структур розпочався у 2002 році, але до 2005 року це був, фактично, етап планування. Після перенесення осідку Глави УГКЦ зі Львова до Києва у серпні 2005 року, ці структури почали більш посилено розвиватися. Патріарша курія – це новизна для нашої Церкви і тому вона будується поступово, її остаточна форма ще визначається. Нині надалі триває процес осмислення форми та визначення нових кроків у процесі розбудови Патріаршої курії. Блаженніший Любомир, спільно зі Синодом Єпископів, зараз зайнятий оптимізацією розвиненої структури з метою її ефективнішого служіння, ведуться пошуки оптимального розміру та напрямків її діяльності. При цьому визначаються пріоритетні у кожному періоді завдання. Це творчий процес, який ми проходимо разом. Сьогодні і на майбутнє бачимо перспективу, що цей центр, об’єднавши наші сили, налагодивши взаємодопомогу та обмін досвідом, має великий шанс послужити розвиткові цілої нашої Церкви.
Які функції курія здійснює у житті Церкви? Одним із завдань, яке здійснює Патріарша курія є допомога Главі Церкви в адміністративному управлінні. Але у структурі курії є також окремі відповідальні особи, чи групи осіб, які, займаються розвитком пасторального служіння: наприклад, Катехитична Комісія, яка останніх вісім років координує спільну працю цілої Церкви у написанні Катехизму Української Греко-Католицької Церкви (це повинен бути катехизм написаний з нашої особливої, східно-християнської, точки зору і завершення над яким очікуємо цього року), також новостворена Комісія Євангелізації, яка на даному етапі розпрацьовує концепцію/стратегію євангелізації у наші Церкві, і Пасторально-Місійний Відділ, що здійснює практичні кроки у справі служіння Церкви своїм вірним-мігрантам, які знаходяться у країнах, де нема наших церковних структур, як це було на початку минулого століття у Північній і Південній Америці.
Отже, коротко можна сказати, що Патріарша курія здійснює як адміністративні, так і ті душпастирські функції, які корисно нам розробляти спільно. Патріарша Курія – виконавча структура патріаршої Церкви.
Які зараз найближчі перспективи розвитку? У цьому році ми активно розбудовуємо свою інформаційну діяльність, яку у Церкві здійснює Департамент інформації. Триває процес наповнення департаменту, випрацювання стратегії інформаційної діяльності, налагодження тісніших контактів зі світськими ЗМІ тощо. Все це для того, щоб голос Церкви міг дійти до кожної людини доброї волі. (див. Веб-сторінку УГКЦ: www.ugcc.org.ua) і чекайте також у найближчому майбутньому цікавих результатів видавничої діяльності: аудіо книги творів Шептицького, три компакт-диски інтерв’ю з Блаженнішим Любомиром (Дорога до себе, Дорога до ближнього, Дорога до Бога).
Структури Патріаршої курії потрібні не самі для себе, вони служать нам на шляху до Патріархату, до якого ми всі йдемо разом. Тому завершу свою статтю словами Блаженнішого Любомира із Пастирського послання «Про утвердження патріаршого устрою Української Греко-Католицької Церкви», написаного у 2004 році. «Хоч про патріархат ми говоримо в категоріях церковного устрою, він є не тільки структурою. Патріархат – це стан душі, якнайкращий вияв суті й покликання Церкви. Тому прагнення нашого народу в минулому і тепер встановити патріарший устрій слід розглядати по-церковному, по-Божому, а не як самоціль. Адже патріархат – це шлях. А мета Церкви – це спасіння людей через служіння Богові та ближнім».
Тетяна Ставнича, керівник Відділу розвитку Патріаршої курії УГКЦ